Захистити людей без дому

Керівниця громадської організації «ВІСЬ» Світлана Дубина порушила у Вінниці тему безхатченків і об’єднала довкола неї державні структури, органи соцзахисту і громадських активістів. Вона змусила владу побачити невидимих людей вулиці і разом напрацьовувати концепцію допомоги безхатченкам. Розроблена модель ляже в основу діяльності майбутнього притулку, який надаватиме послуги безпритульним особам у режимі 24/7, без усяких додаткових умов. Заклад покликаний розв’язати проблему безхатченків на рівні міста і напрацювати чітку дорожню карту, за якою люди вулиці почуватимуться у Вінниці безпечно.

Як писав «День» (№ 217 за 26 листопада), https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/nevydymi-lyudy-vulyci соціальна програма з вивчення проблем та допомоги безхатченкам має певний бекґраунд. Про невидимих людей вулиці у Вінниці активно заговорили влітку цього року, після того, як «ВІСЬ» представила фільм і фотовиставку «Заговори, і я тебе побачу». Історії безпритульних жінок сколихнули активісток, журналісток і правозахисниць. Спершу вони подали петицію до Вінницької міської ради щодо створення притулку для безхатченків, яка за кілька днів набрала потрібну кількість голосів, а потім винесли це питання на публічну дискусію, за результатами якої сформували робочу групу «Побачити невидимих, почути мовчазних». До неї увійшли представниці і представники різних громадських організацій та ініціатив, волонтерської, викладацької, студентської та журналістської спільнот, патрульної поліції, соціальних служб, – усі ті, кому небайдужа проблема бездомних.

«Ця теми виникла не з повітря, вона виписана з мого власного досвіду, – розповідає Світлана. – Усе почалося з того, як я на власні очі бачила конфлікт між безпритульними. Чоловік бив жінку посеред залізничного вокзалу. Вона вся була скривавлена. Але навіть коли чоловіки вивели безхатченка із залу, вони не зробили йому зауваження на рахунок побиття, а сказали: «Як тобі не огидно було до неї доторкатися?». Ця тема мене зачепила і досі не відпускає. Ми зняли фільм про таких жінок, сформували фотовиставку. Так, ці люди не вкладаються у наші рамки норми, але й ігнорувати, чи не помічати їх також не можна. Ще Сааді – класик перської літератури – писав, що байдужі до страждань інших не заслуговують називатися людьми. І це ніби про нас».

Пів року представники робочої групи вивчали ситуацію з обліком безпритульних в Україні, відвідували центри реінтеграції в різних містах, систематизували світовий та український досвід роботи з безхатьками, провели анкетування серед безпритульних у Вінниці і визначили базовий перелік послуг, яких вони потребують. Щоб привернути увагу містян, створили потужну інформаційну кампанію, в тому числі і щодо наявних у Вінниці послуг і можливостей для безхатченків. А головне – розробили модель вінницького притулку з економічним обґрунтуванням, яку презентували 26 грудня громаді.

«Головна наша мета – щоб у Вінниці з’явився комунальний притулок, у якому бездомні жінки й чоловіки зможуть у будь-яку годину дня і ночі задовольнити свої базові потреби: безпечно виспатися, поїсти, помитися, випрати речі, отримати елементарну медичну допомогу, – резюмує Світлана Дубина. – Про це мріють і самі бездомні. Кажуть, мрії мають здатність здійснюватися, особливо, під Новий рік. Хочеться вірити, що розроблена модель надання послуг безхатченкам – наша спільна мрія може стати реальністю вже у 2020-му році. Реальністю, яка подолає байдужість і врятує життя кількох сотень вінницьких безпритульних. І не лише про безпритульних… це і про нас, тих, хто сьогодні має дах над головою».