«Провайдер проросійського контенту»

Україна вже проходила історію, коли помаранчева влада (вважалася прозахідною), яка дискредитувала себе й втратила довіру людей, фактично призвела до влади Віктора Януковича і «Партію регіонів» (вважалися проросійськими). Це було 2010-го: реванш «біло-блакитних» за поразку в 2004-му. Під час помаранчевих подій другий президент України Леонід Кучма позиціонував себе як посередник і модератор круглого столу, який мав врегулювати політичну кризу. Насправді ж, до цієї кризи призвів він сам, адже коли йому не вдалося піти на третій термін (називав його другим), Кучма підтримав Януковича (і просив про це Володимира Путіна), щоб зробити його своїм наступником. Однак народ повстав і в країні відбувся помаранчевий майдан. 

Чи є сьогодні небезпека частково або повністю повторити історію з реваншем? Продовжуючи екскурс у новітню історію України, нагадаємо, що президентство Януковича, так само як і Кучми, закінчилося Майданом. Це трапилося у 2013 — 2014 рр., коли четвертий президент вирішив різко розвернути зовнішньополітичний курс України, відмовившись підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Цього разу Євромайдан закінчився трагічно — розстрілами людей на центральній площі України, а Росія використавши ситуацію (деякою мірою навіть модеруючи її) розв’язала війну проти України та захопила частину нашої території. Разом з тим Майдан все-таки привів до влади людей, які орієнтувалися на Захід.

Утім, за п’ять років їм це не допомогло. Головна причина нещодавньої поразки на виборах Петра Порошенка — провал у внутрішній політиці, зокрема й на інформаційному фронті. Окремі здобутки, зокрема в питанні створення Православної церкви України чи безвіз із ЄС не перекрили відсутність реальних реформ. Якби в Україні була проведена справжня реформа правоохоронних органів і судів, про яку неодноразово заявляв Порошенко, то результатом були б конкретні вироки конкретним людям із минулого.

І тут ми знову повертаємося до питання реваншу. Днями стало відомо, що телеканал ZIK купив соратник Медведчука Тарас Козак. Звідти одразу пішов генеральний директор Ігор Туркевич та частина журналістського колективу. Генеральним продюсером каналу залишається Наталія Влащенко. ZIK одразу об’єднали з NewsOne і «112» (ці два телеканали раніше також були придбані Тарасом Козаком) у один холдинг «Новини», керувати яким буде Олексій Семенов (у різний час був генеральним продюсером телеканалів «Прямий», NewsOne і «112»).

Ця новина зумовила бурхливу реакцію в соцмережах. Головний меседж — Росія через своїх людей в Україні скуповує медіа, щоб формувати потрібну їй суспільну думку. «Вам нікуди йти — кругом будемо ми». Проросійський олігарх за, ймовірно, російські гроші скуповує всі новинні канали під час війни з Росією, — написала в ФБ журналістка Тетяна Даниленко, яка звільнилася з ZIK. — 400 журналістів у Києві та Львові опиняються на вулиці. Жодної реакції спецслужб, правоохоронної системи, антимонопольного комітету, уряду, посольств, ОБСЄ, НАТО, «Репортерів без кордонів», журналістських профспілок. Нуль реакції». 

Якщо глибше копнути, то вся ця ситуація свідчить про відсутність належної інформаційної політики та стратегії з боку держави. Цим роками ніхто не займався. Створене за часів президентства Порошенка міністерство інформаційної політики більше схоже на карикатуру. «Мінстець» — саме так його називають. Реальної політики воно не проводило і не проводить. Отже, якби не було ґрунту, люди Медведчука не мали б можливість скуповувати телеканали.

«Звідки цей хайп навколо «ЗІКу»? Журналісти в масовому порядку героїчно звільняються з каналу, який прикупив Медведчук, — пише в ФБ журналіст Олег Єльцов. — Навіщо? І куди вони підуть працювати? В нас є неолігархічні канали? Раніше Медведчук прикупив «112-й канал», і він не став помітно гірше, якщо не брати до уваги нескінченні проповіді Медведчука на тему газу і мишебратьєв. «112» і «ЗІК» аж ніяк не гірші інформканали країни. Чому ніхто не звільняється з «Інтеру» чи з пінчуківських телефабрик трешу? Слід визнати, що ми просто не вміємо створювати гідні телеканали...».  

Насправді, ця історія не лише про ЗМІ. Вона про політичну ситуацію. У своєму дописі Тетяна Даниленко додає: «Ситуація складається так, що за рік Росія буде не біля порогу, а в усіх головах. Жодна політсила не готова боротися проти Медведчука. А він ще навіть не в парламенті». Цілком слушно, адже телеканали — це лише частина більш глобальної стратегії Росії в Україні.

На сьогодні можна констатувати, що Віктор Медведчук, до речі, колишній глава президентської адміністрації Кучми, остаточно інкорпорувався в політичну силу під назвою «Опозиційна платформа — За життя» на чолі з Юрієм Бойком, де він грає одну з ключових ролей. Враховуючи рейтинг цієї партії, вона однозначно проходить до Верховної Ради. А це означає, що Медведчук повертається в парламент, у якому за часів того самого Кучми він був першим заступником голови Верховної Ради.

У нещодавньому інтерв’ю російській службі Ві-Ві-Сі Медведчук заявив: «У нас 60% вважають Росію агресором, а я не вважаю. Я що, повинен бути серед цих 60%? Ні, я буду серед іншої частини». Звідси запитання — яку роль відіграватиме людина з такими поглядами й відповідною партією в новому парламенті? Попри те, що під час передвиборчої кампанії Володимир Зеленський заявив, що його партія «Слуга народу» не збирається співпрацювати з політичними силами Віктора Медведчука та Петра Порошенка, ми поки не знаємо якою буде остаточна якість президентської партії і як складатиметься ситуація в новій Верховній Раді.

Тому є багато небезпек. На які загрози очікувати? Чи можливий реванш? Якою має бути інформаційна доктрина держави?

«РФ НІКОЛИ НЕ ЗУПИНЯЛАСЬ У СВОЇЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ ЩОДО УКРАЇНИ»

Ескендер БАРIЄВ, член Меджлісу кримськотатарського народу:

— Інформаційна безпека є однією з ключових складових національної безпеки країни. Ми маємо визнати, що дії РФ у цьому плані досить професійні. В певний час я мав можливість ознайомитись навіть із їхніми науковими роботами щодо цього. Це було на початку 2000-х років. Питання контролю Росією топових телеканалів в Україні — це важливий важіль впливу на свідомість українців. Їхнє завдання — посіяти сумнів. Це базовий момент для дезорієнтації. Таким чином вони продовжують свій вплив. І скуповують телеканали, які позиціонуються як проукраїнські. Але з часом під контекстом проукраїнського контенту вони закладатимуть зовсім інші сенси. Все це є ударом по цінностях нашого суспільства.

Окрім того, варто зауважити, що РФ ніколи не зупинялась у своїй інформаційній війні щодо України. На сьогодні Медведчук є провайдером проросійського контенту. Його ключові посили — Росія не є агресором, а сам він, до речі, є кумом Путіна. Нагадаю, що за ініціативою Путіна було вбито більш ніж 13 тисяч українців і окуповано українські території. Але всі ці процеси тривали довгий час. Сьогодні вони активізувались унаслідок виборів. У нас триває перехідний період, і в цей час завжди використовуються згадані технології.  

«НЕ ТРЕБА БОРОТИСЬ ІЗ ТЕЛЕКАНАЛАМИ. ТРЕБА БОРОТИСЬ ІЗ ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ ІНТЕРЕСИ РОСІЇ»

Оксана СИРОЇД, заступник Голови Верховної Ради України:

— Непокаране зло завжди повертається. Треба було в свій час відкрити кримінальні провадження щодо Медведчука зокрема й за державну зраду. Говорити про те, що Медведчук іде в парламент і скуповує телеканали — це все одно що лікувати нежить коли у вас онкологічне захворювання. З тих, хто був причетний до війни, ніхто не покараний. Не треба боротись із телеканалами. Треба боротись із людьми, які представляють інтереси Росії. Ці злочини не мають терміну давності. За це треба карати. Ми не мали користі від контактів Медведчука з агресором. Можу сказати, що від цих контактів скористався агресор і скористався Медведчук. Але для України не було користі. Медведчук не міг представляти інтереси України. А з агресором треба розмовляти з позиції інтересів України. Петро Порошенко делегував для контактів із агресором людину, яка сама представляє агресора.

Медведчук ніколи не приховував того, що він лояльний до Росії, а не до України. Тому немає іншого способу захищати українську державність ніж карати зрадників і ворогів. Для цього треба відкрити Кримінальний кодекс, де все написано. Треба відкривати кримінальні провадження, збирати докази й притягати відповідних людей до кримінальної відповідальності. Ми ніколи не переможемо Росію, якщо ми не переможемо її всередині себе. Друге — ми маємо відсторонити Росію від управління критичною інфраструктурою. Третє — нам необхідно посилювати армію. А ще треба чітко визначитись із дефіцініями. ЗМІ, на жаль, досі використовують сумнівні терміни — сепаратисти, терористи. А насправді йдеться про окупанта, агресора. Нам не вистачає інформаційної гігієни.

«БЕЗУМОВНО, В НАС Є ЗАГРОЗА РЕВАНШУ»

Андрій СЕНЧЕНКО, лідер партії «Сила права»:

— Треба чітко визначити, що не Медведчук акумулює в своїй сфері впливу телеканали, а Кремль. Це важливе уточнення. Це є прямою загрозою руйнування української державності. Під час війни не може бути іншого засобу в цій сфері, як визначення «червоних ліній». Це не цензура в гіршому розумінні, але це лінії, які мають захищати нашу країну. Ті, хто виходить за ці «червоні лінії», мають бути позбавлені відповідної ліценції. Причому дуже швидко. Не варто імітувати демократію, коли сусідня держава напала на нашу країну. В такому випадку її треба захищати. Безумовно, в нас є загроза реваншу. В перший етап агресії РФ проти України ми мали консолідацію суспільства для захисту своєї держави. Сьогодні ми маємо певне розчарування внаслідок дій або бездіяльності Порошенка. Йдеться про психологічний стан країни. А це й є інструментом сил реваншу.

Щодо інформаційної доктрини, то мені важко відповісти на це питання. Для цього ми маємо розуміти, що таке «добре» і що таке «погано». Чітко визначити орієнтири. Для цього потрібна державна стратегія. Наприклад, РНБО має затвердити чітко, що торгувати з державою агресором не можна. Це буде зрадою. Критикуйте владу, але чітко усвідомлюйте «червоні лінії».