Європа сама за себе
Євроспівтовариству час переформулювати свої інтереси та розробити нову стратегію їх захисту
Дональд Трамп став першим американським президентом, який вважає, ніби керований США світовий порядок суперечить інтересам Америки. Хоча нинішній світопорядок вочевидь вигідний США, Трамп переконаний, що він більш вигідний Китаю. Злякавшись зростанню Китаю як нового полюса глобальної сили, Трамп розпочав реалізацію проекту креативного руйнування з метою зламати старий порядок і створити новий, сприятливіший для США.
Трамп хоче домогтися цієї мети, розвиваючи відносини з іншими країнами на двосторонній основі: в цьому разі він завжди може вести перемови з позиції сили. Трамп показує очевидну зневагу до традиційних американських союзників, звинувачуючи їх у нахлібництві, а також у тому, що стали на заваді його руйнівних зусиль. Крім того, він не зносить ті різнобічні організації, що посилюють позиції більш маленьких і слабких держав у їхніх відносинах зі США.
Керуючись стратегією «Америка понад усе», Трамп використовує президентську владу для підривання інститутів, подібних до Світової організації торгівлі, і для виведення США з багатосторонніх угод, наприклад, Транс-Тихоокеанського партнерства (ТТП), Іранської ядерної угоди та Паризької кліматичної угоди. Оскільки Трамп розпочинає нові сварки блискавично, інші країни насилу встигають за ним, не кажучи вже про те, щоб сформувати проти нього ефективні альянси.
Останніми тижнями Трамп упритул підійшов до Євросоюзу. Як зауважив нещодавно Іван Крастєв з Інституту гуманітарних наук, ЄС опинився на межі вірогідного перетворення на «захисника статус-кво, якого вже більше не існує». Я відданий прибічник ідей атлантизму та мультилатералізму, і мені боляче визнавати, що він має рацію. Для Європи настав час переформулювати свої інтереси та розробити нову стратегію їх захисту.
Насамперед європейці повинні почати думати самостійно, а не оглядаючись на зовнішньополітичний істеблішмент США. Євросоюз абсолютно зацікавлений у збереженні світопорядку, що спирається на правила, які Трамп сподівається зруйнувати, а щодо Близького Сходу (особливо Туреччини) і навіть Росії інтереси ЄС усе більше розходяться з інтересами США. Європейці, звичайно, повинні намагатися працювати разом зі США за кожної нагоди, але не тоді, коли це означає руйнування їхніх власних інтересів.
Європейці повинні також почати інвестувати у військову й економічну автономність, і не для розриву зі США, а для страхування на випадок відмови Америки від виконання своїх зобов’язань. На щастя, у європейських столицях уже ведуться здорові дебати про підвищення національних оборонних витрат до 2% ВВП. Крім того, програма «Постійної структурованої співпраці» ЄС (PESCO) і запропонована президентом Франції Еммануелем Макроном нова «Ініціатива європейських сил швидкого реагування» (EI2) стали кроками у правильному напрямку. Питання тепер у тому, чи можна розширити сферу дії французьких Force de frappe (військових і ядерних ударних сил), аби вони стали переконливим чинником заборони, що захищає решту країн ЄС.
На економічному фронті Європа опинилася перед дилемою, порівнюючи вагу своїх принципів і бізнес-інтересів. Колишній міністр закордонних справ Бельгії Марк Ейскенс одного разу назвав Європу «економічним гігантом, політичним карликом і військовим хробаком». Але тепер Європі загрожує перетворення ще і на економічного карлика. Той факт, що США здатні погрожувати вторинними санкціями проти європейських компаній за бізнес з Іраном, викликає серйозну занепокоєність. Хоча ЄС захищає міжнародне право, він залишається заручником тиранії доларової системи.
У перспективі ЄС знадобиться сильніший важіль у відносинах з іншими великими державами — Китаєм і США. Якщо Трамп хоче зробити трансатлантичні стосунки більш орієнтованими на укладення угод, тоді Євросоюзу потрібно бути готовим торгуватися з різних політичних питань для укладення цих угод. Узяти, наприклад, нещодавній запит міністерства оборони США до Великобританії доправити більше військ до Афганістану. Якби ЄС використовував рішучіші підходи, він би відмовився від будь-яких підкріплень, поки США не відмовляться від своїх погроз ввести вторинні санкції проти європейських компаній.
Крім того, Європі потрібно розробляти стратегію політичних відносин з іншими країнами. «Велика сімка» вважалася своєрідним центром управління Заходу, але на нещодавньому саміті в Квебеці його, схоже, замкнуло. Поведінка Трампа настільки шокувала, що деякі високопоставлені європейські офіційні особи тепер задумалися, чи не слід союзникам США сформувати незалежний альянс третьої сили, щоб не загинути між скелями висхідного Китаю та низхідної Америки. У світі, який усе більше орієнтується на укладення угод, нова «Велика шестірка» могла б стати захисником системи, заснованої на правилах.
Утім, можна лише гадати, чи здатний ЄС створити єдиний фронт. Євросоюз розколюється на різні політичні угруповання, і тому іншим державам легше проводити стратегію «розділяй і володарюй». Цю стратегію вже давно застосовує Росія, а тепер її беруть на озброєння Китай і США. Наприклад, 2016 року південні та східні країни ЄС, залежні від китайських інвестицій, зуміли повністю вихолостити спільну заяву ЄС щодо територіальних претензій Китаю в Південно-Китайському морі.
Трамп систематично звертається до східних і південних країн ЄС із метою посіяти всередині Євросоюзу розбрат. Наприклад, повідомляється, що чиновники Держдепартаменту США натякнули Румунії, що Америка не буде тиснути на неї щодо порушення принципів верховенства закону, якщо ця країна порушить монолітну позицію ЄС і перенесе до Єрусалима своє посольство в Ізраїлі. На тлі вже і так напружених стосунків США з ЄС, адміністрація Трампа все частіше спокушатиметься застосовувати подібну тактику.
Незрозуміло, як повинен на це реагувати Євросоюз. Він може підвищити ціну за порушення єдиної зовнішньої політики для країн, які це роблять, або ж він може збільшити інвестиції в безпеку, щоб навіть країни на периферії відчули, що вони можуть щось втратити, ослабляючи єдність ЄС. Або ж ЄС сам може укладати угоди зі своїми країнами-членами, наприклад, м’яко ставитися до їхніх внутрішньополітичних справ у обмін на зовнішньополітичну співпрацю.
Хай яким би було рішення, ЄС терміново потрібно визначатися з новим курсом. Замість безперервного здивування й обурення образливими витівками Трампа, європейці зобов’язані розробити власну зовнішню політику, за допомогою якої можна буде протистояти його поведінці.
Проект Синдикат для «Дня»
