Підкорювач хвиль і круч

990 кілометрів за 36 днів. Подолання такої відстані на суші не вимагає надзусиль, особливо, якщо маєш хоча б якийсь транспорт. Та український спортсмен Михайло РОМАНИШИН вирішив піти далі та подолав цю відстань вплав найбільшою річкою країни — Дніпром. Проект #ВплавДніпро Михайло з командою розпочали 5 серпня поблизу кордону з Білоруссю, а закінчили 10 вересня на Херсонщині, де Дніпро впадає у Чорне море. Михайло — нині майстер спорту. Плаванням займається вже 23 роки, 9 із них тренує інших.

Плавець установив рекорд України — найдовший заплив у відкритій воді. Про спортивні досягнення на межі людських можливостей та про те, як заплив пов’язаний із екологічними проблемами, «День» поговорив із самим Михайлом.

МЕТОДИКА МАРАФОНЦЯ

— Михайле, як ви наважилися на таку довгу дистанцію?

— Я прийняв це рішення ще чотири роки тому. До цього розробив власну методику, за якою можна готувати ультрамарафонців. По ній займався сам та тренував підопічних. Як правило, всі тренування відбувалися в басейні. Там у мене був досвід дальніх запливів. На честь свого минулого дня народження, коли мені виповнилося 29 років, я проплив стільки ж кілометрів. Цього року, до слова, планую такий же заплив, але вже на 30 кілометрів. У травні цього року я вперше дебютував у запливі відкритою водоймою, в межах турніру «Шість мостів» у Києві. Там, до слова, здобув перемогу. Так я переконався, що розроблена мною методика працює. Тому вирішив випробувати її більш масштабно.

— А в чому полягає ця методика підготовки?

— Вона досить проста. Її суть в тому, що між підходами потрібно багато відпочивати, і спортсмен не повинен вправлятися до виснаження. Взагалі тренуватися потрібно грамотно, дотримуватися техніки плавання та не допускати перенапруження. Наприклад, крепатура — це сигнал того, що напередодні ви потренувалися неправильно. Я розробив комплекс вправ, які допомагають правильно тренуватися. Планую видати книжку з детальним поясненням цієї методики, а деякими вправами вже ділюся у відеоблозі.

ДО 30 КІЛОМЕТРІВ ЩОДНЯ

— Розкажіть детальніше, як ви організовували свій заплив Дніпром?

— У нас була команда з чотирьох людей. Сімейна пара Олександр та Олеся їхали берегом. Ми надавали інформацію, де будемо зупинятися на обід чи ночівлю, і вони це організовували. На човні мене безпосередньо супроводжував мій товариш Андрій. Він подавав мені їжу, орієнтував, куди краще пливти. Ще прикривав мене від швидкісних катерів. Я, звісно, плив з сигнальним буйком, але човен, зрозуміло, краще видно, ніж його. Загалом, я намагався пливти не більш ніж вісім-дев’ять годин на день, щоб не перенапружувати організм і мати сили рухатися далі наступного дня. Ми долали десь до 30 кілометрів вдень. Максимум — це було 38. Ще в мене, як і в будь-якого спортсмена, є в організмі сигнальний маячок стану здоров’я. Якщо я хоча б раз чхнув, потрібно терміново вилазити з води, інакше завтра можу прокинутися з температурою.

— На Дніпрі досить сильна течія. Вона була вам попутною, допомагала пливти?

— Це не зовсім так. Дніпро не всюди однаковий. Найсильніша течія на Дніпропетровщині та у Херсоні. Переважно ж, через ГЕС, ми рухалися стоячою водою. Ще, мабуть, відсотків сорок нашої дистанції ми пливли з зустрічною хвилею. Якби я ліг на воду, мене б несло в зворотньому напрямку. Це були досить складні ділянки маршруту, доводилося хитрувати, перестрибувати через хвилю. Але за стільки днів я навчився використовувати зустрічну хвилю, щоб вона все-таки підштовхувала мене вперед.

«МИ НЕ ПЛАНУВАЛИ ПЛИВТИ У БОЛОТІ»

— Крім течії, що ще здивувало вас у стані Дніпра?

