Що стоїть на заваді тому, щоб заговорити рідною мовою?
В умовах, коли Україна піддається потужному культурно-інформаційному наступові Росії, необхідно визначити місце й роль у суспільному житті тих українців, які, уважаючи себе свідомими громадянами, продовжують спілкуватися російською — незважаючи на те, що наша держава (якою б вона не була) проіснувала вже 20 років.
Що стоїть тепер на заваді тому, щоб заговорити рідною мовою?
Російський імперський шовінізм домігся великої перемоги — українці почали соромитися своєї мови, яка є однією з найдосконаліших і наймелодійніших мов світу. Так вони визнали свою меншовартість на власній землі й погодилися служити за перегній іншому народові.
Мова є символом і головною цінністю народу. Вона визначає належність до відповідної культури. Російськомовні українці збільшують питому масу чужої культури, додають Росії впевненості в антиукраїнських діях і зазіханнях на нашу історію. У російськомовному середовищі маскуються представники п’ятої колони, російські шовіністи, які відверто принижують нашу державу, — і такі є у Верховній Раді і в уряді.
Суспільна патологія, спричинена російським імперським шовінізмом, подвійною мораллю комунізму, войовничим атеїзмом, фальшивим інтернаціоналізмом, лежить каменем на українцях і не дає змоги їм випростатися.
Розмовляючи російською, українці дають згоду на поступове й послідовне нищення української України; нехтуючи рідною мовою, заявляють світові про свою меншовартість, брак національної гідності й гордості, яку інші народи, а насамперед росіяни, демонструють на кожному кроці. Навіть проживаючи в Галичині, росіяни вперто розмовляють своєю мовою й не піддаються асиміляції.
Українці дають протилежні приклади. Серед українських співаків досить таких, що, співаючи українською, здобувають успіх і славу, а далі зраджують свою рідну культуру заради «сірого» місця в російськомовному шоу-просторі. Навіть галичани часто демонструють брак твердого українського «хребта» — ледь опинившись у Києві, переходять на «общепонятний».
А світ шанує тих, хто шанує себе!
Такого стану українців російський шовінізм добився деспотичними заходами й підступом. Логіка розвитку вимагає від українців збунтуватися проти такого приниження. Що ж вони насправді демонструють у відповідь? Національну безхребетність, роздвоєність душі, рабські звички, небажання пізнати свою історію й культуру, нездатність відчути свою гідність і обстоювати її.
Без мовно-культурного визволення Україна не матиме національного майбутнього. Від поведінки російськомовних українців залежить, чи матиме наша держава власне обличчя, чи поділиться на Малоросію і другу частину — резервацію для україномовних. Росія робить усе, щоб сталося друге, бо визначила для себе Україну як «сферу особливих інтересів».
Зважаючи на все це, треба визнати, що в теперішніх умовах таке поняття, як «російськомовний патріот України» є абсурдом (якщо не йдеться про українців-громадян Росії чи, наприклад, Казахстану).
Бути українцем — означає чимось це підтверджувати. Треба знати мову Батьківщини, користуватися нею й обстоювати її як головну свою національну ознаку, інакше як нас, українців, упізнаватиме світ?
