«Місто саме розповідає мені історію»

Артем КОСТЮК народився 26 грудня 1985 в Дніпрі (тоді — Дніпропетровськ). У 2006 закінчив Коледж електрифікації Дніпропетровського державного аграрного університету. З 2006 — автор та керівник проекту «Metro.dp.ua — сайт Дніпровського метрополітену». У 2016 створив авторський блог, присвячений вивченню історії Дніпра. В 2019 запустив авторський Telegram-канал про місто та заснував проект «OldMaps.dp.ua — інтерактивні історичні мапи Дніпра». Основне місце роботи — дизайнер у центральному офісі всеукраїнської мережі магазинів.

Широкому загалу ім’я Артема стало відомим наприкінці травня цього року, коли він, працюючи з архівною аерофотозйомкою,  виявив точне розташування фундаменту Лазаревської церкви, де, як відомо, був похований Олександр ПОЛЬ — підприємець, краєзнавець, меценат і громадський діяч, ключова постать в історії Придніпров’я в цілому та Дніпра зокрема. Мер міста Борис ФІЛАТОВ вважає віднайдення могили Поля своєю місією. В будь-якому разі на фундаменті церкви у Севастопольському парку зроблять пантеон почесних жителів Дніпра.

Ми зустрілися з Артемом під час урбаністичного «суботнику» у Довгій балці на околиці Дніпра.

ЗСУВ

— Тож, Артеме, звідки у вас така пристрасть до Дніпра?

— Я народився тут, а коли мені було 4 роки, ми переселилися на жилмасив Тополя, там я зростав, і там у 1997 відбулася подія, яка дуже сильно на мене вплинула — масштабний зсув ґрунту, що зруйнував багато будівель.

— Так, я дуже добре це пам’ятаю.

— Після того стресу я визначився, чим мені цікаво займатися, хоча раціональне усвідомлення прийшло вже згодом. Тоді кожного топольчанина це торкнулося. Ми теж евакуювалися, і я дуже емоційно це сприйняв. Діти ж зазвичай мріють, аби їхня школа рухнула, а я ридав. Насправді багато дітей сумували й плакали тоді, бо це ж краєвид, до якого ти звик — і раптом він зникає. Ти приходиш на місце, де майже все твоє життя пройшло, й чогось важливого там нема. Величезна втрата. Вже 23 роки минуло, досі пам’ятаю Тополю до катастрофи, навіть зараз туди приходжу й відчуваю цю нестачу. Ви не учасник подій, для вас це може бути звичайне місце, пустир, автостоянка. А я досі пам’ятаю енергетику цього місця.

І ось після зсуву я почав досліджувати історію міста, історію його ландшафтів. Став шукати вирізки з газет. Уже в 12 років мав прояви чи то дослідника, чи то журналіста. Дійсно було цікаво все це зібрати — відео, якісь фото. Тоді ж не було Інтернету, все зберігав у конверті. Моя перша стаття з’явилася вже в 1998. Потім, коли побільшало ресурсів, почав усе оцифровувати й публікувати. Побачив інтерес людей до цього. Відповідно мене це стимулювало. Моя любов до міста проявляється в тому, що я роблю.

— В ЗМІ  вас ідентифікують як історика. Ви ж заперечуєте це визначення. Чому?

— Тому що я не володію тим об’ємом інформації, яким оперують історики й краєзнавці. Краєзнавці вивчають хронології, заглиблюються в архіви. Ось, наприклад, я не можу сказати, який указ видав князь Потьомкін у 1700-якомусь році. Я не отримую задоволення від цієї інформації. Я, звісно, прочитаю те, що мені знадобиться, але запам’ятаю не так, як місто мені саме скаже. Я вивчаю його за деталями, за слідами, за рештками. Місто саме мені розповідає свою історію. Насправді місто спілкується зі усіма своїми мешканцями, але далеко не кожний це помічає. І я не до кінця це помічаю. Я зараз якраз на тій стадії, коли вчуся це все бачити й намагаюся показати це людям, зацікавити їх, щоб вони теж з Дніпром спілкувалися. Тож сприймаю себе не як історика, а як дослідника.

