Не зупинятися в саморозвитку

Бізнесвумен з багаторічним стажем Вікторія ЛУКАШОВА два роки тому пройшла курс із розвитку власної справи від ГО «Центр Поділля-Соціум». Здобуті навички і зв’язки з колегами-ФОПами допомогли їй не лише опанувати нові інструменти діджитал-маркетингу, а й вийти на новий рівень у продажах. Зараз вона вивчає бізнес-англійську й активно займається просуванням свого бренду в інтернеті, що дає змогу залучати дедалі більше клієнтів. Зізнається, що здобутих в університеті ще в 1990-х роках знань і навичок уже не досить для того, щоб бути конкурентною на ринку. Зараз для того, щоб тримати баланс у складних життєвих ситуаціях і протистояти економічним, політичним, культурним ба навіть коронавірусним викликам, слід постійно продовжувати освіту й саморозвиток, а не зупинятися, одержавши атестат чи диплом. На щастя, нині є чимало курсів безоплатних і платних, онлайн та офлайн, які допомагають розвивати не лише професійні, а й особистісні «скіли». Однак, як відзначає Вікторія, було б добре, якби доросла людина мала можливість отримати спектр послуг так званої неформальної освіти в одному місці, у зручний час і гарантованої якості.

Власне, задовольнити цю потребу у вінницькій громаді покликаний Центр освіти дорослих. Його створюють у співпраці з Вінницькою міською радою, громадською організацією «Центр Поділля-Соціум» та неурядовою організацією «Німецьке об’єднання народних університетів». Цими днями між сторонами відбулося підписання меморандуму про партнерство. Документ засвідчив готовність співпрацювати у сфері розвитку неформальної освіти для дорослих у Вінниці.

«ОХОПИТИ МІСТО І ЗРОБИТИ ПОСЛУГИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОСТУПНИМИ»

Відповідно до договору, проєкт об’єднає бібліотеки міста, хаб Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, центри підліткових клубів та офіси партнерів задля спільної мети — надавати освітні послуги для дорослих. І йдеться не лише про professional skills, а й про soft skills та civic skills, зазначає заступниця громадської організації «Центр Поділля-Соціум», координаторка проєкту «Центр освіти дорослих у Вінниці» Анна МОРГУН. За її словами, центри освіти дорослих за підтримки «Німецького об’єднання народних університетів» (DVV International в Україні») уже створені й активно працюють у щонайменше п’яти громадах. У Сумах і Полтаві їх розгорнули на базі університетів, курси проходять після навчання студентів, тобто у вечірній час. У Львові облаштували при бібліотеках, які переоснастили у коворкінги. Вінниця вирішила зміксувати і об’єднати в цьому проєкті різні заклади, які так чи інакше надають освітні послуги, формальні чи неформальні.

«Коли ми почали працювати в цьому проєкті, то найперше питання, яке постало, це приміщення. Тому ми напрацювали власну модель і вийшли на те, що в перший рік (а сам проєкт розрахований на три роки) залучимо кілька бібліотек, які розміщені в різних мікрорайонах, офіс нашої організації і хаб педуніверситету. Це дасть можливість фактично охопити місто і зробити послуги неформальної освіти доступними для вінничан, бо філії центру будуть розташовані в кожному мікрорайоні, розповідає Анна. Центр буде розрахований передусім на соціально незахищених людей (але водночас відкритим для всіх охочих). Наразі ми розглядаємо п’ять цільових груп, а саме: молоді мами в декретних відпустках, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, учасники та учасниці АТО/ООС і люди передпенсійного віку. Для них розглядаємо можливість безоплатного навчання. Але розуміємо, що це дискусійне питання, бо люди не завжди безоплатний продукт сприймають як якісний — крім того, безоплатна послуга породжує безвідповідальність: хочу йду, хочу не йду. А коли людина платить за курси, то вона ходить у будь-якому разі, інакше втрачає свої кошти.

Відтак безоплатна послуга — це як виклик. З одного боку, ми хочемо надавати доступні освітні послуги, але водночас уже зараз розмірковуємо над моментами, як не викликати споживацького ставлення. Іншим викликом є коронавірус і карантин, які можуть зашкодити нашій роботі. Хоча ми вивчали досвід діючих центрів в Україні, які досить успішно працюють в інтернеті. Головне— поставити цей процес, як кажуть, на колеса і налагодити комунікацію в групах. Розраховуємо, що вони будуть невеликі, по 12—15 осіб. Формувати перший набір розпочнемо з наступного року. Орієнтуємося упродовж першого року охопити послугами неформальної освіти до півтисячі вінничан».

