За піснею – в... бібліотеку

«ДОВОДИТЬСЯ СЕБЕ ПОКАЗУВАТИ...»

Про районну бібліотечну систему Локачинського району, яку очолює Людмила Мариняк, газета «День» розповідала не один вже раз. Бо час від часу бібліотекарі цього невеликого волинського містечка, яке має велику історію, дивують і захоплюють новим креативом. Я не знаю на Волині іншої бібліотечної системи, де б так активно боролися за читача, маючи значно менші, ніж інші райони, фінансові для цього можливості. На жаль, настали часи, коли вже треба і боротися, аби люди ЧИТАЛИ. Всюдисущий інтернет замінив навіть паперові книги на електронні.

Але не були б то локачанці, якби не використали і цей момент на, так би мовити, свою користь. У жовтні на сторінці бібліотеки у Фейсбуці з’явилася нова рубрика «Бібліорелакс». Людмила Мариняк каже, що можливості інтернету вони використовують дуже активно. Локачинська районна бібліотечна система дуже активно йде до людей, використовуючи всі можливі засоби. Всі працівники філіалів зареєструвалися в соцмережі, бо побачили, що перебування тут має позитивну роль для піару, врешті, навіть пропаганди того, чим займається бібліотека. «Доводиться себе показувати, часом думають, що там бібліотекар робить, видав книжки, прийняв книжки... А ми ж проводимо велику роботу з пропаганди книги», — каже Людмила Мариняк. І повідомлення про майбутні заходи, новинки літератури, нові надходження і т.д. — усе працює на інтерес до бібліотеки та книги.

Ідея «Бібліорелаксу» належить Ілоні Веремчук з відділу обслуговування абонементу. А назву придумала Людмила Мариняк. Суть в чім? «Раз у тиждень на сторінці районної бібліотеки у соцмережі ми пропонуємо сучасне виконання пісень на слова письменників», — пояснює Людмила Григорівна. Виставляли пісню «Коли вона» рок-гурту «Kozak system» на слова Сергія Жадана, пісню «В пустелі сизих вечорів» на слова Ліни Костенко у виконанні Оксани Мухи, пісню «Човен» на вірш Івана Франка, яка принесла молодому українському гурту «Один в каное» славу та популярність. Пісні підібрані не випадкові, і обов’язково їх супроводжує коротка інформація насамперед про автора тексту, про письменника. Наприклад: «Ліна Костенко — неймовірна українська поетеса. Усім своїм життям і творчістю вона довела світові свою незламність і палку любов до України. Тому не дивно, що поезія Ліни Василівни так красиво і легко лягає на музику». Про Жадана — «Сергій Жадан український поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст, фронтмен гуртів Жадан і Собаки та Лінія Маннергейма. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», «Інтернат», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена» та ін.».

Вже традиційно виставляють у соцмережі й інформацію про нові надходження. Переконалися: це працює. Головне, викликати інтерес, наприклад, такою інформацією: «Мало хто знає, що, окрім султанші українського походження Роксолани, історія Османської імперії славетна ще однією, не менш видатною українкою, — Хатідже Турхан. Саме за її присутності та в союзі її сина Мехмеда IV з козаками під проводом гетьмана Петра Дорошенка, було здобуто перемогу над польською шляхтою на Поділлі у 17 столітті. Ця та інша історії її життя лягли в основу трилогії письменниці Олександри Шутко «Хатідже Турхан»».

Бібліотекарі відзначають зростання інтересу читачів до історичної літератури, зокрема з історії України. Такий інтерес був на початках Незалежності в 90-ті роки, коли книжку Ореста Субтельного зачитували як детектив, і зараз цей інтерес знову зріс. І вже є достатньо просвітницької літератури. «Ми цінуємо, що маємо багато книг, виданих газетою «День», бо її головний редактор Лариса Івшина — наша землячка, почесна громадянка Локач, і завжди у своїх спогадах вона відзначає значення нашої бібліотеки в її життя, — каже Людмила Мариняк. — Ми книжки «Дня» навіть не ставимо на загальні полички, вони у нас вже не перший рік — на окремому стенді. Є читач, є запитаність. Чим можемо, ділимося навіть з філіалами у селах, бо і там є потреба у такій літературі».

«ЧИТАЧІВ НЕ СТАЛО МЕНШЕ, СТАЛО БІЛЬШЕ»

Болючою темою для бібліотекарів зараз стала... децентралізація. Утворилася велика Локачинська територіальна громада, і чи візьме вона на свій баланс бібліотеки, то ще вилами по воді писано. Громада велика, проте дуже бідна. Культура ж у нас завжди фінансується за залишковим принципом, а бібліотеки — вже за ті крихти, які від цього залишаються. Тривалий час бібліотекарі Локачинського району (та й інших) працювали на чверть окладу, зараз багато хто працює лише за половину належної зарплати. «Не раз мені бібліотекарі кажуть: «Звільнимося!», а я прошу не звільнятися, бо хто тоді буде працювати, та й куди підуть мої дівчата, у селі не особливо є робота», — каже Людмила Мариняк, відзначаючи, що у її бібліотечній районній системі досі не знали кадрової лихоманки, не було плинності кадрів, а коли люди працюють з досвідом, це позитивний факт. Бібліотекарі в селах самі фарбують, білять, роблять косметичні ремонти в службових приміщеннях, та інколи власним коштом і гардини купують, щоб у закладі було затишно...

Навіть більше. За власні кошти ще й передплачують газети у бібліотеку, бо люди звикли читати, самі передплатити не мають змоги, і їм не розкажеш, що «не дали грошей». «Ви не перша питаєте, чи є у нас читачі, — реагує Людмила Григорівна на моє запитання. — То я скажу, що у нас навіть через карантин читачів не стало менше, стало більше. Беруть не по дві книги, як раніше, а по більше, бо ж карантин, не находишся». Траплялося, що й на вулицю виносили книги постійним читачам, адже в приміщення їх не можна було пускати. А як інакше? «Люди сьогодні мають і власні бібліотеки, виписують з різних книжкових клубів, не ми видамо книгу — обміняються між собою. Та й, врешті, що вони таким чином читатимуть? А ми таки спрямовуємо», — міркує Людмила Григорівна.

У Локачах креативлять і з подачею книги, бо читач тепер вимогливіший. Викладають книжкові інсталяції, біля них зупиняються, активніше вибирають книжку.  Створюють фотозони, проводять майстер-класи. Вже років п ять, як проводять «Бібліотечну парасольку». Все літо, аж до осені, коли похолодає, в затишному садочку біля приміщення районної книгозбірні стоятиме великий стіл під затишною парасолькою, зручні стільці. Сюди приходять і малята з дитсадка, і школярі на канікулах, щоби й погратися, а найперше — почитати книжку, яку запропонують бібліотекарі. Та навіть казки дітям тут почитають. Доводиться виставляти додаткові лавки, а часом стелити в садочку і рядна, щоби помістити всю дітвору. На щастя, зараз є чимало гарної дитячої літератури, а великі читачі, як відомо, виростають з маленьких.

Дуже популярними є зустрічі з авторами книг, після яких їхні твори просто змітають з полиць, переказують одне одному про цікаву книжку. Та більше. Тим, хто має проблеми зі здоров ям, але читає, книжки й додому принесуть...

Найбільша ж проблема для бібліотекарів — що не мають достатньо фінансів, аби придбати більше книг.