Земля «голодує»

Внесення мінеральних добрив — чи не найголовніший чинник підвищення врожайності сільгоспкультур. Із того, що протягом останніх років наш АПК перетнув 60-мільйонний зерновий рубіж, можна було б зробити висновок, що з цим питанням у нас усе гаразд, себто наша земля-годувальниця рік у рік одержує все більше й більше поживи. Однак дані Мінагрополітики свідчать, що цей показник останніми роками тупцює на місці — 80 — 90 кг діючої речовини на га. Агрономи-практики стверджують, що вноситься в середньому не більше ніж 40 кг/га. Нагадаємо, що 1990 року кожен гектар ріллі одержував близько 150 кг поживи. Виходить, урожайність досягають шляхом витискання з землі останніх соків?

БИТВА ХІМІЧНИХ МОНСТРІВ

У радянські часи на цей виклик відповіли б завданням: «Виконати й перевиконати план із виробництва добрив!» І перевиконали. Потужності українського «Хімпрому» до 2013 року розігнали до 8 млн тонн на рік, розраховуючи на успішний експорт. Однак для достатнього забезпечення АПК міндобривами потрібна ще одна умова: створення динамічного агрохімічного ринку, який передбачає сумлінну конкуренцію і достатню купівельну спроможність аграріїв. Здавалося б, що після приватизації хімічних гігантів справа піде, як по маслу. Однак більшість із них, незважаючи на антимонопольне законодавство, дивним чином зосередилися в руках компанії OSTHCEM, який не виконав обіцянки тримати розумні ціни на продукцію. В конкуренцію з ним вступив інший монополіст ринку Східної Європи — російський «Хімпром». І якщо вітчизняні виробники покривали близько 75 — 80% внутрішньої потреби, то російські добрива — понад 80% від загального обсягу імпорту, який мав загрозливу тенденцію до збільшення, бо росіяни в цьому змаганні мали суттєву перевагу — газ їм обходився в чотири рази дешевше, фосфорна сировина — втричі, калійна — в 2,5 разу. Отже, й добрива продавали на 10 — 15% дешевше. Ще 2013 року OSTCHEM ініціював антидемпінгове розслідування проти низки російських імпортерів — «Єврохіму», «Дорогобужу» та ще десяти компаній, яке успішно завершилося в 1 липня 2014 року. Внаслідок цього імпортне мито на російську аміачну селітру зросло втричі з 9,76—11,91% до 20,51—36,03%. Але тиск на російську «азотку» продовжився. 27 грудня 2016 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) ухвалила рішення про введення антидемпінгових мит на імпорт карбаміду та КАС з РФ у розмірі 4,19—31,84% із березня 2017-го на 5 років до 2022 року. І вже 18 травня 2017 року санкції набули чинності. Контрольним пострілом у ворожі добрива стало ембарго на сульфат амонію походженням із цієї країни. Імпорт цього продукту заборонено з 1 березня 2018 року постановою Кабміну від 20 грудня 2017 року, яка внесла відповідні зміни до своєї постанови від 30 грудня 2015 р. №1147 «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять із Російської Федерації».

ГАЗОВА БОМБА ДЛЯ МОНОПОЛІСТА

OSTCHEM із перших днів став зміцнювати своє монопольне становище на ринку. Якщо середня ціна на вітчизняну селітру і КАС у березні 2015 року становила $400, то світова — $239 — 282. Внутрішні ціни на аміачну селітру, КАС і карбамід протягом 2015 року зросли на 54%, 63% і 25% відповідно. За розрахунками аналітиків компанії «АА», з кишень аграріїв за цей період із моменту введення антидемпінгових мит вигребли 4,089 млрд грн. Росіяни продовжували демпінгувати, мало того, викинули на наш ринок масу альтернативних продуктів, на які санкції формально не поширюються. Аграрії до санкцій проти продукції північного сусіда поставилися з глухим ремствуванням, мовляв, перш ніж перекривати джерела постачання такого важливого ресурсу, як добрива, треба було подбати про альтернативні, які зможуть стримати апетити внутрішнього монополіста. І лише в останній день 2015 року було підписано закон, який дає дозвіл на ввезення 24 види добрив без їхньої попередньої реєстрації, яка досі тривала близько 500 днів. Проте через різні бюрократичні рогатки та зручність співпраці з російськими виробниками трейдери змогли «розкачатися» аж... у середині першої половини 2017 року. І, мабуть, розкачувалися б і надалі, якби не випадок. У квітні 2015 року Печерський суд ухвалив рішення щодо арешту близько 500 млн м. куб. природного газу, що належали компанії OSTCHEM. Це була фактично своєрідна газова бомба під монополіста, яка рвонула напередодні комплексу весняних польових робіт 2017 року. Підприємства OSTCHEM зупинилися, посилаючись на відсутність джерел сировини. В ролі потерпілих опинилися трейдери та аграрії, які здійснили передоплату на суму 2 млрд гривень, проте товару вчасно не одержали. Найбільші гравці перерахували виробнику 100 — 200 млн гривень. Ситуацію врятували «ДніпроАзот» та ОПЗ, які збільшили постачання мінеральних добрив на внутрішній ринок, а також трейдери, що увімкнувши свою підприємливість на повну потужність, стали шукати альтернативні канали постачання мінеральних добрив в Україну. Перебудуватися було не так і просто. Пропозицій не бракувало і з Болгарії, і Румунії, і Литви, і Польщі, й Узбекистану, Єгипту. Проте реалізувати їх заважала українська логістика, зорієнтована в основному на експорт. Але сталося українське агрохімічне диво: трейдери в рекордно короткі терміни зуміли врятувати внутрішній ринок міндобрив і майже повністю закрити його потреби.

