Iнформаційна політика, що не веде до перемоги?

5 січня Кабінет Міністрів затвердив Державну цільову програму відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Документ розроблено Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб і стосується не лише Донбасу, а всього сходу: Донецької, Луганської, Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей.

РОЗБУДОВА МИРУ... В ХАРКОВІ, ДНІПРІ ТА ЗАПОРОЖЖІ

Згідно з офіційною інформацією, Програма націлена на виконання завдань та заходів із посилення довіри між державою та громадянами і надання допомоги найбільш вразливим верствам населення у подоланні кризової ситуації на сході України. Впровадження Програми має забезпечити консолідацію зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій та міжнародного співтовариства у процесі відновлення та розбудови миру в східних регіонах України, а також соціально-економічного розвитку регіональних громад.

Тобто як аксіому український уряд приймає та фіксує тезу про наявність «кризової ситуації» на всьому сході країни, відкидаючи тим самим факт війни та зовнішньої російської агресії і прирівнюючи стан справ у Щасті, Маріїнці, Красногоровці, Кримському, Новолуганському, в Широкино, на Світлодарській дузі й усюди на лінії фронту до життя у мирних Харкові, Дніпрі, Запорожжі. Відповідно до цієї концепції наявності громадянського конфлікту на всьому сході України, в Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях урядовці також запланували заходи із відновлення та розбудови миру — як і на Донбасі.

Згідно з офіційною інформацією, розгортати миротворчу діяльність планується по трьох стратегічних напрямках. Це зокрема:

•   відновлення критичної інфраструктури у сфері освіти, охорони здоров’я, енергетики, тепло— та газопостачання, транспорту, водопостачання, охорони навколишнього природного середовища, фізичної культури та спорту;

•   створення умов для економічного відновлення регіонів шляхом підвищення рівня зайнятості населення, надання підтримки малому і середньому бізнесу, розвитку промисловості, будівництва, сільського господарства та інших сфер економічної діяльності;

•   створення механізмів для досягнення соціальної єдності та відбудови довіри, сприяння культурному діалогу та вихованню толерантності, посилення ролі інститутів громадянського суспільства, забезпечення психологічної та соціальної підтримки населення, постраждалого від конфлікту, розвитку місцевого самоврядування в контексті децентралізації та підвищення рівня захисту населення й громадської безпеки.

Жодної інформаційної роботи (не кажучи про пропаганду) щодо просування української державної точки зору на події на Донбасі або хоча б якийсь розвиток українського інформаційного простору на сході програмою не передбачено. Відповідно, ніякої контрпропаганди, протидії російському впливу на жителів східних регіонів теж не заплановано.

Взагалі, через позиціонування «ситуації на сході України» як внутрішнього конфлікту урядовим планом не передбачено дій, що були б спрямовані на підвищення здатності українців до опору зовнішньому агресору та внутрішнім сепаратистам. У планах урядовців — лише «сприяння культурному діалогу та вихованню толерантності» на регіональному рівні та проведення комунікаційних кампаній, «спрямованих на зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства, толерантності та позитивного мислення» на загальнонаціональному рівні.

Зрозуміло, що саме тому, що причиною війни на сході, що досі триває, уряд вважає суто внутрішньо українські «чвари», закономірно, що боротися урядовці збираються із причиною виникнення проблеми, тобто «кризової ситуації», — з роз’єднаністю, агресивністю, нетолерантністю та негативним настроєм самих українців.

Як видно із переліку запланованих заходів, державні установи будуть перевиховувати та мирити жителів України за допомогою різноманітних конференцій, круглих столів, рекламних та інформаційних кампаній, причому частину із наміченого планується реалізовувати в масштабах усієї країни.

