Не діліть «сиру» землю!

Буря навколо мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення у розпалі. Шалені дискусії між прихильниками і противниками ринку землі, наради фермерів, засідання сесій районних і обласних рад, мітинги і страйки на автотрасах і біля Верховної Ради поділили наше суспільство на три нерівнозначні частини:

Перша частина: 7 млн власників паїв, які вже повинні бути справжніми власниками своєї землі. Нарешті вільно розпоряджатися нею — закласти в банк, передати у спадщину, продати або здати в оренду. Вони чекають на підтримку банків. Готові вирощувати на своїй землі у складі сімейної (родинної) ферми чи рільничого (овочевого, садового, молочарського та інших) кооперативу сільськогосподарську продукцію та вигідно її збувати. Ринок землі — це і пожвавлення життя в селах, створення робочих місць, поява джерел фінансування та розвиток сіл.

До цієї частини належать ще 30 млн громадян, які живуть тим, що продається на ринках, у магазинах і супермаркетах. Картопля, овочі, фрукти, молоко, м’ясо, мед — це переважно виробництво дрібного сільгоспвиробника або сімейного фермера. Від них залежить, чи буде на прилавку гречка, картопля, цибуля й яка їх ціна.

Міські жителі зацікавлені, аби якнайбільше селян були зайняті у сфері сільськогосподарського виробництва, адже тим більшою буде пропозиція, і ціна помірною.

Друга частина: 7,6 тис. підприємців, які мають по 500 га і більше землі, в тому числі 166 агрохолдингів, які контролюють 3,6 млн га землі, з них Ukrland Farminq і «Кернел» контролюють 1,1 млн га. Власники агрохолдингів та їхні виконавчі директори, визначені ними депутати, їхні телеканали, журналісти, юристи мають абсолютно протилежні інтереси. Їх влаштовує сучасний стан дармової оренди землі, плутанина в кадастрах і надприбутки, тому сіють монокультури і не несуть відповідальності за падіння родючості ґрунтів. Це вони організували акції протесту біля Верховної Ради з новенькими тракторами, які навіть і не снилися звичайному фермеру.

Третя частина: сучасна влада, завдання якої провести земельну реформу, що її саботували 16 років. Їй треба прийняти важке, але економічно важливе рішення: або мільйони селян будуть задіяні в сферу виробництва і стануть вільними господарями, самодостатнім класом фермерів, як у всіх розвинених країнах, або держава скотиться до латифундій, країн третього світу, без прав селян на свій життєвий простір на рідній, але уже не своїй землі. Тож яку сторону займе влада: українського народу чи агрохолдингів?

Верховна Рада прийняла в першому читані Закон №2178-10. В ньому є два положення, які викликають тривогу і незгоду більшої частини суспільства і заперечення народних депутатів:

СУКУПНА ПЛОЩА

Згідно з поданим проектом, загальна площа земельних ділянок одного власника (фізична чи юридична особа) буде обмежена площею 8% в межах області й 0,5% земель сільськогосподарського призначення України. Цю статтю треба корегувати, бо вона збереже панування агрохолдингів (латифундій). Створення великих сільгосппідприємств суперечить визнаним у світовій практиці відносинам на селі. Регуляція сільського господарства в Західній Європі не допускає утворення великих корпоративних володінь і спрямована на збереження родинних фермерських господарств розміром до 100 га.

Родинні ферми — найефективніший варіант землекористування, в якому фермер, він же власник землі й виробник, більш продуктивно і дбайливо використовують сільськогосподарські угіддя, мають вищу врожайність і вирощують більше одиниць продукції на 1 гектарі. Розмір угідь має бути таким, щоб господар міг сам обробляти їх своєю сучасною технікою. Найбільші фермерські господарства в США — 800 га, у Польщі — 500 га, в Литві — 300 га., у Німеччині — 250 га

Незважаючи на світовий досвід, нам пропонують закон, який дає можливість у нашій області існувати десятку агрохолдингів, а фермерам і дрібнотоварним господарствам землі вже не знайдеться. Радянська влада знищувала хутори, щоб збільшити посівні площі, то з цією метою сучасні агромагнати будуть зносити села.

