«Не втрачати часу...»

Вікторія ФЕОФIЛОВА, голова ГО «Молода Черкащина»:

— Останнім часом у мене було багато виїзних тренінгів у селах і містах України. Ми з представниками місцевої влади розбиралися в механізмах залучення громади до прийняття суспільно важливих рішень та і взагалі активного життя. І звісно, я наводила багато прикладів з нашого черкаського досвіду. Приміром, як у нашому місті намагалися встановити стелу «Я люблю Черкаси». Міська влада має розуміти, що до дизайну стели, варіантів місць її розташування потрібно залучати і черкаську громаду. У нас багато талановитих дизайнерів, інших фахівців, які знають наше місто, його історію, до них потрібно прислухатися.  Ця робота і порівняння розвитку нашого міста з іншими дала мені більш глибоке розуміння наших сильних і слабких сторін. Позитив у тому, що насправді в Черкасах є вже досить багато різних механізмів взаємодії громади з владою: електронні звернення і петиції, громадський бюджет, конкурси проектів і соціальне замовлення, положення про громадську раду та молодіжну раду, деякий досвід проведення громадських консультацій. Нині відроджується молодіжна рада: оновився її склад, і зараз туди входять дійсно активні та розумні молоді люди. Міська молодіжна рада є постійно діючим, представницьким, консультативно-дорадчим органом при міській раді, покликаним забезпечувати узгодженість дій у вирішенні питань, які впливають на життя молоді й забезпечувати її участь в ухваленні рішень щодо реалізації молодіжної політики. Погано те, що не всі з цих механізмів працюють, а більшість із них з’явилася давно. Тож останні кілька років майже ніякого поступу немає, влада займається лише своєю «війною кланів», механізми просто простоюють. Та все ж, я сподіваюся, що з часом ми зможемо збагатити досвід черкащан різноманітними видами консультацій. Шкода, що Черкаси згаяли стільки часу для розвитку, однак вірю, що настане-таки етап співпраці між громадою міста і його керівниками.

Андрій ЯРОМЕНКО, керівник ГО «Автомобільний клуб «Черкаси»:

— Ми створюємо якісні автомобільні змагання і отримуємо задоволення від результату, коли учасники нам дякують. Аби наші гонки й інші заходи відбувались на високому рівні, зазвичай, ми поетапно прописуємо кожен захід на рік наперед. Саме так народжуються наші найкращі проекти. Перший захід ми провели 2010 року, це був Кубок України з ралі.

Кожен рік для нас активний. 2013-го ми провели вісім етапів Кубку з автомобільного слалому в семи містах Черкаської області. 2016-го  — контроль змагань зі слалому по Україні (Харків, Рівне, Київ та інші міста) та Фінал Кубку України в Черкасах, організували автомобільні змагання серед жінок, присвячені Міжнародному жіночому дню 8 березня. Минулого року започаткували змагання «Крутий Спуск» — перегони на саморобних тачках. В цьому році ми вирішили привернути увагу до автоспорту навчальних закладів у проекті «АвтоАкадемия». Узимку проводили заняття з різними навчальними закладами, щоб у результаті отримати п’ять команд на «старті». Команди мали придбати та отримати до участі в гонках автомобіль ЗАЗ 968. А наш автомобільний клуб консультував команди і проводив лекції для студентів та викладачів. Так у нас з’явились команди з Черкас, Канева, Бук, Мокрої Калигірки та Шполи.  Цей проект будемо розвивати і в наступні роки.

Дуже засмучує те, що молодь практично нічим не зацікавлена.  В цьому разі мова не лише про автотранспорт. Мені завжди здавалось, що автоспорт — це дуже захопливо, але я не бачу припливу великої кількості молоді до цього процесу.  Не можна сказати, що зовсім немає прогресу, але у відсотковому співвідношенні з «кабаками» конкуренцію ми програємо. Прикро, що  в процесі вирішення адміністративних питань з організації заходів завжди зустрічаються такі чиновники, які намагаються отримати за це якусь вигоду. Вони не розуміють, що організатори вкладають свої кошти в цей процес, щоб провести його на відповідному рівні. Часто ми не виходимо навіть на самоокупність.  Втім, намагаємося не звертати уваги на таких чиновників, за час існування клубу змінились чотири керівники області і чотири команди влади, а ми завжди на своєму місці.

Iнеса ПЛАЩЕНКОВА, волонтер «Самооборони Майдану Черкаської області»:

— Війна триває вже п’ять років. Практично кожен день гинуть наші захисники, 19 жовтня оголошено днем жалоби, Черкаси прощатимуться з Антоном Моспаном, який загинув від кулі снайпера. А ми, напевно, вже звикли до таких новин, для багатьох це просто чергова статистика. Ну так, може, торкне когось, якщо раптом це виявиться хтось із знайомих, ну, поспівчуваємо, а якщо в статистиці виявиться хтось із молодих, то звинуватимо у всьому Президента, політиків, країну. І що далі? Продовжуємо жити своїм мирним життям, давати поради волонтерам, військовим, коли бачимо від них чергове прохання, мовляв, нехай нарешті уряд подумає, Міністерство оборони нехай забезпечує, при цьому нагадавши, що з зарплати утримують військовий податок. А багато, виправдовуючи свою бездіяльність, звинувачують тих,  хто досі продовжує допомагати. Нещодавно зустріла одну знайому, вона мене запитала: «Привіт, а ти все так само рятуєш світ?!» І це питання мені задала медпрацівник, і я розумію — таких ось багато. Тих, хто чекає, що хтось прийде і зробить. Насправді допомагають одні й ті ж самі. Спасибі величезне нашим бабусям, які в’яжуть шкарпетки, рукавиці, шапочки, щоб наші дітки, як вони їх називають, не мерзли. Спасибі нашим трудівницям, «черкаським павучкам», котрі сплели величезну кількість сіточок, щоб накрити — вберегти від ворога наших захисників! Величезне спасибі нашим діткам, ангелам-охоронцям, за їхні поробки, за їхні малюнки, які оберігають і зігрівають серце і душу нашим воїнам. Спасибі нашим підприємцям за буржуйки, генератори, колеса, оптику, за ремонт машинок і багато іншого необхідного. Спасибі простим людям за вашу постійну допомогу! Дякую волонтерам, котрі підтримують і перекривають потреби один одного! Дякую всім небайдужим, хто замість виправдання продовжує допомагати! Разом і до кінця, хоч би як важко нам було!