— А про сучасне місто щось робите?

— Так. Я захоплююся міським транспортом. Сайт дніпровського метрополітену зараз функціонує як офіційний, але насправді це мій авторський задум. Одне слово, в мене кілька проєктів, але вони за тематикою все одно пов’язані з містом.

Що мене ще цікавить: чому місто саме таке, яким ми його бачимо зараз? Це люди його зробили таким чи навпаки — людей такими зробило місто? Отаке філософське питання. Ось Одеса: там є своя родзинка, свої традиції. І люди там інакші, і чому вони такі? Виходить, на них таки місто вплинуло. Те ж саме у Львові. Чи все ж ментальність далася взнаки? А в нас немає цього балансу. Місто й люди не доповнюють одне одного. В нас усе в нейтральній площині, ні про що.

— Чому, на вашу думку?

— По-перше, тому що місто руйнували війни. По-друге, переселення. Населення міста змінювалося кілька разів. У нас немає цього кістяка традицій, як у тій-таки Одесі. Саме такі унікальні риси спонукають любити місто, й воно відповідно стає кращим. Ось я й намагаюся оточуючих зацікавити. Так, Дніпро не такий яскравий і цікавий, а все одно заслуговує на краще ставлення.

— Тож у чому можна знайти цю унікальність? Космічна столиця, індустріальний колорит не підійдуть?

— Я в цьому нічого занадто особливого не бачу. Ну добре, будуємо ракети. Але ж зараз місто в цьому сенсі не виділяється, ракети не запускає. Це все — відголоски минулого. Якесь життя там жевріє, конструкторське бюро ПМЗ бере учать у деяких проєктах — але це мінімум. З нього «фішку» не зробиш. Ракетна, космічна столиця — більше пам’ять про СРСР. Те ж саме і щодо індустріального центру. Це теж радянський спадок, та й чим там пишатися? Що все димиться, все смердить, що екологія зруйнована? Теж не те. Я реально нічого глобального не знаходжу. Втратилося, забулося.

Я місто люблю, але коли питають «за що?», для мене це складно. За красиву набережну? Але такі набережні в багатьох містах є. Тут радше відповідь така: я люблю місто за те, що воно спілкується зі мною.

РОЗМОВА

— А яким чином Дніпро з вами спілкується?

— Та хоча б оцим парканом, який ми тільки-то пройшли. Якщо в центрі будівельники викопали траншею, вони не звернули увагу на стінки цієї траншеї. А на них видно культурний шар, видно бруківку на глибині пів метра — метр. Ми можемо уявити, що тут, на метр нижче, була вулиця. Ось у такій деталі — момент спілкування. Або йду по місту, вдивляюся в будівлі, намагаюся зрозуміти, як вони могла функціонувати, для чого вони тут.

— Тобто у вас таки відбувається діалог з містом, яке ви не знаєте за що любите.

— Ну ось я якраз та тій стадії, коли намагаюся це зрозуміти.

— Давайте тоді про деталі. Є у вас особливо улюблені місця в Дніпрі?

— Дуже люблю двори. Люблю Троїцьку вулицю. Там давня бруківка, рештки історичних кварталів. Я заходжу у двір якогось маленького будиночка, а там особлива обстановка, свій затишок, і з’являється відчуття, наче зайшов у чиєсь помешкання. Якийсь столик, зроблений ще в 1960-х чиїмсь прадідом, затертий до дзеркального блиску, білизна висить прямо як у Одесі. В кожному дворі щось своє. Люди поколіннями створювали їхній маленький світ. Мені дивуються, відчуваю, що вони  не звикли до такої уваги.

