До 150-ліття «Просвіти» та 100-річчя УНР

Не християни ви, Іюди,

цілуєте ви хрест святий;

а хрест народові на груди

щодня кладете ви тяжкий.

Ви гірш Іюди — той вдавився,

ви тими грішми живете,

що меньший брат для вас

трудився,

і брату жить не даєте.

Олександр Кониський, автор Духовного гімну України

...Цього року маємо два чудові ювілеї — 150 років «Просвіти» та 100 років УНР. На жаль, феномен матерної «Просвіти» ще недостатньо відомий широкому українському загалу, а в рідній Галичині — недостатньо усвідомлений. Заснована у Львові кількома священиками та вчителями, «Просвіта» впродовж кількох десятиліть заснувала свої осередки в кожному галицькому селі, містечку, не кажучи вже про міста. Головними завданнями, які поставили перед собою провідники «Просвіти», були духовний, освітній та економічний розвиток села і міста на основі відповідального служіння одне одному в різноманітних коопераціях та кредитових спілках. Головна заслуга в розвитку «Просвіти», безперечно, належала священикам Греко-католицької церкви, які ініціювали створення не лише духовно-культурних програм, а й соціально-економічних інституцій. Тож на початку ХХ століття колись дуже бідний, галицький селянин уже мав можливість експортувати свої молочні та інші вироби в країни Західної Європи, мав свої банки і широку мережу освітніх та професійних закладів. А це створило передумову для реалізації споконвічної мрії українців — своєї незалежної держави — Української Народної Республіки, століття якої ми в цьому році відзначаємо.

* * *

Україна наближається до чергових виборів. Тож настав час нарешті підходити до виборів не з пустопорожніми обіцянками нових-старих «рятівників» України, а з осмисленням засад, завдяки яким можна побудувати «державу-для-людей»! 

Пропоную одному з найавторитетніших видань України започаткувати розгляд концепцій нових суспільних проектів для розбудови справедливого суспільного ладу в Україні.

У цьому зв’язку сподіваюся, що мої роздуми про один з можливих шляхів розбудови дійсно Нової України спричиняться до формування більш відповідального ставлення наших громадян до своїх громадянських та духовних обов’язків.

Розпочну, як на мене, з найважливішого — з необхідності гармонізації, а ще краще, з нормалізації відносин церкви і держави.

Хоча в світовій практиці більшість держав практикує принцип відділення церкви від держави, з точки зору здорового глузду, таке відділення виглядає нелогічним.

Людина і держава, як певні частини цілісного «космічного проекту», теж повинні підпорядковуватися універсальним космічним законам буття. Проте ці закони потрібно знати і їх необхідно дотримуватися. Для людини найповніше закони поводження (Божі закони, моральні закони) були роз’яснені Ісусом Христом у знаменитій Нагірній проповіді та в численних притчах і повчаннях. Для дотримання та поширення своєї науки Ісус Христос створив певну інституцію — Церкву, містичне тіло Христа. Держава як самоорганізація людської спільноти теж відповідно в своїй соціальній, освітній, культурологічній, економічній, екологічній діяльності повинна враховувати Закони Божі.

І саме правильне трактування Божих законів, їх застосування в особистому житті та в суспільних відносинах повинна забезпечувати Церква! У тісному та нерозривному зв’язку з Державою.

Тобто Христова церква бачиться як духовна матриця держави. Так само, як душа людини є її духовною життєтворчою сутністю. І саме тому в Україні потрібно в пошуках своєї самобутності осмислити важливість нерозривного зв’язку Христової церкви і держави. Цей зв’язок може бути забезпечений лише створенням Української християнської держави.

Визначний моральний авторитет для багатьох українців — кардинал Любомир Гузар — у одному зі своїх останніх в житті інтерв’ю з сумом сказав: «...церква не впливає на світ так, як могла би, як мала би впливати. Але я сподіваюся, що ми на початку якогось звороту».

Тому «новий розквіт Христової церкви в Україні», про який моляться багато українців, зможе подарувати нашій цивілізації нових Шептицьких, Сліпих та Огієнків, і тим самим спричинитися до преображення як України, так і земної цивілізації в цілому, в цивілізацію любові. І, можливо, не потрібно робити надзусилля щодо створення «Єдиної Помісної церкви» в Україні, а вірним у своїй діяльності просто розпочати об’єднуватися навколо Христа. Тож християнським спільнотам різних конфесій варто стати духовною рушійною силою певних гілок екологічного, економічного, соціального та культурного просторів для забезпечення їх ефективного розвитку.