Видатний дисидент
Пам’яті Володимира БуковськогоВідомий радянський правозахисник Володимир Буковський помер о 9 годині 46 хвилин увечері 27 жовтня в лікарні Кембріджа (Об’єднане Королівство) від зупинки серця. Воно хворіло в нього останні кілька років, Володимир Костянтинович переніс кілька операцій, тож жодних спекуляцій щодо того, що хтось міг прискорити його відхід у інший світ, навіть не може виникнути. На Заході Буковський став особливо добре відомий після того, як 1976 року в Швейцарії його обміняли на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана. А в СРСР у зв’язку з цим народилася частівка:
Поміняли хулігана
На Луїса Корвалана
Де б узяти таку *,
Щоб на Брежнєва змінять!
«Нью-Йорк Таймс» назвала Буковського «героєм майже легендарного масштабу» в радянському дисидентському русі. Давній друг і перекладач Буковського Олена Кожевникова, що була з ним у шпиталі в останні години, охарактеризувала Володимира Костянтиновича як «дуже дорогого друга багатьох, блискучого співрозмовника, людину дивовижної сміливості й чесності. Людину неповторну, бо після того, як його зробили, форму знищили». А видатний письменник Володимир Набоков ще 1974 року в листі до редактора «Обсервера» назвав Буковського «мужньою і благородною людиною», чия «героїчна промова в суді на захист свободи, і його п’ять років мучеництва в осоружній психіатричній в’язниці згадуватимуться ще довго після того, як зітліє прах катів, яким він кинув виклик». А відомий американський історик Річард Пайпс незадовго до своєї смерті казав, що «Володимир Буковський був видатним дисидентом як у Радянському Союзі, так і за кордоном, людиною, яка мужньо виявляла і критикувала тоталітарну політику Москви. Його слід пам’ятати як справжнього героя».
Володимир Костянтинович Буковський народився 30 грудня 1942 року, коли сім’я перебувала в евакуації в місті Белебей Башкирської АССР. Вперше його заарештували 1963 року за виготовлення фотокопій забороненої літератури, зокрема книжки Мілована Джиласа «Новий клас». Тоді його визнали неосудним з горезвісним діагнозом «уповільнена шизофренія» і відправили на примусове лікування до Ленінградської психіатричної спецлікарні. Вийшовши на волю в лютому 1965 року, він організував мітинг на захист письменників Андрія Синявського і Юлія Даніеля, заарештованих за видання своїх творів на Заході, через що його знову арештували і запроторили до Люберецкої психіатричної лікарні. Але через 8 місяців перебування там його звільнили завдяки кампанії на його захист, організованій Amnesty International. Володимир Костянтинович завжди виступав виключно за мирні протестні акції. Ще 1960 року він став разом з Юрієм Галанськовим та іншими майбутніми дисидентами організатором регулярних зустрічей молоді біля пам’ятника Маяковському в Москві, де обговорювалися не лише поетичні, але й політичні проблеми, а також читалися вірші, які неможливо було опублікувати в тодішніх радянських журналах.
Слід наголосити, що Володимир Костянтинович був не лише талановитим публіцистом, а й видатним організатором протестних акцій, чому влада його так боялися. 1967 року Буковського знов заарештували за організацію демонстрації протесту проти арешту Олександра Гінзбурга, Юрія Галанськова та інших дисидентів. Цього разу він дістав три роки таборів. Після звільнення Володимир Костянтинович на початку 1971 року передав на захід матеріали історій хвороб шістьох видних радянських дисидентів, зокрема генерала Петра Григоренка, Наталії Горбаневської та Валерії Новодворської, запроторених до радянських психіатричних лікарень. Коли ці матеріали проаналізували провідні іноземні психіатри, вони дійшли висновку, що всі ці пацієнти цілком психічно здорові. Такого удару по репутації радянської психіатрії влади пробачити Буковському не могли. 1971 року за «антирадянську агітацію і пропаганду» його засудили до 7 років ув’язнення (з відбуттям перших двох років у в’язниці) і 5 років заслання. Перед арештом Володимира Костянтиновича у «Правде» було опубліковано статтю, в якій його називали «злісним хуліганом, що займається антирадянською діяльністю». Звідси потім і народилася відома частівка.
Після падіння комунізму в Росії Буковський брав активну участь у російській політиці і, зокрема, в підготовці суду над КПРС, що так і не відбувся. З архівів ЦК КПРС і навіть КДБ, що відкрилися на певний час, він видобув і оприлюднив багато документів, які викривають злочини радянського режиму. Буковський був рішучим супротивником Володимира Путіна і створеного ним режиму. Водночас він вважав, що і на Заході, і в Росії «соціалізм — це ідея, яка зараз у кризі і в майбутньому зникне». Володимир Костянтинович був висунутий кандидатом у президенти РФ від демократичної опозиції на виборах 2008 року, проте ЦВК не зареєструвала його під надуманими приводами. Буковський підписав звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін має піти». Путінському режиму він протиставляв майбутню демократичну Росію, яка має перетворитися на справжню федерацію.
Володимир Костянтинович був талановитим письменником. Його книжки «И возвращается ветер...», «Письма русского путешественника» і «Московский процес» стали бестселерами. Остання книжка Буковського «Judgment In Moscow: Soviet Crimesand Western Complicity» (Суд у Москві: радянські злочини і Західна співучасть», де він проаналізував тисячі сторінок документів із таємних радянських архівів, які йому вдалося скопіювати 1993 року, вийшла в Англії у травні цього року. На Заході Володимир Костянтинович відігравав видатну роль у таких організаціях, як Resistance International, Human Rights Foundation, the Cato Instituteи the Victims of Communism Memorial Foundation. Остання нагородила Буковського Медаллю свободи Трумена — Рейгана.
Буковський вважав Путіна продовжувачем радянського проекту і рішуче підтримував боротьбу України проти російської агресії, займаючи в цьому плані абсолютно безкомпромісну позицію. Він закликав Петра Порошенка та інших українських лідерів: «Допоки ворог на твоїй території, перемовини вести не можна. Це — де факто визнати поразку. Насправді Путін наполовину виграв, якщо ви ведете з ним перемовини. Тому що КДБ — особлива порода тварин. Слова «ні» вони не розуміють, домовитися з ними не можна, на компроміс самі не йдуть, а компроміс супротивника сприймають як слабкість. І якщо ти не послав КДБ, отже, ти сам собі заподіяв велике лихо». Такий його своєрідний заповіт.
Author
Борис СоколовРубрика
Подробиці