Ще дуже люблю нижню Тунельну балку біля масиву Перемоги. Якщо в мене поганий настрій, йду туди гуляти. Там річка, повітря, зелень, повітря більш вологе, прохолодне. Восени та навесні там неймовірно красиво. Видно, що люди там цілковито інакше почуваються.

— Видно, що ви дивитесь місто ногами, так би мовити.

— Я дуже багато ходжу. Живу на Лівому березі, майже на Лівобережному масиві, і звідти ходжу пішки. Інколи прогулянка займає до 5 годин. Можу собі вибрати маршрут, наприклад, через Амур, по Амурському мосту (Амурський або Старий міст поєднує Центральний та Амур-Нижньодніпровський райони Дніпра. — Д.Д.). Там теж є деталі. Якщо звернути увагу на воду біля 2, 3, 4, 5-ї опор, то лишилися дерев’яні опори. І всі думали, я в тому числі, що це рештки дерев’яного мосту, що був після війни. Насправді ні.

— А що ж тоді?

— Це мене з дитинства цікавило. Кінець кінцем я назбирав матеріалу,  і виявив, що це тимчасові опори, що використовувалися при відбудові мосту після війни, в 1955. Я написав велику статтю з цього приводу. Тобто ось приклад: зацікавився, почав копати, дізнався, отримав задоволення. Таким чином місто зі мною спілкується за посередництвом своїх мешканців, які може навіть і не розуміли цінності інформації, яка для мене — справжній скарб. І я подав її так, що людям теж стало цікаво. Може теж шукатимуть такі подробиці.

З ПОВІТРЯ

— Один з методів дослідження міста, який вас прославив — історична аерофотозйомка. Як вам таке спало на думку.

— Це просто колосальне джерело інформації. Найцінніша  — трофейна німецька аерофотозйомка з 1941 до 1944, що знаходиться в американському архіві,  до неї можна отримати доступ, заплативши певну суму. Виявилося, що знімків міста — сотні. Розумієте, до якого ступеню це унікальний матеріал?  А я купував ще й супутникові знімки. Можемо бачити як Дніпро мінявся, як руйнувався, як відбудовувався. От ще тому мене помилково вважають істориком — бо найбільше працюю з таким матеріалом. Фотографії дають відповіді.. Сліди минулого лишаються, і їх дуже добре видно на таких світлинах. Наприклад, видно Попову косу біля Монастирського острову. Коли підірвали ГЕС, він набув своїх первісних велетенських розмірів. Для мене це був шок. Я щось таке раніше чув, але тепер побачив.

Так само в мене вийшло знайти розташування Лазаревської церкви. Якщо просто дивитись на фото, то ми її бачимо  посеред цвинтаря. Але ми не звернемо уваги, що вона стояла не на місці кургану. Побачимо це тільки якщо накладемо сучасний знімок на архівний. Тільки завдяки цьому ми й дізналися, що це місце трохи зміщене.

— І тим самим ви породили цілу сенсацію.

— Не те щоб сенсацію... Цим займалися історики, у них були свої великі дослідження. Здогадувалися, що церква стояла не під курганом. А коли в мене з’явилася аерофотозйомка, я застосував свої знання з програмування й синхронізації й закрив цей пазл, який вони складали тривалий час. Тут заслуга не тільки моя, але багатьох дослідників.

— Ви продовжуєте працювати з цим матеріалом?

— Мені хотілося дивитися на ці знімки не просто статично, а додати інтерактиву. Бо в такому режимі їх сприймати простіше, і виглядають вони ефектніше. Ми одразу можемо порівняти краєвиди міста в різні роки на одному екрані. Історики дуже сприяли цій ідеї, просунули мене в програму «Культурна столиця» — таким чином я отримав гроші на фінансування проєкту Oldmaps. Це потрібний ресурс для міста. В світі є аналоги, але я зробив це в своєму стилі. Зараз розробляю аналогічні ресурси по Кривому Рогу, по Нікополю, по наших знаменитих порогах: ми можемо побачити Ненаситець і канали, які на аерознімках видні, оскільки вода пішла. Для істориків, краєзнавців — дуже важливий матеріал.

