«Коли ж діждемось Вашингтона?..»

Від самого початку Американська революція впливала так чи інакше на українське буття. І це не випадково. У масовій свідомості донині домінує образ такого собі «козака-нетяги», у якого «шапка-бирка, зверху дірка», і який уміє тільки пити-гуляти та героїчно воювати. Між тим реєстрове козацтво — це не тільки професійні вояки, це й вільні землероби, по-сьогоднішньому — фермери. Фермерський тип сільського господарства (передусім землеробство та скотарство) XVIII століття бурхливо розвився і на Запорожжі. А козацька старшина далеко не вся нагадувала гоголівських «старосвітських поміщиків» (то були її нащадки, які жили відчутно іншим життям); досить сказати, що останній гетьман Кирило Розумовський мав наміри запросити бібліотекарем до своєї столиці Глухова Жан-Жака Руссо — але з якихось причин не склалося...

Іншими словами, хоча у ті часи й не було Інтернету, відтак інформація з-за океану доходила до України за кілька місяців, але вона доходила — і тут було кому робити з неї правильні висновки. Але висновки робили і в Петербурзі. Тому вістки про Перший Континентальний конгрес (5 вересня — 26 жовтня 1774 року), на який зібралися делегати 12-ти заокеанських колоній Великобританії і який виробив низку документів для закріплення своїх самоврядних прав. Зокрема, була опублікована «Декларація прав і скарг», яка містила заяву про право американських колоній на «життя, свободу і власність», й ухвалене рішення про торговельний бойкот метрополії: з 1 грудня 1774 року було заборонено як продаж американських товарів англійцям, так і купівля британських товарів. Порушників бойкоту обмазували дьогтем, викачували голяка у пір’ї і в такому вигляді возили вулицями міст. Діяло чудово — за наступний рік торгівля колоній з Британією скоротилася на 97%. А ще було ухвалено рішення скликати влітку наступного року Другий Континентальний конгрес, на якому мали розглянути питання про формування власного війська.

Чи існує зв’язок між цими подіями у Північній Америці та діями влади Російської імперії на українських теренах? Переконаний, що так. Попри скасування гетьманської влади, залишалися чималі козацькі маси, не надто вдоволена старшина, залишалася Запорозька Січ, хоча й із сильно урізаними правами та територіальними володіннями. А на додачу в Україні здавна також використовували дьоготь в цілях маркування осіб неправильної поведінки... Й от у квітні 1775 року Григорій Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі, а на початку червня російські війська на чолі з генералом Текелієм, які поверталися з турецького театру воєнних дій, оточили січову фортецю і змусили її капітулювати.

Запорозьке військо було оголошено розпущеним, фермерське землеволодіння ліквідовувалося, землі переходили поміщикам-великоросам і різного роду переселенцям із європейських країн. Хоча сам Потьомкін, слід віддати йому належне, намагався зберегти у Причорномор’ї козацький спосіб ведення сільського господарства, наочно переконавшись у його більшій, порівняно з поміщицькими латифундіями, продуктивності, але навіть йому, майже всесильному фаворитові імператриці, це не вдалося.

Затим колишні британські колонії об’єдналися у Сполучені Штати, створили армію, розпочали тривалу війну за незалежність, ідеї американської революції ставали все більш знаними у Європі — Петербург відповідав діями задля поневолення України. 1781 року на території Гетьманщини відбулася ліквідація полково-сотенного устрою, натомість бути утворені намісництва. 1783 року були закріпачені селяни Лівобережної України. Сформоване 1787 року за ініціативи того ж таки Потьомкіна Чорноморське козаче військо (зробити це Петербург змусила чергова війна з Оттоманською Портою) врешті-решт примусово переселяється на Кубань — подалі від потенційно «гарячих точок». Кілька тисяч козаків тікає до дельти Дунаю, де намагається відтворити Січ. І як віддалена репліка американської революції звучить «Історія Русів», створена у колах Новгород-Сіверського гуртка 1780—1790 років. Як відомо, в основі історичної концепції твору лежать ідеї українського автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Автор книги брав за взірець литовсько-руську добу, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним». На його думку, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького — це справедлива народна боротьба за своє «буття, свободу, власність». Нарешті 1791 рік — місія учасника гуртка Василя Капніста до Пруссії задля того, щоб знайти у Європі союзників у боротьбі за відновлення самостійності України (адже Сполучені Штати мали у боротьбі за свободу союзником Францію).

Отож зовсім не на порожньому місці постає Шевченкове:

Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?

Поява Джорджа Вашингтона на обширі світової історії припадає, за дивним збігом обставин, саме на те літо, коли було зруйновано осердя вольниці у Східній Європі — Січ. Відставний полковник Вашингтон і до цього брав участь у політиці — його обирали до Законодавчих зборів Вірджинії, він був членом Першого Континентального конгресу. Спершу він схилявся до угоди з Британією, але після перших сутичок із королівським військом Вашингтон рішуче відкинув будь-які ідеї компромісу — він вдягнув військову форму і закликав до збройного захисту свободи і незалежності тепер уже колишніх колоній. Другий Континентальний конгрес 14 липня 1775 року одноголосно обрав його — тепер уже генерала — командувачем Континентальною армією.

Насправді ж цю армію ще належало створити з міліції різних штатів та інших нерегулярних формувань. І Вашингтону це вдалося. Не одразу, після низки поразок і відступів, але все ж регулярна армія Сполучених Штатів постала.

