Пізнати, щоб відстояти

«Чому так тихо лунає «Щедрик?» — якось запитала мене донька. «Чому ж тихо? Цю колядку під час Різдвяних свят співають скрізь», — кажу я. «Так, але чи всі відчувають і розуміють мелодію, знають, що її написав Микола Леонтович?» — конкретизує свою позицію дитина. «Не написав, а записав», — уточнюю вже я. «То звідки ж вона взялася?..» У пошуках того «звідки» я прийшла до Лариси СЕМЕНКО, завідувачки науково-дослідного відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею. Вона вже кілька років поспіль досліджує життя і творчість Миколи Леонтовича. Яким же сильним виявився мій подив, коли я дізналася, що першоджерелом «Щедрика» стала щедрівка, записана на Волині, удосконалював мелодію композитор кілька років на Поділлі, а вперше її опублікували в період Гетьманату.

«СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО ДОВКОЛА «ЩЕДРИКА» БІЛЬШЕ ПОПУЛІСТІВ, АНІЖ ШАНУВАЛЬНИКІВ І ЗНАВЦІВ»

— Походження «Щедрика», одного із легендарних творів українського композитора Миколи Леонтовича, досліджували десятки українських і зарубіжних музикознавців та мистецтвознавців. Але попри це, деякі деталі з історії його написання, першого виконання та подальшої популяризації досі потребують як уточнення, так і узагальнення для створення цілісної картини. Тим більше, що з цим унікальним твором пов’язано доволі багато таємниць і розбіжностей, які набули «епідемічного» поширення в наукових виданнях і в інтернеті, де переплутані дати написання «Щедрика», першого виконання і тріумфального виступу за кордоном, — одразу інтригує дослідниця. — Складається враження, що довкола «Щедрика» більше популістів, аніж шанувальників і знавців. Хтось десь у когось списав, і пішло-поїхало. Все це спонукало мене взятися за дослідження цього легендарного твору, бо попри те, що «Щедрик» відомий в усьому світі, досі до нього є багато запитань, на які мають бути дані відповіді. Українці повинні відстояти свого «Щедрика» і в Україні, і за кордоном, де досі мало хто знає, що автором Carol of the Bells є український композитор Микола Леонтович.

— Микола Леонтович усе своє життя збирав пісенний фольклор — скрізь, де він навчався, працював чи просто перебував. Коли з’явилися перші згадки саме про «Щедрика»?

— Дехто вважає, що композитор почав працювати над обробкою популярної нині мелодії ще 1910 року. Нібито тоді професор Болеслав Яворський, який був наставником Леонтовича, запропонував йому працювати над «щедрівкою». Але закінчив роботу Микола Дмитрович значно пізніше. На рукописі, що його Леонтович надіслав відомому диригентові Олександру Кошицю до Києва, є помітка автора: «18. VIII.1916 р.».

Якщо опиратися на працю першого дослідника творчості Миколи Леонтовича пана Юрмаса, то композитор взяв за основу обрядову пісню із четвертої збірки Поліщука-Остаповича, яка вийшла у світ 1913 року. Тому цілком імовірно припустити, що завдання від Яворського він отримав пізніше. Із джерел відомо, що Леонтович зустрічався зі своїм наставником і 1913 року, і 1914-го. Вперше «Щедрик» було опубліковано в період Гетьманату, 1918 року у збірці «Три народні пісні». Тобто фактично ще за життя Леонтовича. Це було малотиражне видання, без обкладинки і титульної сторінки. На рукописі «Щедрика», над нотами помітний напис: «З Волині». У примітках зазначено: «Обрядова пісня [Щедрівка] зі збірки Поліщука-Остаповича, ч. IV, с. 43, № 23. Пісня з м. Краснопіль, Житомир, пов. на Волині. Для змішаного хору». Тому сміливо можна стверджувати, що основою для легендарного «Щедрика» стала щедрівка, записана Остаповичем, Леонтович цього факту не заперечував, бо ж на власні очі бачив видання. Але композитор кілька років трудився над удосконаленням невеличкої мініатюри. Тому й стала вона справжньою музичною перлиною.