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР

— До речі, як що порівняти Дніпро кінця 1990-х і сьогодні — яке враження складається?

— Місто змінилося в кращий бік, але я розчарований в людях.

— Чому?

— Бо нічого не роблять, здатні тільки скаржитися. Можна ж навіть локально щось зробити, як оті мешканці старих дворів. Ви ж живете тут, зробіть для себе комфортну обстановку! З тим же сміттям дайте раду. Вся Тунельна балка в смітті. В такому красивому місці має особливий психологічний режим умикатися... Люди не відчувають міста, живуть наче гості, що прагнуть поїхати звідси. Розумію, що тут гірше, ніж де-небудь у Франції. Але, панове, тут можна щось зробити.

— Ви можете себе назвати урбаністом?

— Їхні ідеї мені дуже близькі. Урбаністи хочуть зробити місто зручним для людей — бо воно абсолютно незручне. Це так само спадок СРСР, де міста будувались не для людей. Таке враження, що в Радянському Союзі не було вагітних, батьків з візочками, інвалідів. Та й звичайних людей теж — при такій побудові будь-хто може травмуватися, просто йдучи по вулиці. Урбаністи намагаються переймати досвід розвинених країн. 

— Враховуючи сказане, яким би ви хотіли бачити Дніпро?

— Комфортним у першу чергу. Тільки зараз у нас починають думати в цьому напрямі.  Але пристосувати радянську інфраструктуру нереально. Лише повністю перебудувати. Ось чому підземні переходи зроблені саме під таким кутом? Навіть якщо зараз зробити пандус, користі не буде, бо там величезний кут спуску. Тобто одразу робили неправильно. Влада європейських  міст ще в 1970-х зрозуміла, що вони рухаються не в тому напрямі. Зараз там пріоритет відданий рядовим мешканцям, велосипедистам, міському транспорту, зручності. А в нас, навпаки, пріоритет відданий автомобілістам.

— Все зовсім погано?

— В Дніпрі до урбаністів стали прислухатися. Мерія, відповідні департаменти з ними консультуються. Зокрема, головний художник Дніпра вже другий рік намагається прибрати рекламні вивіски з фасадів, і це помітно. Є зміни з парковками. Працюємо потроху.

ЛЮБОВ

— Які маєте плани далі?

— Дуже зацікавлений розвивати проєкт Oldmaps. Хоча й нема від нього великої віддачі, він некомерційний, але зібрав довкола себе людей, яким це дійсно цікаво, вони скидають мені пожертви на нові матеріали, які я публікую на сайті. Я бачу цей інтерес і це мене стимулює продовжувати. Думаю зараз податися на новий грант від міста, аби мені більше місця дали, розвиватиму свій Телеграм-канал. Людям подобається мій стиль подач інформації. Насправді старих фотографій міста дуже багато, але я дуже вибірково підходжу до контенту. Зі 100 світлин виберу тільки 2, але максимально інформативні. Недавно ось історія: стандартний вид дніпровського парка Глоби з пішохідним мостом. Сотні таких фото є. Але саме на цьому знімку по мосту їде машина. А таких фотографій існує не більше трьох. Виходить, вулиця, яка проходить через міст, була раніше проїжджою. Просто дуже вдалий збіг — саме в ту мить, коли фотограф спускав затвор, проїздив маленький автобус. І подібних світлин, повторюю, не дуже багато. Але я довкола себе сформував такий мильний пузир, що до мене багато подібної тематичної інформації доходить. Відбираю тільки одиниці,  намагаюся транслювати в світ. Тільки те, що може щось розповісти. Я так чином висловлюю любов до міста, розумієте?