Діяли й інші ринкові рушії, які радше можна назвати гальмами. Аграрний фонд України, щоби підтримати наші хімічні заводи, які втратили джерела сировини, став постачати їм газ на давальницьких засадах, натомість одержував дуже дорогий продукт, наприклад, карбамід — по 11 тисяч грн/т, а реалізував його в кінці минулого та на початку цього року по 11,5 тис. грн/т, тоді як на ринку на той час була сформована ціна 9800 грн/т. Ясна річ, що ця схема діяла недовго.

Які ж наслідки минулорічного шоку? За визначенням керівника компанії «Інфоіндустрія» Дмитра Гордійчука, внутрішній агрохімічний ринок став іншим, багатовимірним, ніби в 3D форматі. Якщо раніше на ринку домінував продавець, то тепер — покупець. Тобто відбулася своєрідна рокіровка на шаховій дошці ринку. Народилося нове покоління трейдерів, які вже не хочуть зазирати в рот монополісту, а прагнуть шукати щастя в співпраці з іншими виробниками. Нові, численні джерела постачання міндобрив на український ринок не призвели до різкого зниження цін на продукцію, але дали змогу їх стримати. Ціни березня 2018 року не підскочили до небес, як це бувало зазвичай. Частка російських добрив у імпорті впала з 78,1% 2016 року до 52,5% протягом 2017 року. Проте у фізичних величинах обсяг імпорту російських добрив зменшився лише на 5%!

ПІВЦАРСТВА ЗА ДЕШЕВУ СИРОВИНУ

Для хімічної промисловості 2017 рік був провальним. Якщо 2012 року вона виробила 5,2 млн тонн аміаку, використавши приблизно 8,5 млрд куб м газу, то в минулому році змогла роздобути лише близько двох мільярдів куб. м газу, з яких виробила трохи більше одного 1 млн 191 тис. тонн аміаку, який є проміжним продуктом у виробництві азотних добрив. Цілком очевидно, що на такій голодній пайці український «Хімпром» довго не протягне.

Чи варто розраховувати на те, що підприємливі трейдери впродовж найближчих років повністю покриють потреби українського АПК у поживних речовинах за рахунок імпорту? Вони кажуть: «Так, ми зможемо». Аграрії, щоби налякати OSTCHEM відмовою від їхньої продукції та збити ціни, їм підтакують. Але, зважаючи на те що транспортна система нашої держави практично перебуває в колапсі, перевезти з портів 3-5 млн тонн хімічної продукції — непосильне завдання. Та й опинитися в залежності від імпортних поставок ресурсу, від якого залежить виробництво стратегічного продукту — хліба — теж не зовсім радісна перспектива. Окрім цього, буде втрачено десятки тисяч робочих місць, бюджет недоотримає мільярди податків. «Якщо замість власного виробництва будемо імпортувати 4,5 млн тонн азотних добрив, то країна щороку втрачатиме понад один мільярд доларів», — вважає заступник директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Сергій Поважнюк.

Народний депутат України, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко п’ять разів упродовж минулого року збирав аграріїв, хіміків та трейдерів, щоб обговорити зміст Меморандуму про співпрацю. В цих дискусіях їхні думки розходилися щодо формули ціноутворення на внутрішньому ринку, проте в одному вони збігалися — вітчизняний «Хімпром» повинен жити.

 Усі сторони дають собі звіт у тому, що вітчизняна хімічна галузь без дешевих джерел сировини, тобто газу приречена на загибель. За висновками експертів, видобуток вітчизняного газу можна збільшити на 4 млрд куб. м. «Такі обсяги дали б змогу повністю забезпечити потреби «Хімпрому», однак НАК «Нафтогаз України» гальмує будь-які спроби реалізувати цю ідею», — каже Леонід Козаченко.

Хіміки заявили, що готові взяти участь у розробці нових родовищ та створенні інфраструктури для прийому скрапленого газу на умовах державно-приватного партнерства. Аграрії у своєму варіанті меморандуму пропонують вводити в експлуатацію установки з виробництва синтез-газу з вітчизняного вугілля.

Варто нагадати, що першу спробу освоїти технологію виробництва-синтез газу Україна зробила 2012 року, коли випросила в Китаю кредит на суму $3,6 млрд на програму заміщення газу вугіллям. Як розповідає голова Союзу хіміків України Олексій Голубов, ця тема обговорювалася кілька разів у Мінпаливенерго. Йшлося про те, щоб за одержані гроші запроваджувати китайські технології, які давно успішно працюють у цій країні. Для реалізації цього проекту було навіть створено спеціалізовану компанію. Представники останньої пропонували ставити синтез-установки на ОПЗ, хіміки заперечували, що газ, вироблений із вугілля, привезеного за 700 км, буде не блакитним, а «золотим», натомість радили будувати заводи на базі шахт у Волинській області. «Нафтогаз України» планував використати ці гроші на будівництво нових газових свердловин. У результаті перетягування ковдри гроші не дісталися нікому...

Дехто стверджує, що собака зарита у монополізації галузі. Отож OSTCHEM матиме проблеми з сировиною, поки не продасть два заводи. Але хто їх придбає? Чи не той, хто має доступ до дешевого газу? Росіяни через підставних осіб, чи «доморощені» олігархи?

Немає сумніву, що український уряд теж має свою позицію, щодо ситуації на внутрішньому агрохімічному ринку. Але країна її досі так і не почула. Чи піде на користь галузі і державі таке закулісне управління?