Паперова зайнятість

В Україні почалось обговорення нового урядового законопроекту «Про зайнятість населення». Він повинен замінити однойменний закон, прийнятий ще на зорі незалежності, 1991 року. Зрозуміло, що цей документ себе вже вичерпав. Про це свідчить хоча б те, що сьогодні у країні налічується 8 мільйонів осіб економічно неактивного працездатного населення, а з 20 мільйонів працездатних українців офіційно працює лише 13 мільйонів, понад 5 мільйонів осіб перебуває поза легальним ринком праці.

Як зазначають автори законопроекту, все це свідчить про наявність трудового ресурсу для відновлення економічного потенціалу країни. Але як його реалізувати, якщо 2011 року на одну вакансію припадало вісім претендентів. Адже тільки за роки кризи Україна втратила два мільйони робочих місць.

Найважче шукати і знаходити роботу молоді. Безробіття серед хлопців і дівчат до 25 років становить 20%, тобто кожен п’ятий не може знайти свого місця у житті. Тим часом на реалізацію державної політики зайнятості за різними програмами щороку використовується до 6 мільйонів гривень, що може свідчити про непрозоре й неефективне використання цих чималих коштів.

Наставляючи віце-прем’єр-міністра й міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, якого вже охрестили автором закону про безробіття, прем’єр-міністр Микола Азаров окреслив основні напрями реалізації нової політики зайнятості. За його словами, головною підтримкою для громадян має стати не допомога з безробіття, а можливість безкоштовно здобути нову професію або підвищити кваліфікацію. І одразу ж з’явились коментарі: мовляв, закон Тігіпка скасує допомогу для безробітних, яку буде замінено можливістю безкоштовного навчання.

У законопроекті й справді багато уваги приділяється професійному навчанню і перекваліфікації. Водночас зберігаються, причому з першого дня втрати роботи, матеріальне забезпечення і соціальні послуги, передбачені законом про обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Водночас впроваджується також допомога за умови часткового безробіття (у разі часткової втрати заробітної плати через вимушене скорочення підприємством передбаченого законодавством робочого часу у зв’язку зі скороченням випуску продукції або будівельних робіт без припинення трудових відносин із працівником).

Можна, звісно, сперечатися щодо того, що право визначати мінімальний розмір допомоги з безробіття, згідно з проектованими змінами до Бюджетного кодексу, надається Кабміну. Відповідне рішення прийматиметься ним під час затвердження бюджету Фонду допомоги з безробіття. Водночас законопроект передбачає, що для нарахування допомоги з безробіття враховуються всі види виплат працівникові, з яких було сплачено страхові внески. Але впроваджується й обмеження: ця допомога не може перевищувати чотирьох прожиткових мінімумів для тих, хто працює.

Тим часом головним завданням законопроекту автори визначають створення механізмів для стимулювання зайнятості і створення нових робочих місць. Так, працедавцю, який працевлаштував інвалідів або молодих громадян на перші робочі місця за направленням Держслужби зайнятості на термін не менше двох років, щомісячно компенсуватимуться фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на обов’язкове державне страхування. Суб’єктам малого підприємництва, які влаштовують безробітних за направленням Держслужби зайнятості (на термін не менше двох років) на нові робочі місця також компенсуватимуться фактичні витрати на сплату єдиного внеску. (Водночас у разі звільнення співробітників упродовж наступного року після завершення виплати компенсацій працедавець повертає отримані кошти). Молодий фахівець, який уклав трудовий договір із підприємством або установою, розташованими в сільській місцевості, на термін не менше трьох років, отримуватиме одноразову допомогу у розмірі п’яти мінімальних зарплат відповідно до порядку і переліку спеціальностей, затверджених Кабміном.

Працедавцю, який упродовж року забезпечив створення нових робочих місць і виплачував працевлаштованим на них громадянам заробітну плату в розмірі, що не нижчий за три мінімальні заробітні плати, надаватиметься право зменшити наступного року розмір єдиного соціального внеску на 50% за кожного працевлаштованого на таке робоче місце.

На папері і, на перший погляд, у законопроекті все правильно. Але в ході дискусії знаходимо чимало неточностей. Це, зокрема, показало обговорення в Економічній раді громадських об’єднань і галузевих асоціацій, проведене наприкінці минулого тижня на майданчику УСПП.

Цікаво, що основні претензії бізнесу до цього законопроекту пов’язані не стільки з ним самим, скільки з умовами, в яких українському підприємцеві доводиться працювати. Він би й радий створювати нові робочі місця, але в країні для цього, як і раніше, немає інвестиційного клімату, а податкові і митні органи досі не стали партнерами для підприємців. Так, відкриваючи дискусію, віце-президент УСПП Максим Кунченко відзначив, що митниця регулярно і наполегливо завищує реальну вартість товарів, посилюючи таким чином тиск на бізнес.

Цю думку підхопила член асоціації ринків Хмельницького, митний експерт Наталія Потапова. За її словами, сьогодні розгорнуто «експансію проти легального бізнесу, яка боляче б’є по вітчизняному виробникові — йдуть умисні затримки вантажів на митницях». Потапова скаржиться, що митниця пише відмови без мотивувань, а в кулуарах можна почути пояснення: просто не знаємо, як це обѓрунтувати. «Як працювати? — запитує експерт, — якщо ми сьогодні закриємо імпорт сировини, то знищимо власного товаровиробника».

Віце-президент Української асоціації мебельників В’ячеслав Павлов доповнює колегу: «Економіка не передбачає насильства. Ви хочете закрити заводи? Будь ласка, але де візьмете нові місця для роботи?». Павлов обурюється: «Немає мита для ввезення меблів в Україну, які ми прекрасно робимо, але є мито на необхідні нам, щоб підвищувати продуктивність праці і створювати нові робочі місця, верстати — це 20% ПДВ». Він запитує: «Коли ми вже прийматимемо нормальні рішення?».

Президент Спілки орендарів і підприємців України Віктор Хмілевський стурбований тим, що до бюджету може бути внесено зміни, які ще більше скорочують асигнування на підтримку малого та середнього бізнесу і на мікрокредитування. «Якщо ми говоримо про зайнятість населення і фактично нічого не робимо для створення нових робочих місць, — продовжував Хмілевський, — то ми рубаємо сук, на якому сидимо. Це дорога в нікуди і політична підніжка Президентові країни».