Малював як дитина

Три акварельні роботи, й це — натюрморти 1930-х років, є у постійній експозиції відділу «Українське мистецтво ХХ століття» Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові (вул. Драгоманова, 42).

«Цей акварельний цикл вважають одним із найцікавіших у творчості Дровняка, — розповідає «Дню» завідувач сектору зв’язків з громадськістю НМЛ Людмила СПІВАК. — Взагалі у колекції Національного музею було близько ста робіт цього художника, але 1952-го, коли знищувалися фонди Національного музею, зникли, окрім цих трьох, усі роботи художника. А ці роботи потрапили до музею від Романа Турина, який, власне, і був першовідкривачем Дровняка, бо саме Турин вперше виставив твори Никифора на професійній виставці в Парижі».

Наш екскурсовод розповідає, що мистецтво Никифора з Криниці (1895—1968) зароджувалося на перехресті культур України та Польщі. Українець за походженням, лемківський самоук, він творив під відчутним впливом українського народного мистецтва. «Один із найвідоміших у світі наївних художників, який, без сумніву, був однією з найбільш незвичайних і водночас таємничих постатей європейського мистецтва ХХ століття, Никифор Дровняк зачаровує донині, — каже Людмила Співак. — А особливо тому, що частина біографії митця, барвистої й водночас — трагічної, зокрема та, що стосується його молодих років, значною мірою ґрунтується на припущеннях та овіяна багатьма легендами. Достеменно навіть невідомо, чому митець використовував ім’я Никифор. Невідомо також, звідки з’явився «Никифор-Матейко». Можливо, це був вигаданий кимось жарт, який, певно, сподобався художникові, оскільки вказував на високий художній рівень його картин. Никифор багато років бідував, а наприкінці життя був удостоєний честі виставляти картини у найпрестижніших музеях і галереях світу».

«ПЕЙЗАЖ»

Картини Никифора Дровняка порівнюють із найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX століть — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів. Його прізвище стоїть в одному ряду з іменами Катерини Білокур, Ніко Піросманішвілі, Марії Приймаченко. Наївний і водночас мудрий, Никифор не отримав освіти, а творив особливий мистецький світ за власними законами. У мистецтвознавчих книжках його називали щонайменше 17 іменами — зокрема, Никифор з Криниці, Никифор Криницький, Ян Криницький, Матейко з Криниці, Майстер з Криниці, Лемко Никифор.

Народився митець 21 травня 1895 року в Криниці, і це — популярний курорт тодішньої Польщі. Виховувала хлопчика мати-одиначка Євдокія — глухоніма убога і бездомна сільська жінка, яка заробляла на життя тимчасовою роботою у місцевих пансіонатах (розпалювала печі і носила воду з криниці). Никифор отримав прізвище матері, а от щодо імені Єпіфаній, то його начебто дали з календаря (як заведено було у випадках, коли дитина не мала батька). Охрестив малого отець Микола Куропас — парох греко-католицької парохії в Криниці (тепер — парафія православного обряду).

Хлопчик мав від народження ваду вимови. Говорив невиразно — як українською, так і польською, тому оточенню важко було його зрозуміти. «Висловлювався» картинами, а живопис вважав дуже відповідальною працею. Малював не для себе — для інших. Малював, бо потребував.

«Кожна його картина посилає якісь сигнали, а ті сигнали відразу приводять у рух різні «приспані» сфери мислення і пам’яті. Прокидаються спогади, мрії, думки — від наївних, ірраціональних, аж до логічних, раціональних, — говорить Людмила Співак. — Власне, в цьому — найбільший сенс малярства Дровняка».

Перший пензлик зробив сам, коли працював прибиральником у цирульні, — з помазка. У воді не змочував — слинив. Малював найдешевшими акварельними фарбами та крейдою на папері, і це часто була макулатура — списані шкільні зошити, плакати, пакувальний папір, картон... «Майстерню» розкладав у людних місцях — перед водолікарнею. Викладав з торби фарби, пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою, малював акварелі або робив замальовки. Поряд ставив на продаж («Сувеніри з Криниці») кілька вже готових робіт. Також — коротенький «лист-прохання», де було зазначено, що малювати навчився сам. А ще у листі прохалося підтримати й допомогти: «Бог вам віддячить».

За найскромнішими підрахунками, упродовж життя Никифор створив понад 40 000 малюнків, багато з яких знищено. На жаль.

Відкрив світові геніального наївного художника Роман Турин — український живописець зі Львова, випускник Краківської академії мистецтв, який напередодні Другої світової війни часто приїжджав до Криниці до батьків.  Зібрав близько двох сотень робіт Никифора і віддав на виставку до галереї Leon Marseeille у Парижі, відкриття якої відбулося наприкінці 1932-го. Згодом Дровняком заопікувалися краківські мистецтвознавці Елла й Анджей Банахи, і їхній патронат, що тривав понад 20 років, як і, власне, патронат Турина, сприяли тому, що доробок Дровняка  ввійшов до обігу світового мистецтва.

В останні роки життя Никифор перебував під опікою художника і фотографа із Криниці Мар’яна Влосінського.

Помер 10 жовтня 1968-го від туберкульозу. Одну зі своїх останніх картин підписав «Найсвятіший Никифор».

Насамкінець варто додати, що 2006 року у Львові встановлено пам’ятник Дровняку (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Бронзовий Никифор наче перепочиває у середмісті — на площі Музейній, неподалік Музею історії релігії. До фігури геніального самоука, трапляється, навіть черги шикуються — аби потерти ніс, палець, коліно чи чобіт. На щастя.