Для королівського личка
У Львові демонструють жіночий секретер другої половини XVIII століття
Про артефакт з бронзовими накладками, що є в постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15), «Дню» розповів завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій КОЛОТАЙ.
«Зверніть увагу на форму столика — дуже вишукану і граційну, яка нагадує форму музичних інструментів або фігуру жінки», — говорить музейник. І додає, що французи у тому дуже кохалися. Також проводить паралелі із годинниками XVIII століття, які так само мають дуже вишукані форми — плавні, з наростанням динаміки.
«Столик виконаний з горіха, — продовжує розповідь Андрій Колотай. — Але передусім має привернути увагу прикрашання столика, його оздоба. Горіх цікавий тим, що є дуже пластичним і добре надається до різних маніпуляцій. Застосовувалася тут техніка маркетрі, і це дуже популярний у ті часи різновид інкрустації по дереву, при якому мозаїчний набір виконують зі шматочків шпону різних порід деревини i різних за кольором та фактурою. Стільниця нашого раритету виконана однією породою дерева — світлим горіхом, і це — найвищий пілотаж! А щоби надати йому «звучання», отих чорних візерунків, все спеціально вирізалося за допомогою спеціальних тонесеньких пилочок, а потім дерево занурювали у розжарений пісок, який утворював темні контури. Отак створювався ефект намальованого, написаного пером...»
Також Андрій Колотай згадує власне навчання у Коледжі імені Івана Труша, де навчався основ цієї техніки: «Вона дуже складна. Коли ти у розжарений пісок опускаєш шпон, треба стежити, щоб він не згорів, бо тонесенький — завтовшки менше ніж 1,5 міліметра, відтак може перегоріти і перетворитися на вугілля. Треба дуже уважно пильнувати момент підпалу. А потім поклеїти і зачистити. Тоді й створиться отакий мегаефект...».
Наш екскурсовод розповідає, що цей косметичний столик належав королівській династії Людовика XV — на ньому є відповідна атрибутика: «Бачимо три стилізовані лілії, і це символ французьких королів, корону і портрет самого Людовіка в профіль».
Усередині секретера — полички для пудри, рум’ян, парфумів та туалетних водичок, також — пензлів і пензликів.
Дивно, що всередині нема люстерка, але, за припущенням Андрія Колотая, дзеркало мало бути великим і розміщували його поруч. «Тобто секретер виконував функцію тримання усіх тих дрібних речей, а дзеркало, напевно — в повний зріст, висіло збоку».
Залишається додати, що Музей етнографії успадкував секретер від свого попередника — Міського промислового музею, заснованого 1874 року.