«60% ОПИТАНИХ ПЛАНУЮТЬ ПРОХОДИТИ ЯКЕСЬ НАВЧАННЯ»

У межах проєкту громадська організація «Центр Поділля-Соціум» уже провела дослідження освітніх потреб вінничан, яке лягло в основу створення і наповнення навчальними методиками та курсами майбутнього Центру освіти дорослих у Вінниці. Проводив його Донецький інститут соціальних досліджень і політичного аналізу. Як повідомив директор інституту Володимир КІПЕНЬ, під час дослідження було опитано 42 респондентів із п’яти виокремлених фокус-груп: пенсіонери, внутрішньо переміщені особи, учасників АТО/ООС, люди з інвалідністю та молоді мами. Також проведено 15 ґрунтовних інтерв’ю з представниками/представницями місцевої влади, громадських організацій, бізнесу, центру зайнятості, освітніх платформ. Ще майже 300 респондентів пройшли анкетування. Загалом до дослідження долучилося понад 350 вінничан. І як відзначає соціолог, найперше, що підтвердило потребу у створенні Центру, виявилось те, що 56% опитаних зізналися, що їхня робота не відповідає тією чи іншою мірою здобутій формальній освіті. Тобто працюють вони не за спеціальністю, яку здобули у виші.

Найбільший розрив між здобутою освітою і виконуваною роботою — у вікової групи 35 — 49 років, каже Володимир Кіпень. 74% опитаних стверджували, що за останній рік проходили неформальне навчання поза формальними закладами освіти. Три чверті вінничан, які проходили впродовж року додаткове навчання тієї чи іншої міри інтенсивності та якості, засвідчили істотний показник потреби в неформальній освіті. Переважно здобували нові знання через професійні конференції, семінари, тренінги, програми професійної перепідготовки, підвищення кваліфікації з робочих професій та курси для отримання нової професії. Незалученість у будь-яких формах пояснювали по-різному. Здебільшого через особисті обставини чи фінансову неспроможність.

Разом з тим соціолог відзначив, що більша половина займається самоосвітою. Популярними способами є навчання через сучасні комп’ютерні технології, онлайн-освіта у форматі аудіо- та відеозаписів, знайдених в інтернеті (29%), онлайн-навчання з використанням комп’ютера (23%), через відкриті майстер-класи, вебінари, онлайн-трансляції (20%). Нові знання через радіо і ТБ опановують 21% усіх опитаних. У цих способах часто поєднується неформальна освіта і самоосвіта. Значно рідше вінничани навчаються через безпосереднє відвідування освітніх та просвітницьких заходів у центрах навчання, навчально-інформаційних центрах, бібліотеках, клубах.

«Разом з тим соціологічне опитування засвідчило наявність сформованої у більшості дорослих установки на безперервне навчання: 60% опитаних заявили, що в найближчі 12 місяців планують проходити якесь навчання. А це вже серйозний аргумент для подальшої розбудови неформального навчання в місті, відзначає Володимир Кіпень. Молоді люди віком 20—34 років мають більшу мотивацію до додаткового навчання, аніж старше покоління (65% проти 40%). Водночас існує залежність між рівнем матеріального благополуччя опитаних і бажанням пройти якесь навчання. Частка орієнтованих на навчання серед категорій людей з рівнем достатку, вищим від середнього, та більш забезпечених фактично удвічі перевищує таких серед малозабезпечених».

«СТВОРИТИ ЯКІСНИЙ ПРОДУКТ, ЩОБ НА НЬОГО ПІШЛИ ЛЮДИ»

Окремий блок опитування був присвячений пріоритетним сферам, у яких вінничани зацікавлені покращити чи оновити свої знання, підкачати «скіли». Більшість респондентів озвучили, що прагнуть освоїти новітні технології, користування комп’ютером та інтернетом, отримати фінансові інструменти (інтернет-банкінг, кредити, депозити), дізнатися про нові правові та юридичні питання, громадянську освіту. Щодо освітніх курсів професійної спрямованості найчастіше вибирали: робота в інтернеті (28%), створення та ведення бізнесу (21%), маркетинг і просування товарів та послуг (19%). Помітним був запит на особистісне зростання: публічні виступи (25%), духовний розвиток (24%), стрес та його подолання (22%), спілкування в сім’ї (21%), комунікація та діалог (20%), тайм-менеджмент (19%) тощо. Відповідно до всіх цих запитів і будуть напрацьовані навчальні програми в Центрі, відзначає Анна Моргун.

