Сезонно-полігонне загострення

Як тільки в країні тане сніг чи українські чорноземи заливають рясні дощі, обов’язково щось стається на наших військових полігонах. Щоправда, воно «стається» здебільшого в уяві окремих блогерів або медійників, аніж має реальну підставу до сприйняття полігонного бруду та боротьби військових із наслідками негоди як вселенської катастрофи. Чому вкотре «Широкий лан» потопав у хвилі обурених меседжів та постів і чи все так погано, як кажуть їхні автори, і вочевидь неабиякі знавці теми, я вирішив пересвідчитися сам — поїхавши до одного з найбільших у країні навчальних центрів. Отже — знову про «Ширлан».

ДИМ ЗАВЖДИ ВИЩИЙ ЗА ВОГОНЬ

Звісно, диму без вогню не буває. Так, у табірному містечку полігона навчального центру, де тимчасово «розквартирувалася» на відновлення і вишкіл 92-га окрема механізована бригада, сталася трагедія — згорів намет із людьми. Але вже попередньо відомо, що це прикрий і драматичний випадок, в якому фатальну роль відіграв людський фактор. Жертв і каліцтв можна було уникнути, якби військовослужбовець, який мав чергувати попід буржуйкою, не вдався до речі, про яку від початку війни, та й раніше, відомо безліч жахливих історій. Він чув і знав, що розпалювати дрова або «допомагати» розгорітися згаслому вогню в таких пічках, нахлюпавши всередину бензину, категорично не можна. Бо так вимагають правила, які, як відомо, дуже часто пишуть кров’ю. Цю трагедію визначало не місце, а люди. Щось подібне ставалося й раніше, знову-таки, не через пічки або «горючі» намети, а через незбагненну самовпевненість і відверте нехтування елементарними пересторогами. Так само згорають десятки хат по всій Україні впродовж опалювального сезону, коли їхні господарі ллють гас, бензин або розчинники на дрова в печі чи каміни. І стається горе. Який тут висновок і втіха для нас? Потрібно повсякчас вчити людей, нехай навіть інколи це завдання видається сізіфовим. Втіха в тім, що оборонне відомство має розробки сучасних табірних модульних наметів. Українські підприємства налагодили виробництво вогнетривких тканин для наметів на заміну брезенту. Торік відбулося представлення нових безпечніших польових наметів, постачання яких намічено розпочати цьогоріч. Водночас від використання відомих «буржуйок», якими активно послуговуються й досі, відходитимуть. Йдеться про булер’яни — вони економніші й безпечніші для наметів. Розроблено й теплові гармати, що працюють від електрогенераторів. Одне слово, зміни відбуваються, але не так швидко як треба і як хочеться. Це питання значного фінансового ресурсу й часу. Та не слід панікувати, шукаючи приводів до «зради». Краще подивимося, як живе боєць у таборі «Широкого Лану», неподалік якого зростає сучасне казармене містечко, і які загалом успіхи та проблеми в навчального центру.

Перший висновок від екскурсії локацією, де розмістилися підрозділи 92-ї ОМБр, був такий. Поки дехто в соцмережах, телеефірах кричить про зраду, багнюку й фоткається в калюжі, більшість військовослужбовців бригади налагоджують побут: підсипають доріжки трісками, корою, піском і навіть узялися за ландшафтний дизайн стежинок. Бруд, звісно, є — але його в таких умовах неможливо уникнути. Хто служив, той знає. Проте більшість доріжок полігонного табору викладена капітальними бетонними плитами. Вони тут — головні «магістралі» пересування. Піхотинцям щодня привозять дрова — їх розбирають, а чергові розносять по наметах. Там вони підсихають, поки допалюють попередню партію. За якусь добу дрова стають готовими з тріском згоріти в «буржуйці». В наметах тепло                — навіть дуже. Коли надворі набігало максимум +5 за майже 100% вологості, всередині можна було, вибачте за подробиці, дефілювати в спідньому. Вдалося завітати в кілька наметів і в кожному з них було тепло і сухо.

НА ВІЙНІ НЕ ІСНУЄ ПОГАНОЇ ЧИ ХОРОШОЇ ПОГОДИ. ВОНА ЗАВЖДИ — «ТАКТИЧНА»

Звісно, перебування в табірних умовах не завжди якнайкраще впливає на психіку військових. Дуже добре, що саме на полігоні вдалося зустріти заступника командувача Сухопутних військ ЗС України з морально психологічного забезпечення генерал-майора Олександра Голоднюка.

— Чи пов’язані морально-психологічні кондиції військових та їхнє перебування на полігоні? — цікавлюся в Олександра Миколайовича.

— Серед військовослужбовців 92-ї ОМБр, яка прибула до «Широкого Лану», провели опитування, щоби з’ясувати чинники впливу на їхню морально-психологічну сферу. Останню за десятибальною шкалою ми оцінили показником, трішки вищим за сім балів. Це цілком нормально. Проте є особливості. Негативно на душевному стані військових позначається тривале перебування у відриві від родини й дому. Певну депресивну нотку вносить і сезонно-погодний чинник — вологість, бруд, холод. Зауважу: бійців пригнічують більше не умови розміщення, а саме погодні негаразди. А щоб у людей був оптимальний настрій, їм треба відверто пояснювати, що їх очікує, створювати пристойний побут.