До речі, якраз з’явилася і сама назва нової держави. 15 травня 1776 року Континентальний конгрес видав документ, за яким жителям колоній пропонувалося відмовитися від клятви вірності англійської корони. 4 липня 1776 року конгресмени ухвалили й підписали Декларацію Незалежності, яка стала найважливішим документом, виробленим впродовж роботи цього представницького органу. Декларація стала першим документом, в якому колонії іменувалися «Сполученими Штатами Америки». А 15 листопада 1777 року були видані «Статті Конфедерації», які стали першим конституційним документом Сполучених Штатів.

Звернімо увагу на ще одну сюжетну лінію: свого часу Пилип Орлик формулює, а козацька Рада ухвалює «Вивід прав України» з обѓрунтуванням прав української нації на свободу і переліком несправедливостей, які чинила царська влада Московщини. Затим іде власне Конституція, яка стверджує права і свободи громадян Козацької республіки, структуру її влади. Так само Декларація незалежності США містить обґрунтування права американців на свободу й описання утисків, яких вони зазнавали від англійського короля, а потім уже сам Основний Закон веде мову про новий державний устрій. Звісно, ніхто у Штатах не знав про Конституцію Орлика і не наслідував її; мова про інше — про чимось схожу логіку подій по два боки Атлантики і про однотипну правову й політичну культуру, притаманну як освіченим козацьким старшинам, так і діячам часів Американської революції.

Та повернімося до подій Першої війни за незалежність, як її звуть у США (була ще й друга, у 1812—1814 роках). Загалом невдала кампанія 1776 року мала наслідком втечу Конгресу з Філадельфії до Балтімору, відступ розбитої армії на південь і надання 12 грудня Вашингтону диктаторських повноважень. Після цього реорганізована армія здобуває низку перемог, найзнаменнішою з яких стала перемога у битві біля Саратоги 17 жовтня 1777 року. Майже всі центральні штати було звільнено; після низки інших битв війна закінчилася 19 листопада 1781 року капітуляцією британської армії поблизу Йорктауна, після чого військові дії на території США практично припинилися. Мирна угода ж була підписана у Парижі у вересні 1783 року. У листопаді того ж року, коли вістка про це надійшла до Штатів, Вашингтон подав у відставку.

Цей рік було ознаменовано ще однією знаковою подією: чи не єдиною в історії Сполучених Штатів спробою вчинити військовий переворот. Група офіцерів Континентальної армії, незадоволена неефективною діяльністю Конгресу, мала намір розігнати цей представницький орган й оголосити генерала Вашингтона або президентом, або навіть королем. Ця спроба відома під назвою Ньюбургської змови. Проте Вашингтон виявився вищим за спокусу необмеженої влади: він навів порядок серед офіцерського корпусу, закріпив принцип підпорядкування військового керівництва цивільному і тільки після цього склав повноваження. А вже по тому написав листа до урядів штатів, радячи їм посилити центральну владу, щоб зробити її ефективною та уникнути розпаду країни.

А тепер згадаймо, чим були ознаменовані 1781 та 1783 роки в нашій історії...

Переїхавши до свого маєтку, Вашингтон не полишив політики. Він усіма можливими засобами доводив необхідність посилення центральної влади, і не випадково його одностайно обрали головою Конституційного конвенту в Філадельфії, який створив 1787 року Конституцію США, чинну й донині. Підтримка конституції Вашингтоном багато в чому сприяла її ратифікації всіма штатами. І знову-таки, популярність Вашингтона зумовила його одностайне обрання колегією вибірників першим президентом держави. Цю посаду він обійняв 30 квітня 1789 року. А 1792 року його одноголосно переобрали на новий термін. Вашингтон залишається єдиним президентом США, за якого проголосували всі члени колегії вибірників.

Вісім років президентства Вашингтона заклали підвалини американської демократії. Глава держави демонстрував повагу до законів, намагався підтримувати ділові стосунки з Конгресом, не зловживав своїм правом вето, сприяв ухваленню перших десяти поправок до Конституції (уславленого Білля про права), а водночас жорстко і рішуче придушував неминучі за тих складних обставин антиурядові заворушення. А от що йому не вдалося — так це заснувати Національну академію наук: неодноразові президентські виступи з цього приводу в Конгресі не одержали підтримки.

А ще за його президентства почалося зведення столиці, яку неофіційно звали тоді «Джорджтауном» чи «Джорджією». Це було перше місто у США, забудоване за чітким планом; Вашингтон особисто обрав місце для президентської резиденції, знаної сьогодні як Білий дім. Але він не зайняв його, хоча мав можливість: перший президент США навідріз відмовився балотуватися на третій термін, хоча йому пропонували, і тим самим заклав традицію неминучої ротації найпершого посадовця держави.

Помер Джордж Вашингтон від пневмонії у ніч із 14 на 15 грудня 1799 року. А за рік перед цим у Петербурзі вийшли друком три перші пісні поеми Івана Котляревського «Енеїда», натхненні ідеалами свободи та республіканізму...

Ось так у ХVIII столітті перегукувалися американська та українська історії. Але чи можна вважати, що цей перегук закінчився, доки не прийшов свій, український Вашингтон, який зумів би твердою рукою відстоювати свободу людей та національні інтереси, а водночас не прагнути до самовладдя?