«Зараз ми на етапі розробки навчальних продуктів, які умовно об’єднуємо за напрямками: підвищення професійних навичок, особистісне зростання, психологія взаємин та комунікація. Відповідно до цього будуть розроблені курси з ораторської майстерності, діджитал-маркетингу, графічного дизайну, бізнес-англійської, — розповідає координаторка проєкту «Центр освіти дорослих у Вінниці». — І тут ми також відкриті: шукаємо провайдерів, фахових комунікаторів, які готові надавати такі послуги й уміють працювати з аудиторією. За десять років нашої роботи ми вже сформували певну базу тренерів і маємо напрацьовані та апробовані програми. Але це десь третя частина від потреби. Тому велику частину розробляти доводиться з нуля під запит нашої аудиторії. І крім того, якщо ми будемо зважати на зворотний зв’язок — а ми будемо, то цілком імовірно, що програми змінюватимуться уже під час навчання. Головне для нас — створити якісний продукт, щоб на нього пішли люди і мали мотивацію до навчання».

«ЯКЩО ЗАКОН «ПРО ОСВІТУ ДОРОСЛИХ» БУДЕ УХВАЛЕНО, ТО ДЕРЖАВА ХОЧА Б ГЛОБАЛЬНО ВИЗНАЄ ДОЦІЛЬНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ ЦІЄЇ ОСВІТИ»

Регіональна директорка DVV International Беттіна БРАНДТ під час підписання меморандуму про співпрацю з Вінницькою міською радою і ГО «Центр Поділля-Соціум» зазначила, що освіта — це процес усього життя. Він покликаний принести велику користь для суспільства, розширити довіру в суспільстві, ба навіть покращити економіку. Як доказ навела приклад того, яким чином організована освіта для дорослих у Німеччині, де 80% коштів на освіту для дорослих вносять приватні особи — здебільшого роботодавці, які зацікавлені у здобутті нових компетенцій своїх працівників. Загалом, за її словами, у країні понад 60% дорослих відвідують різні курси, професійні чи особистісні. А для мотивації низькокваліфікованих працівників до навчання й заохочення до продовження навчання встановлені премії за складання проміжних та випускних іспитів.

Не менш цікавим виявився досвід сусідньої Польщі, де добре налагоджена співпраця з галузевими професійними радами у сферах охорони здоров’я, будівництва, фінансів, туризму, моди, інтернет-технологій та ін. Вони співпрацюють з навчальними закладами та ринком праці для того, щоби компетенції, якими володіють дорослі, відповідали потребам роботодавців. Ще одним стратегічним підходом Польщі, який спрямований на розширення участі стейкхолдерів, є підтримка народних університетів. Їхня мережа складається із некомерційних організацій провайдерів освіти дорослих, причому в сільській місцевості.

Україна ж на сьогодні залишається однією із небагатьох європейських країн, у якій немає повноцінного законодавчого забезпечення розвитку освіти дорослих. Єдина норма, що регулює питання освіти дорослих, — це стаття 18 Закону України «Про освіту». Але вона, як зазначає Анна Моргун, містить мало конкретики, бо не містить механізмів взаємодії між усіма зацікавленими сторонами. Разом з тим законопроєкт про «Про освіту дорослих» уже два роки мандрує владними кабінетами. Хоча саме він міг би спонукати підставити плече дорослим, які хочуть навчатися, і зобов’язати надати цій освіті бюджетну підтримку — державну, місцеву чи з частковим внеском самих дорослих.

«Якщо закон «Про освіту дорослих» буде ухвалено, то держава хоча б глобально визнає доцільність і необхідність цієї освіти. Цілком логічно, що формат цього процесу мав би опиратися на досвід діючих центрів, які працюють у сфері неформальної освіти. Адже громадські організації вже напрацювали моделі й показали, як це працює. Державі потрібно лише підхопити і запровадити в усіх містах, — каже Анна. — Наше актуальне завдання — дати поштовх дорослій людині, що можна і треба навчатися, що це може вплинути на життя. Іноді дорослій людині складно визнати, що вона потребує нових навичок і знань. Для цього має вистачити відповідальності перед самим собою, усвідомлення, сміливості, і це ще один виклик для нашого суспільства. Потрібно зламати стереотип, що в нашій країні навчаються лише діти і студенти. Вчитися ніколи нікому не пізно».