Головний сержант 3-ї танкової роти старшина Дмитро Погас, який у війську з 2014-го, каже: полігонний бруд — не найстрашніше, що буває в армії.

— Багнюка буває і на полігоні, і на передовій. Приїхали б улітку, в соцмережах верещали б про пилюку та спеку, — висловлює свою думку старшина Погас. — А для нас це просто один з різновидів «тактичної погоди». Повірте: багато що залежить і від рядового бійця, а не лише від командирів. І судити про бригаду лише за кількома постами в інтернеті несправедливо. Приміром, свій намет ми самі «підтягнули» за кілька годин до стану прийнятного побуту. Це звична річ, бо на «нулях» побут залежить від індивідуальних зусиль кожного. А той, хто не хоче тим займатися, більш ніж упевнений, у власному домі має відповідну картину. Згадую, як ще на строковій, 1999 року, я проходив навчання на «Широкому Лані» — тоді умови були незрівнянно гіршими.

— Коли бригади виходять на завершальну стадію підготовки, я хочу своїми очима бачити рівень їхньої готовності діяти в різних умовах бойової обстановки, — каже командувач Сухопутних військ ЗС України генерал-полковник Сергій Попко, який саме перебував на «Широкому Лані». — Щодо багнюки на полігоні... Противник не підготує нам комфортні умови війни. Ми повинні вміти витримувати екстремальні умови — від того залежить ефективність дій підрозділів. Тому ми активно практикуємо переміщення бригад із одного напрямку на інший, зокрема й полігонами. Прикро, що цю роботу не всі бачать, а витрачають сили на привертання уваги країни, умовно кажучи, до однієї калюжі. Зрозумійте: вчити людей переміщуватися, розгортати польові табори в будь-яких умовах і в них жити — це наша задача, принаймні, поки триває війна. Мобільність чому потрібна? А тому, що існують загрози не тільки на південному сході, а по всьому периметру кордону з Росією, з півночі, з боку Придністров’я. І Збройні сили ми готуємо якраз до дій на різних напрямках.

У НОВЕ МІСТЕЧКО НА ЗЛАГОДЖЕННЯ ПЕРША БРИГАДА МАЄ ЗАЙТИ ВЖЕ ЦЬОГО РОКУ

У 2014 — 2015 роках бригади виходили на полігони, їм визначали ділянки місцевості, де вони самотужки розгортали польовий табір фактично з нуля. Сьогодні на «Ширлані» є два наметові містечка, створені навчальним центром. Доріжки одного з них обладнано залізобетонними плитами, інше має щебеневе покриття. Бригади тепер приїжджають і фактично приймають до експлуатації повноцінні наметові містечка. Перед навчаннями тут працюють дві комісії — центру і бригади, які обстежують табір, роблять свої зауваження. Коли все всіх влаштовує, бригада заходить на полігон. Відтоді компетенція полігону формально закінчується. Є одна неприємна особливість «Широкого Лану». Від кінця жовтня й до квітня дається взнаки специфіка тутешніх ґрунтів. Вода від дощів і талого снігу накопичується, довго не сходячи. Навіть меліоративні канали замерзають    — для їхньої очистки треба багато людей, і не завжди це встигають зробити до приїзду бригади. От і цієї весни стався такий от погодний казус, що спричинив суспільний «болотний» резонанс.

— І як тут побороти природу? — запитую начальника 235-го Міжвидового центру підготовки частин та підрозділів ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ підполковника Юрія Дегтярьова.

— Є досвід армій інших країн, як облаштувати систему меліорації в таборах такого типу. Треба вивчати, залучати фахівців, щоб це робили не руками солдата, а професіонала, — відповідає Юрій Володимирович.

— Але найкращий вихід — це будівництво казармених містечок на кшталт того, яке споруджують у центрі?

— Звісно. Ми чекаємо, що містечко введуть у експлуатацію й перша бригада зайде на злагодження і навчання ще 2018-го. Будівництво триває постійно. Торік у березні тут були лише котловани. А тепер усі 11 казарм збудовані й обшиті сандвіч-панелями, скоро розпочнуть внутрішні роботи.

— Як розвивається центр, які тут є проблеми?

— Торік витратили 48 мільйонів гривень на закупівлю вітчизняного полігонного обладнання. Здебільшого, мішеневих установок. Приміром, щоб провести вишкіл із бригадою, їх потрібно від 1,5 тисячі до 3 тисяч. Закупили і системи об’єктивного контролю — зокрема камери стеження. Нині 80% площі полігона перебуває в їхньому полі зору — вони допомагають контролювати навчальний процес. Цю систему розвиватимемо й надалі. Віднедавна з цією метою почали застосовувати квадрокоптери — як запозичення досвіду колег із НАТО. Зокрема, безпілотники там активно використовують під час танкових стрільб та інших видів бойової підготовки. Так можна в зручному масштабі спостерігати за діями підрозділів, краще убезпечувати навчання. До нашого штату вже вводять центр імітаційного моделювання, на зразок того, що торік відкрили в Яворівському полігоні. Ми розпочали відбір фахівців для подальшого навчання. Але хотів би підняти одну важливу проблему. В Україні окремо фахівців для полігонів ЗСУ не готують. Питання відкрите досі. Так само на часі відновлення майстерень із ремонту полігонного обладнання.