Загубили орієнтири?

На підлозі в одному з приміщень київського HUB 4.0 розстелене велике ігрове поле. Кілька гравців, серед яких один маленький хлопчик, по черзі кидають великий гральний кубик та поволі рухаються до фінішу, переставляючи фішки. У сусідній кімнаті на столах — міні-версії гри, кожна з яких зібрала свою команду. Здавалося б, звичайний вечір, який жителі великого міста вирішили провести за настільними іграми. Але ця забавка дещо інша. Вона має назву «Переселенська блуканина» і списана з реальності, у якій живуть більш ніж півтора мільйона українців.

КОЛАМИ ПЕРЕМІЩЕННЯ

Створили цю гру учасники програми «Радник з питань внутрішньо переміщених осіб», яка здійснюється неурядовою організацією Stabilization Support Services за підтримки посольства Великобританії в Україні. На думку творців гри, вона дозволить українцям відчути на собі, наскільки складною є доля їхніх співвітчизників — внутрішньо переміщених осіб. Програмний директор організації Дермот Гамільтон розповідає, що, попри розважальний характер проекту, автори відкрито і серйозно говорять про труднощі, з якими стикаються переселенці. «Ми також презентували цю гру на Форумі видавців, вона усім дуже сподобалася. Проте ті люди, для яких ігрові ситуації — це особистий досвід, розповіли нам, що їм грати в цю гру дуже важко — настільки описані ситуації реальні», — зазначив він.

Після київської презентації у соцмережах розгорнулася бурхлива дискусія про те, чи можна зводити чуже життя до ігрових схем. Люди з досвідом переселення висловлювали обурення формулюваннями ігрових ситуацій, наприклад, «Дорогою спробуйте не загинути», та взагалі обраним способом проговорення проблеми. «Це все одно, що зіграти з онкохворим у гру про те, як він рухався від етапу до етапу: спочатку діагноз, потім операція, потім хіміотерапія... Може, я драматизую, і наше становище треба сприймати саме як гру? Лише в реаліті-шоу, яке дивиться весь світ? Або я чогось уже не розумію у цьому житті, або творці гри забули, що добрими намірами дорога в пекло встелена...» — відреагувала на публікації про гру переселенка з Горлівки Олександрина Кругленко, яка до подій на сході редагувала міську газету та працювала на обласній ТРК.

Журналіст, переселенець із Горлівки Олександр Білінський написав на своїй сторінці у Facebook: «Якби сказали, що для вирішення проблем мільйонів переселенців треба створити ігри у стилі «Монополії» — я би ще у 2014-му почав їх малювати. Усі олівці би стер».

Менеджерка програми «Радник з питань ВПО» Валерія Вершиніна, яка теж є переселенкою, на своїй сторінці у соцмережі подякувала всім, хто критикує гру та висловлює зауваження. «Саме завдяки таким дискусіям в нас є шанс достукатися до тих, для кого проблем ВПО не існує, хто не бачить щоденної дискримінації та щоденної боротьби за виживання», — вважає вона.

Придивимось уважніше до ігрового поля і поспостерігаємо за гравцями, які пробують на ньому вижити.

ВАШ ХІД!

На узбіччі ігрових доріжок розміщені ілюстрації, створені художницею Ольгою Гордієнко. Одні зображення більш реалістичні — галасливі сусіди у місці компактного перебування, черги в установах, сумні чи нажахані обличчя. Інші образи побудовані на алегоріях — діти зі звірячими головами, «чортове колесо» бюрократичних процедур, «ввічливі чоловічки», які висаджуються з НЛО. Усі картинки настільки ж промовисті, як і ігрові ситуації.

Кожна людина, яка починає гру, автоматично приймає рішення про виїзд із рідного міста, в якому з кожним днем стає усе небезпечніше. Шлях до поля «Перемога» довгий і звивистий. Інколи новоспеченому переселенцеві допомагають волонтери, правозахисники, родичі чи навіть випадкові знайомі. На ігровому полі це дає додатковий хід чи переміщує на кілька кроків уперед.

Часто переселенці змушені очікувати чогось: своєї черги в пункті пропуску, надання статусу ВПО, відповідей із різних інстанцій, перевірки інспектором із управління праці та соціального захисту населення тощо. Клітинка із подібною ситуацією змушує учасника пропускати хід.

У класичних настільних іграх гравці рухаються по прямій без жодних відхилень, за винятком стрибків уперед-назад. У «Переселенській блуканині» основна дорога має багато відгалужень із непронумерованими клітинками. Якісь стежки коротші, а якісь нагадують гірські серпантини — довгі, звивисті та непередбачувані. Особливо незатишно на них тим, хто змушений повертатися назад — через втрату документів, помилки у заповнених бланках, пропущену перевірку чи ряд інших приводів.

Найбільша ігрова трагедія — фраза «Почніть гру спочатку» наприкінці кількох ситуацій. Уявного переселенця це лише віддаляє від конкурентів за перемогу в грі. У кожного зі справжніх переселенців гра своя. Тож необхідність повернення на старт, тобто окуповані території, може означати тимчасові труднощі перед другою спробою, неможливість покинути домівку чи взагалі загибель.

ПЕРЕМОГА — НЕ КІНЕЦЬ

За словами координаторки проекту Ольги Іванової, ситуації для гри вибиралися з кейсів, які опрацьовувала організація, із розповідей колег-переселенців і партнерів авторів гри. Також колектив проекту проводив фокус-групи та тест-драйви гри, під час яких теж звучали пропозиції з удосконалення. «Якби ми робили гру на основі усіх ситуацій, які сталися із переселенцями, то вона мала б тривати три роки у режимі реального часу», — підкреслює Ольга.

Перші 450 примірників гри українською мовою поширюватимуть серед громадських організацій та суспільних просторів, відправлять до шкіл та бібліотек. Ще 50 примірників англійською підготовлені для філій міжнародних організацій в Україні, які теж зацікавилися проектом.

І у справжній, і в ігровій версії «переселенської блуканини» поняття перемоги умовне. «Нарешті вам вдалося облаштуватися на новому місці, де ви зможете облаштувати своє життя на рівні з іншими громадянами України. Утім, це не означає, що у вас з’явилися ті ж можливості, що й у них», — так «вітають» того, хто дійшов до фінішу. І справді, це важко назвати перемогою, це скоріше перехід на новий рівень боротьби. Зокрема за те, щоб твоє життя перестало бути квестом на виживання.