Було б логічно та закономірно, якби ці «примиренські» заходи МінТОТ та його консультанти запланували проводити щонайменше ще і в ОРДЛО — якщо взялися «мирити українців», то давайте ж робити це і там, де вони дійсно та наочно, скажімо так, посварилися. Але ж ні — мешканці «ДНР» та «ЛНР» продовжать і далі без перешкод мобілізовувати населення на боротьбу «проти України», МінТОТ не прийде до них зі своєю Державною цільовою програмою відновлення та розбудови миру. Урядовці збираються «морально демобілізовувати» українців лише на неокупованої території. (Не треба, гадаю, пояснювати, чому послаблення морального духу однієї з воюючих сторін під час війни є небезпечним для цієї сторони і чому це дає перевагу її супротивнику.)

ІНШИЙ ПЛАН ДІЙ

Треба зазначити, що інші державні органи мають свою, іншу інформаційну стратегію щодо сходу, яка спрямована не на моральне роззброєння українців, а на протидію гібридній агресії Росії.

Так, 25 лютого минулого року Президент Петро Порошенко ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про доктрину інформаційної безпеки України».

Метою документу є формування та реалізація державної політики, насамперед у сфері протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв’язаної нею гібридної війни.

Головними виконавцями доктрини визначено Службу безпеки України, Міністерство інформаційної політики, а також Міністерство оборони, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації, розвідувальні органи, Національний інститут стратегічних досліджень, Міністерство закордонних справ, Міністерство культури, Державне агентство з питань кіно, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення.

РНБО, згідно з документом, має здійснювати координацію діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, а Кабінет Міністрів — забезпечувати фінансування програм, пов’язаних з інформаційною безпекою, спрямовувати і координувати роботу органів влади.

Тобто протидія гібридній агресії Росії в інформаційної сфері нібито організована — протягом 2017 року різні відомства, кожне у своєї сфері, реалізовували затверджену Президентом Доктрину. Вже цього року, буквально днями, Петро Порошенко підписав закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо тимчасових дозволів на мовлення в зоні проведення антитерористичної операції та прикордонних районах України». Цей крок також відбувся, фактично, в рамках реалізації Доктрини — він має збільшити присутність українських медіа, в першу чергу в ефірі Донбасу та Криму, «на територіях, найбільш вразливих до зовнішнього негативного інформаційного впливу».

СТІЙ ТАМ, ІДИ СЮДИ, АБО ДВІ СТРАТЕГІЇ

По суті, українська влада одночасно реалізує дві стратегії в інформаційно-комунікаційній сфері.

Перша — це коли гібридна агресія Росії визнається, і тому мають бути забезпечені:

•   захист українців від негативного впливу російської пропаганди та недопущення проведення в Україні інформаційно-психологічних спецоперацій РФ,

•   сприяння поширенню виробленого в Україні інформаційно-культурного продукту на прикордонні, на тимчасово окуповані території та у світі.

Друга:

•   війна на сході вважається внутрішнім громадянським конфліктом, і тому держава займається реалізацією програм щодо підвищення толерантності й терпимості та спрямованих на об’єднання роз’єднаного суспільства всередині країни.

Навіть неспеціаліст із соціальної психології може побачити в цих планах кардинальні суперечності.

Перша стратегія має бути підтримкою для організації опору зовнішньому агресору. Друга має на меті відволікти українців від захисту країни від агресії і змусити їх шукати причини війни тільки у своїй нетерпимості, нетолерантності та негативізмі й мобілізувати їх, відповідно, не на боротьбу проти агресора, а на подолання своєї здатності опиратися будь-кому, нехай і ворогу.

Це виглядає... дивно, якщо охарактеризувати ситуацію в толерантних висловах, не використовуючи «мову ненависті».

Окрім послаблення загальної обороноздатності держави різноспрямована державна політика в інформаційної сфері здатна розбалансувати суспільну свідомість, ввести суспільство у стан стресу та депресії. Інформаційне поле України за таких умов як на регіональному, так на центральному рівнях буде ще більш контраверсійним та суперечливим, а медійну спільноту чекає ще більше розмежування та продовження розділення на, умовно кажучи, «патріотичних громадян своєї країни» та «адептів журналістських стандартів та толерантності».