«Стабільність повної нестабільності»

Ірина КЛЮЧКОВСЬККА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

«Стабільність повної нестабільності»

Ірина КЛЮЧКОВСЬККА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:

1. У 2020-му році переходимо рубікон разом із цілим світом, і ніхто не знає, яким цей постковідний світ буде. Дуже б хотілося, щоб у цій інакшості він був кращим, добрішим і щедрішим, щоб за прагматизмом, цифровою трансформацією, комп’ютеризацією ми не поховали емпатію, людяність та чуттєвість.

А в Україні у рік, що добігає свого кінця, все було передбачуваним.  Тектонічних зсувів, які б привели до нової якості нашого життя, як і варто було очікувати, не сталося. Така собі стабільність повної нестабільності, зануреної у проблеми і тривоги пандемії. Люди, позбавлені звичного життя, спілкування, заховалися у свої окремі мушлі, й кожен сам собі намагається дати раду як може, бо недовіру до тих, хто керує життям нашої країни з тривожно-депресивним синдромом,  з порядку денного ніхто не знімав.

2. Попри не надто веселі думки і сприйняття нашої дійсності, все ж маємо підстави для оптимізму, і цю дозу позитиву дають нам люди, якими не перестаємо захоплюватися, ті, хто не спокусився на великі заробітки, кращі умови життя і праці, а відважно, як снайпери на мінному полі, одягають медичні халати (ковідну амуніцію!) і щодня йдуть до хворих. Це вселяє віру в те, що найвищі людські цінності будуть-таки  домінантними для нашого українського загалу не лише за екстремальних умов.

3. Важко виокремити автора чи статтю газети «День». Усі матеріали цього унікального видання становлять цілісність, органічно об’єднані ідеєю, концепцією, зрештою, місією цього суспільно важливого проєкту – формувати інтелектуальну Україну, озброєну правдивими знаннями, правильними орієнтирами, найвищими стандартами, де кожне слово і кожна теза мають високу морально-етичну ціну. Окрім всього, газета «День» – це приклад життєстійкості для суспільства, що живе, як на гойдалці й ніколи не знає, в який бік його хитне і чи зможе втриматися взагалі. Ларисі Івшиній вдалося закласти такі основи, розвинути такі напрями, які дозволяють виданню за будь-яких політичних штормів чи інших форс-мажорних обставин не змінювати курсу свого корабля  і кожного разу здіймати вітрила. Це, без сумніву, під силу не лише відважним, але й незламним. Приклад «Дня» й особисто Лариси Івшиної надихає і робить нас духовно міцними та невразливими.  

4. Що дало сил цього року? Без сумніву, моя родина, моя гавань, куди я запливаю за будь-якої погоди, від якої черпаю силу, оптимізм і велику радість. Джерелом моєї внутрішньої сили є також колеги з МІОКу, з якими ділю спільні будні, працю, роботу над проєктами. Наші перемоги, успіхи є великою причиною для радості. Для нас також дуже почесно бути важливою частиною «Львівської політехніки» – університету, який демонструє всім нам здатність до модернізації, до змін, у якому гуманітарна складова є невід’ємною частиною нашого буття. Причиною для гордості цього року було відкриття силами викладачів та студентів двох відреставрованих залів – перлин архітектури і малярства.

5. Сьогодні невидимий світ воює з видимим, випробовуючи нас на міцність. Чи виграємо ми цю битву в Україні, залежить від кожного з нас, зрештою, як і в питанні перемоги над окупантом. Коли прийде усвідомлення, що порятунок власного життя  і порятунок України загалом зумовлений нашою дисципліною, здатністю мобілізуватися, визначати пріоритети, робити правильний вибір, не сходити з обраної траєкторії руху, тоді буде успіх. Росія і вірус – тести на життєстійкість і здатність до опору як кожного з нас, так і України в цілому.

6. І в цьому випадку нам простягає руку допомоги наш улюблений «День», який упродовж чверті століття, зміцнюючи наш імунітет, проводить «вакцинацію» суспільства від безпам’ятства, неграмотності, безкультур’я і невігластва. Питання в іншому: чи вже нарешті суспільство готове до оздоровлення?   

Підготувала Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів