Як виглядала диктатура пролетаріату в Ленінграді 1926 року

До речі, як виглядала диктатура пролетаріату в Ленінграді 1926 року. Знову ж — пише Віктор Серж:

«У спокої робочого Ленінграда вибухнула драма Чубаровського провулка, відкинувши похмуре світло на стан нашої молоді. На пустирі біля Жовтневого вокзалу п’ятнадцять молодих робітників заводу Сан-Галлі зґвалтували свою нещасну однолітку. Це сталося неподалік від Лигівки, у кварталі обшарпаних будинків, населених покидьками суспільства й робітниками. Комісіям партійного контролю, перевантаженим дрібними справами щодо «аморалки», довелося розбиратися з цілої епідемією колективних зґвалтувань.

Без сумніву, сексуальність, на довгий час відсунута революційним аскетизмом, а потім нестатками й голодом, знову починала свій нестримний натиск у суспільстві, що несподівано залишилося без їжі духовної. Дві справи того самого штибу розглядалися в Будинку студентів на вулиці Желябова (колишньому готелі «Медведь»), розташованому в декількох кроках від мого будинку.

Одного вечора дві дружні вечірки у двох різних кімнатах завершилися однаково: п’яні молоді самці пускали дівчину по колу…
Я був у цьому гуртожитку з санітарною комісією. У кімнатах, майже без меблів, панувала жахлива бідність. На віконних засувках сохло ганчір’я. На підлозі стояли примуси й бляшані тази, книги були розкидані по кутах разом зі стоптаним взуттям. На металеві ліжка, найчастіше без пружинної сітки, клали дошки, а зверху — матраци. Якщо й були простирадла, то сірі від бруду. У великій кімнаті, всю обстановку якої складав кинутий на підлогу матрац, ми виявили трьох молодих людей, що спали, й дівчину між хлопцями.

Злидні породжувала проміскуїтет. Книжкии, начебто написані Олександрою Коллонтай, проповідували наївну теорію вільного кохання; дитячий матеріалізм зводив статеву потребу до чисто тваринного змісту. «Зайнятися любов’ю — наче випити склянку води, щоб відчути полегшення». Більш освічена університетська молодь обговорювала теорію Енчмена (розгромлену Бухаріним) про зникнення моралі у майбутньому комуністичному суспільстві ...

Над п’ятнадцятьма злочинцями з Чубаровського провулка організували показовий процес у залі робочого клубу, під портретом Леніна. Головував Рафаїл, редактор «Ленинградской правды», лисий, хитрий і непоказний чинуша. Здавалося, він так і не зрозумів, який клубок людської бридоти й убогого виродження він мав розплутати від імені правосуддя трудящих. Робітники й робітниці, що заповнили зал, слухали дебати й відверто нудьгували.

П’ятнадцять обвинувачених мали зовнішність хуліганів-початківців з Лигівки — робітничо-селянська закваска у поєднанні із зухвалим хамством. Вони зізнавалися і звинувачували один одного, не соромлячись у подробицях, вже не узгоджуючи фактів, вважаючи, що і без того занадто багато галасу через дрібницю, подібні до якої часто проходять непомічені. Що тут особливого — ну, притиснули на пустирі? А може, їй краще переспати з чотирма, п’ятьма або шістьома? Адже все одно завагітніє або захворіє, як з одного разу. А якщо вона не хоче, то, мабуть, тому, що вона має «забобони».

Кілька обмінів репліками залишилося у мене в пам’яті. Несвідомість обвинувачених виявлялася настільки первісно, ​​що голова Рафаїл, звичний до парткомівського стилю, постійно губився. У відповідь на його дубову тираду про нову культуру й моральне обличчя радянської людини білявий кирпатий хлопчина дивується:

— А що це таке?                                                                              

Рафаїл продовжує:

— Ви, без сумніву, вважали за краще б закордонні буржуазні звичаї?

Повний ідіотизм. Хлопчина править своє:

— Хтозна. За кордоном я не бував.

— Ви могли дізнатися про них з іноземних газет.

— Я і радянських не читав. Моя, зрозумів, культура — тротуар Лигівка.

П’ятеро обвинувачуваних було засуджено до смертної кари. Для цього потрібно було протизаконно звинуватити їх у бандитизмі. У вечір винесення вироку небо вкрилося багрянцем. Я пішов у напрямку заграви. Увесь завод Сан-Галлі був охоплений полум’ям. П’ятьох засуджених було розстріляно наступного дня. З чуток, робітників-паліїв було таємно страчено. Перевірити це неможливо».

Джерело: Facebook