«ВПЕРШЕ «ЩЕДРИК» ПРОЗВУЧАВ 29 ГРУДНЯ 1916 РОКУ В ЗАЛІ КИЇВСЬКОГО КУПЕЦЬКОГО ЗІБРАННЯ»

— Таким чином, Леонтович написав «Щедрик» 1916 року, і того ж року його вперше представили публіці в Києві?

— Так, але й тут є неточності. Більшість науковців і джерел стверджують, що перше виконання «Щедрика» відбулося 25 грудня 1916 року, тобто за старим стилем у день Різдва, додаючи, що виступ відбувся в будівлі Київського університету св. Володимира. Насправді ж вперше «Щедрик» прозвучав 29 грудня 1916 року в залі Київського Купецького зібрання (нині — приміщення Національної філармонії) на четвертому щорічному концерті українських Різдвяних колядок, які традиційно виконував змішаний хор під орудою шанованого киянами диригента Олександра Кошиця. Причина помилки в тому, що 25 грудня в газеті «Киевская мысль» з’явився лише анонс виступу на четвер, 29 грудня.

Символічно, що легендарна мелодія вперше прозвучала на благодійному концерті. «Щедрик» виконав змішаний хор студентів університету святого Володимира і хор слухачок Вищих жіночих курсів. Збір коштів від концерту пішов на користь Товариства надання допомоги населенню півдня Росії, яке постраждало від військових дій. Про виконання «Щедрика» саме під час четвертого концерту колядок згадував сам диригент у своєму листі до Павла Маценка: «Приїхав до Києва Леонтович і привіз з собою для розгляд щось нове, не пам’ятаю, що. Це був уже другий його візит до мене, і так само, як у перший день знайомства, ми сіли пограти в мої розкладки... А потім я одержав від нього «Щедрика», в якому головну роль грає той самий музичний засіб, і тоді ж [я] вивчив його зі Студентським хором для наступного концерту колядок 1916 року. Це був початок популяризації Леонтовича в моїх концертах і взагалі перший його виступ у світі як компоніста. Виступ був дуже вдалий та успішний...» До речі, останній концерт колядок у Києві під орудою Кошиця відбувся 27 і 30 грудня 1918 року, у програмі було три твори Миколи Леонтовича, серед них і «Щедрик».

— Виходить, «Щедрик» здобув популярність та визнання ще за життя композитора. Сам Леонтович мав можливість представити свою мелодію?

— Так, і не раз. Вперше він виконав свій твір 1919 року в Кам’янці-Подільському. А потім у виконанні Тульчинської капели, сформованої самим автором, «Щедрик» лунав на всіх концертах. Послухати славнозвісну мелодію приїздили із різних подільських містечок. З гастролями подорожувала Поділлям і капела Леонтовича. Один з очевидців тих виступів Леонтовича Іван Чорноволюк пише, що композитор завітав до Бершаді проїздом із Шаргорода, оскільки хотів послухати місцевий шкільний хор, про якого «слава докотилася до самого Тульчина». «Концерт відбувся у міському театрі, колишній будівлі лісового складу. Зібралося багато жителів міста, які бажали послухати чарівні пісні улюбленого композитора. Ведучий програми, учень Дмитро Гончарук дзвінко оголосив: «Микола Дмитрович Леонтович. «Щедрик». Диригує автор!» — і в залі здійнялися оплески, які з появою композитора перейшли в овацію».

«МУЗИЧНА МІНІАТЮРА ЗДОБУЛА ВИЗНАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ АРТИСТИЧНИХ КОЛАХ ЩЕ ЗА ЖИТТЯ ЛЕОНТОВИЧА»

— А за кордоном? Коли вперше прозвучав «Щедрик»?

— Насправді й тут є плутанина, бо музична мініатюра здобула визнання в європейських артистичних колах ще на початку 1919 року, за життя Леонтовича. Тоді за вказівкою Головного Отамана УНР Симона Петлюри українську капелу в складі 81 хориста було відправлено у закордонне відрядження задля «посилення української дипломатичної місії». Перша травнева репетиція українського хору відбулася у Празі в «Народньому Дівадлі», на ній були присутні музичний бомонд, критики, газетярі.

Українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, а й заявила про цілий народ, який прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Українцям кричали «Слава!» й відзначали, що це «виконання найліпше, що ми коли-небудь чули». Гастролі в Чехословаччині тривали більш ніж два з половиною місяці. Після чого українська капела під орудою диригента-чарівника Кошиці вирушила у світове турне. Калейдоскоп концертів проходив у найпрестижніших європейських залах — і скрізь був шалений успіх, овації, слава. Легендарна капела показала старій Європі через пісню унікальну, самобутню українську культуру. Недаремно газета «Киевская жизнь» відзначала: «Капела Кошиці сприяє успіху української справи за кордоном набагато більше, ніж українські дипломати».

Та поразка Української революції негативно позначилася на хоровому товаристві українців. Фінансування припинилося, і влітку 1920 року в капелі стався розкол: частина співаків на чолі з Олексою Приходьком залишила колектив і створила нову хорову одиницю, а решта під орудою Кошиці взяли собі назву — Український національний хор. Незважаючи на розкол, у програмах обох колективів збереглися твори Леонтовича. До речі, восени 1921 року один із відокремлених хорів, який отримав назву «Український хор імені Леонтовича», представив творчість композитора у Мадридському театрі Соmеdіа. Під час співів українців були присутні іспанська королева Вікторія Євгенія і декілька баварських принців та принцес. Публіка не раз скандувала: «Щедрик, Щедрик!». Слава про українську пісню облетіла всю Європу.

— А потім і Сполучені Штати.

— Так. У Штатах український національний хор на чолі з диригентом Кошицем представив «Щедрика» 5 жовтня 1922 року, а не 1921 року, як зазначає низка дослідників. Виступ капели відбувся у престижному концертному залі Карнегі-хол. Як писав місцевий оглядач Цегельський: «...Таких оплесків склепіннє Карнегі-хол певне ще ніколи не відбивало». Тріумф у Нью-Йорку був такий великий, що наступний концерт відбувся 15 жовтня у найбільшій театрально-концертній будівлі міста — розкішному залі Іподрому, неподалік Таймс-скверу, який на той час мав 5200 місць. Зал був переповнений, а успіх неймовірний. Колишній учасник капели Пеленський писав, що пісні Леонтовича «очаровували публіку, і не раз бувало, що з боку публіки передавано карточками побажання про бодай одну з його пісень, коли її не було в програмі».

«Щедрик» українського композитора настільки сподобався американцям, що 1936 року Пітер Вільговський, українець за походженням, написав текст англійською мовою, і дотепер американські хори, професійні та непрофесійні, співають цей твір як колядку на Різдво. Ця маленька українська щедрівка стала справжнім музичним дивом, яке розійшлося по всіх континентах. Тільки в США «Щедрик» мав 600 редакцій і 50 видань на грамплатівках упродовж 1950—1974 років і лунає донині в різних країнах Європи та Америки у Різдвяно-Новорічні свята, в сучасних голлівудських фільмах, на концертах, телешоу й у рекламі відомих брендів. Саме тому творчість нашого видатного співвітчизника — Миколи Леонтовича потребує як дослідження, так і популяризації, оскільки «Щедрик» уже давно став музичною цінністю світового рівня, а ім’я Леонтовича за кордоном досі відоме лише вузькому колу фахівців.

*  *  *

...Під час розмови Лариса Семенко не раз згадувала про те, як вона по дрібних деталях збирала інформацію про «Щедрика», досліджуючи архіви в Москві, Пітері, Києві та Одесі. У пошуках джерельної бази часто чула у відповідь: «Та що там ще досліджувати? «Щедрик» — та й «Щедрик»!». А фактично крапок над усіма «і» й досі немає. Наразі вона вже опрацювала історію створення, виконання та світового тріумфу диво-мелодії із України. Нині працює над пошуком першої грамплатівки з «Щедриком». Завершити дослідницьку роботу науковець планує до 100-річчя виконання пісні за кордоном. Вичерпно розповісти про історію нашого «Щедрика», щоб відстояти незаслужено забутого, скромного композитора Миколу Леонтовича. А з ним і всіх тих Великих Українців, які роками залишаються в тіні.