— Пливти заважає ряска. Вона раніше була характерна для боліт, але тепер і для Дніпра. Кременчуцьке та Кам’янське водосховища повністю вкриті зеленим шаром. Фізично це не створює перепон, але психологічно долати таку воду досить неприємно. Ряска сушить шкіру, слизові оболонки в роті і носі, може навіть спричинити алергію. Тому ми чекали, коли подує вітер, щоб цю зелень хоча б перемішувало з водою, тоді було легше пливти. Мене здивувало, що людям, які живуть поблизу, взагалі байдуже що річка цвіте. Звісно, дехто згадує, що раніше вода була чиста і пили її просто з річки. А зараз всі просто змирилися. Також протягом запливу я порвав два плавальні костюми. Вони чіплялися за колючі рослини, браконьєрські сітки, перетиралися. Щодо сміття, то його у воді ми зустрічали не багато. Виловлювали кілька пластикових пляшок, пакети, але здебільшого їх вимиває на берег.

— Раніше ви заявляли, що цим запливом збираєтеся привернути увагу до забруднення Дніпра. Чому вас зацікавила ця проблема?

— Щойно ми вирішили, що попливемо Дніпром, з нами зв’язалися екологи і застерегли цього не робити. Мовляв, це небезпечно для здоров’я. Апелювали до того, що у Києві закривають пляжі, та взагалі не дозволяють купатися, а ми ще й вирішили провести у воді стільки днів. Спочатку нам було дивно це чути і ми вирішили перевірити на собі, наскільки екологи праві. Скажу відверто, я не думав, що все настільки погано. Від початку ми не планували пливти у болоті. Але назад дороги не було, довелося все-таки фінішувати.

— Можете оцінити результат свого запливу, чи вдалося все ж привернути увагу до проблеми, отримали зворотний зв’язок?

— Ми поки що у процесі цього. Мій партнер Максим Уракін вже зв’язався з деякими депутатами Верховної Ради. Будемо намагатися просувати законопроекти, які посилять контроль за станом Дніпра. Якщо у водосховищах потрібно спускати воду, значить так і має бути, вони не має застоюватися. Звісно, це коштує великих грошей і у нас мало хто налаштований їх виділяти, але ми з командою працюватимемо над тим, щоб ця проблема була розв’язана.

НАЙКРАЩИЙ РЕЗУЛЬТАТ — З ХОРОШИМИ ДУМКАМИ

— Із яким настроєм і якими думками треба пливти, щоб підкорити таку довго дистанцію?

— Коли я помічав у якому стані Дніпро, я думав над тим, чому люди його забруднюють. На роздуми я мав по вісім годин щодня, і, відверто, це заважало. Негативні думки розганяли серцебиття, я дратувався, а цього на довгій дистанції допускати не можна. Як показала практика, найкращий результат з темпу, швидкості та затратах енергії наставали у момент, коли я думав про все хороше: про родину, батьків, молився чи медитував. Це ніби підхоплює тіло та несе вперед. Хвиля немов сама стає попутною. Таке вміння себе налаштувати згодиться і в буденному житті. Треба використовувати позитивний настрій, і проблеми вирішаться самі собою.

— Мені відомо, що ви вже готуєтеся до наступного запливу. Якщо не секрет, куди збираєтеся цього разу?

— Я планую перепливти Чорне море. Взагалі — це мрія дитинства. Ми з командою збиралися робити цей заплив цього року. Але потім зрозуміли, що не встигнемо орендувати човен і яхту. Тому ми вирішили почати з простішого й організували заплив Дніпром. Морський заплив буде теж не звичайний. Ним ми хочемо привернути увагу до проблеми спорту в Україні. Рухаючись Дніпром, ми пропливали віддалені села і побачили, що там діти просто не займаються спортом. У деяких навіть нема змоги купити футбольні кеди, щоб побуцати м’яч. Футбольні поля заростають травою. Завдяки нашому морському запливу ми хочемо зібрати фонд, з допомогою якого спробуємо купити якомога більше спортивного інвентаря для дітей, які цього потребують. На жаль, розвивати водні види спорту у регіонах складно, басейнів немає, водойми брудні, тому будемо зважати на можливості регіону та побажання дітей. Найімовірніше це буде інвентар для футболу, боксу та легкої атлетики. Будемо відштовхуватися від базових необхідних речей. Наприклад для футболу потрібне взуття, м’ячі та рукавиці. Ось це і будемо масово закуповувати та роздавати дітям.

* * *

Після запливу Михайло Романишин вирішив багато не відпочивати і вже розпочав підготовку до запливу Одеса—Стамбул, який відбудеться за рік.