ПРАВО НА ПРИДБАННЯ ЗЕМЛІ

Згідно із законопроектом, переважне право купівлі землі надається орендарю. Це явна вимога олігархату, бо на умовах, прописаних у цьому пункті, селяни, які уклали договір оренди, ніколи не вирвуться з пут агрохолдингів. 3,5 млн га землі, які контролюють компанії з іноземним капіталом, стануть їхньою власністю. Така доля чекає і відому тернопільську «Мрію — Агрохолдинг» із земельним банком 150 тис. га землі, яку у вересні 2018року купила компанія  «Салік» із Саудівської Аравії.

У законі необхідно передбачити право селянина на одностороннє розірвання договору оренди. Переважне право на викуп землі повинен мати не той, хто її орендує і живе в столиці чи за кордоном, а лише той, хто на ній живе і на ній працює, тоді не буде спекуляції політиків, що іноземці розкуплять нашу землю. В Литві перше право на купівлю має користувач, друге — сусід і третє — держава. Литовець може придбати землю, якщо 10 років займався сільським господарством, мінімум 3 роки мав зареєстроване фермерське господарство або має сільськогосподарську освіту. Необхідно ввести мораторій не на ринок землі, а мораторій на продаж іноземцям. У Литві він був установлений на 10 років, а в Польщі — на 15 років.

Противники земельної реформи доводять, що селяни не мають коштів на купівлю землі, тому ринок землі не буде рівноцінним. Тож функція держави розробити такі закони і запобіжні механізми, щоб цей процес відбувся цивілізовано.

ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА

Для повноцінного і справедливого ринку землі необхідно створити Земельний іпотечний банк, подібний до того, що був у Західній Україні до 1939 року. Його функція: забезпечити селян довготерміновими кредитами в заставу під придбану землю до 50 років під 3% річних. Кошти, виручені від продажу землі, повинні акумулюватися на спеціальних рахунках громад і витрачатися виключно на підтримку родинного фермерства.

ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Перехід від агрохолдингів до фермерства, від орендних відносин на селі до створення особистих господарств  вимагає певного часу. Необхідно зберегти на досягнутому рівні виробництво, імпорт і надходження в бюджет і підготувати селян до підприємницької діяльності. Найстрашніше, що в селах майже немає таких людей, які би могли взятися за фермерську працю. Так, чим довше діяв мораторій, тим менше залишилося працездатних на селі. Громади повинні створювати кооперативи, підбирати серед односельчан фермерів, направляти у виші майбутніх господарів. Треба просвітити затурканих селян від радянської ідеології і переляканих власниками агрохолдингів та їхніми найманими політиками та журналістами від захоплення їхніх земель якщо не китайцями, то арабами. За сприятливих умов, за цілеспрямованої політики влади люди будуть повертатися в село з міст і з-за кордону. Необхідно передбачити і повернення на батьківщину американців, аргентинців чи австралійців українського походження. Це робота не одного року, але іншого шляху немає.

РЕФЕРЕНДУМ

Політики хочуть відстрочити або затягнути запровадження ринку землі. Держава повинна забезпечити конституційне право селян на власність землі та вимогу Європейського суду з прав людини без референдуму. Чи потрібен референдум власникам землі, як і хат, квартир чи машин? Ні. Кожен вирішує так, як йому потрібно в даній ситуації. Яке відношення має до референдуму землі міський житель, який, на відміну від селян, одержав (приватизував) на початку перебудови державну квартиру і долю якогось підприємства? Референдум може дати позитивний результат, якщо він проводиться серед свідомого, підготовленого з цього питання і добре проінформованого населення.

Народним депутатам треба прийняти закон стратегічного значення, від якого залежатиме доля працьовитого, доброзичливого і довірливого українського народу. Тож нехай Господь Бог дасть їм почуття високої відповідальності й мудрість для прийняття правильного рішення, дасть їм сили вистояти перед тиском, погрозами і шантажем та допоможе утриматися від спокуси підкупу і грошей.