Iдеолог культурно-мистецького процесу
У Львові демонструють малярство на склі Тараса Лозинського
Експозицію представляють у головному корпусі Національного музею імені Андрея Шептицького, що на проспекті Свободи, 20. Виставка представляє доробок художника останніх років. У показі — приблизно 70 творів, які знайомлять з тематикою малярських робіт на склі Тараса Лозинського. Перед глядачем постає портретна галерея українських гетьманів, традиційний сюжет «Козак Мамай», потрактований в оригінальній авторський манері, надзвичайно чуттєві та проникливі твори із сакральною тематикою. «У своїх роботах Тарас Лозинський водночас переплітає барокові мотиви з впливами малярського досвіду Олекси Новаківського, Романа Сельського, Володимира Патика, під впливами яких він сформувався як художник і викристалізовує свій власний авторський стиль», — говорять організатори виставки.
Тарасові Лозинському 60 років.
Закінчив економічний факультет Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (тепер — Українська академія друкарства). Завдяки самоосвіті, практиці та урокам у видатних майстрів став художником. Працював реставратором у майстерні Ніни Присяжної. Захопившись збиранням творів народного мистецтва, за 30 років зібрав велику вартісну колекцію.
Є заступником голови Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, ініціатором й упорядником мистецьких альбомів-каталогів, виданих Інститутом колекціонерства. Викладає курс «Шедеври малярства для іконописців».
«Динамічна суспільно-культурна діяльність Тараса Лозинського, завдяки якій за два останніх десятиліття в Україні з’явилися нові, ефективні форми мистецького, музейно-галерейного менеджменту, а також збагатилися механізми комунікації між середовищами колекціонерів і дослідників української мистецької спадщини, вивищила його інституційний формат над особистісним, — вважає професор, історик мистецтва, проректор з наукової роботи Львівської академії мистецтв Роман ЯЦІВ. — Натомість у внутрішніх «світлицях духу» Тараса Лозинського теж відбувалися інтенсивні зміни, світ його захоплень мінявся під натиском нових інтелектуальних запитів і відкриттів. Компенсаторною галуззю цього невидимого процесу виявилося малярство, пристрасть до якого визначилася його ж колекціонерськими пріоритетами. З роками захоплення уклалося в єдину ціннісно-смислову лінію, а малярство на склі закріпилося в конфігурації авторського стилю, жанрово-тематичної системи та самобутнього естетичного еквівалента».
Концептуальна скерованість творчих зусиль Тараса Лозинського визначена полем його ерудиції як дослідника явищ народного малярства на склі, в першу чергу — гуцульського і покутського ареалів. «Саме з цього етнокультурного масиву походить більшість пам’яток, які свого часу були ним уведені в обіг як через виставки, так і публікації та репрезентативні видання (в статусі автора ідеї та наукового редактора), — говорить професор Яців. — Водночас, на підсвідомому рівні, в мистця закріпилися певні алюзії з творів професійного малярства (найбільше — Олекси Новаківського), з близьким йому експресивним темпераментом».
Ще іншим ресурсом, включеним у систему ціннісних координат Тараса Лозинського-художника, є феномен українського іконопису в цілому, зокрема такі твори, в яких розкрилася сама стихія народного генія, безпосередність анонімних авторів у трактуванні євангельських тем із проекцією на тогочасний історико-культурний контекст. Ці та інші паралелі вгадуються в рішеннях багатьох творів Тараса Лозинського, хоча завжди «перекриваються» індивідуальним темпераментом автора.
Емоційна вдача художника розкривається в самій манері малювання, з використанням деяких характерних прийомів народного живопису на склі. Тарас Лозинський в одних випадках слідує відомим іконографічним типам зображень, в інших довільно інтерпретує, зберігаючи їх ідейну християнську сутність. У трактуванні окремих сцен він посилює значення антуражу, творчо переосмислює роль пейзажу в тих чи інших канонічних сюжетах. Особливою свободою відзначаються твори історичного змісту — портрети козацьких гетьманів, портрет Митрополита Андрея Шептицького, а також цикл «козаків-Мамаїв», в яких внутрішня експресія автора передається широкими пластичними узагальненнями та образними деформаціями.
На думку науковця, виставка малярства на склі Тараса Лозинського має цілісний синкретичний образ, конструйований глибокими нуртами авторської екзистенції, пристрасністю колекціонера-дослідника, а також громадянським усвідомленням ваги етнонаціональної традиції в духовому житті сучасного українця. «Індивідуальний досвід мистця, вченого-інтелектуала, ідеолога культурно-мистецького процесу та мистецько-видавничої справи в Україні викликають велику повагу й авторитет серед сучасників», — наголошує професор Яців.
Оглянути малярство на склі Тараса Лозинського, відчути експресивний темперамент автора, його самобутній естетичний еквівалент встигнуть усі охочі — виставка у Національному музеї імені Андрея Шептицького чинна до початку серпня.
