Амбасадори пам'яті-2

«День» продовжує відкривати читачам маловідомі сторінки з історії та сучасності Шотландії (початок — у №19-20 2021р.). Цього разу сертифікований гід цією країною, член Асоціації туристичних гідів Шотландії Еліна Моденова розповість, чому кажуть, що всі великі винахідники — шотландці, яку роль відіграє місцева аристократія у збереженні національної самоідентифікації та якими є зв’язки Шотландії та України.

«УСІ ВЕЛИКІ ВИНАХІДНИКИ — ШОТЛАНДЦІ»

— Шотландцям у своїй ініціативності є у кого вчитися. Чи могли б розповісти про відомих діячів, які звідти родом.

— Є такий вислів «Усі великі винахідники — шотландці», і нам просто не вистачить часу, аби перерахувати всі імена. Бо майже все — від шкільної дошки до бозонів Хіггза — придумали вони! Тож я перелічу ті, які найбільш відомі. І перше ім’я знає кожен, хто хоч раз у житті тримав електричну лампочку. Це — Джеймс Ватт, талановитий інженер, який народився поблизу Глазго. Ватт винайшов двоциліндровий паровий двигун, розпочавши таким чином нову індустріальну еру паровозів, пароплавів, видобутку вугілля за допомогою парових двигунів, нових фабрик і заводів. Із цього винаходу почалася промислова революція, яка і зробила Британію великою світовою імперією ХІХ сторіччя.

У середині XVIIІ ст. Единбург був центром Просвітництва. Я вже називала такі всесвітньо відомі імена, як Адам Сміт, Девід Юм, Джеймс Геттон, які жили і творили в ті часи. Значні досягнення шотландців і в медицині. Хлороформ як першу анестезію винайшов професор Единбурзького університету Джеймс Янг Сімпсон, а засновником антисептичної хірургії став професор університету Глазго Джозеф Лістер зі своїм винаходом карболової кислоти. У ХХ столітті шотландець Олександр Флемінг винайшов пеніцилін.

Винахідник телефону Олександр Белл також був шотландцем. Як і видатний фізик, засновник корпускулярної теорії світла, електродинаміки та електромагнетизму Джеймс Кларк Максвелл. Обидва народилися в Единбурзі в середині ХІХ ст. А улюблений з дитинства письменник Роберт Луїс Стівенсон ходив до тієї ж школи, де навчався Максвелл. До речі, ця школа, яка називається Единбурзька академія, існує як навчальний заклад і зараз. А заснував її Вальтер Скотт.

Ще одне ім’я — Ендрю Карнегі, який завдяки неймовірній працездатності, всебічній обдарованості та справжньому підприємницькому таланту, став найбагатшою людиною Америки ХІХ сторіччя. Сталевий магнат, який розумів значення освіти для розвитку держави та суспільства, власним коштом побудував 2500 бібліотек у Європі, зокрема у рідній Шотландії. Ну, і наш сучасник, видатний вчений, лауреат Нобелівської премії за винахід бозонів Хіггза професор Пітер Хіггз. Серед шотландців — 11 лауреатів Нобеля.

Я впевнена, що такий прорив у різних областях наук став можливим для шотландців завдяки традиціям хорошої освіти. Перший закон про обов’язкову освіту для всіх верств населення було прийнято ще 1702 року! Всі отримали змогу вчитися, доступ до знань. Таким чином, за 100 років накопичилася критична маса добре освічених та працездатних людей, що й дало поштовх початку промислової революції, яка перетворила Британію у світового лідера. Коли у Російській імперії ще не скасували кріпацтво, Британія вже будувала пароплави.

«КЛУБ РОБЕРТА БЕРНЗА»

— В одному з дописів ви вказували, що в Шотландії аристократичні титули, як і маєтки, передаються з покоління в покоління уже протягом кількох століть. Яку роль відіграє аристократія в сучасній Шотландії?

— Так. Тут досі існує право майорату, яке визначає, що герцогський титул, маєток та земля передаються у спадок від батька до старшого сина. Інші діти у родині також мають титули, являють собою сучасне шотландське дворянство. Понад 60% землі у Шотландії належить саме їм, спадковим аристократам, тобто знаходиться у приватному володінні. Це величезні фермерські землі як для випасу худоби, так і посівні, це лісові та гірські території для полювання, ділянки спеціального наукового інтересу, природничі заказники та багато інших земель різноманітного призначення та властивостей.

Історичні замки, палаци й маєтки, в яких і нині проживають аристократи, становлять загальний культурний інтерес, тому вони як музеї відкриті для відвідування. Опікуються цією справою спеціально створені компанії — трасти. Гроші, які акумулюються, витрачають на утримання історичних приміщень, а володар має певні податкові пільги, бо податок на спадщину дуже високий, якщо не помиляюся, до 50%. Оскільки Британія не знала соціальних революцій, дворянство не було винищено, їхні землі та власність не були насильно експропрійовані й приватна власність у будь-якому обсязі залишилася недоторканною. Були випадки, коли сам король міг відібрати землю або титул, але масової руйнації цей клас не зазнав.

До 1999 року шотландські аристократи, герцоги та лорди, представляли Шотландію у вестмінстерському Парламенті як політики, члени Палати лордів, спадкові пери. Але після цієї дати, коли завдяки всенародному референдуму в Шотландії відродився власний парламент, система представництва змінилася.

Місцева аристократія і нині продовжує відігравати важливу роль у збереженні національної самоідентифікації, бо саме вона є її головним на сьогодні носієм. Завжди шотландські герцоги та барони з’являються на королівських та інших великосвітських заходах у Лондоні й по всьому світу в кілтах кольорів свого історичного клану. Справжній шотландець ніколи на урочистостях не з’явиться у штанях.

Місцева знать — це амбасадор своєї країни, своєї самобутньої культури та національної традиції. Наприклад, герцог Аргайл, який вручав нам сині значки гідів, є чіфтаном, або вождем, клану Кемпбел, члени якого, тобто люди, що носять прізвище Кемпбел і вважають себе етнічними шотландцями, живуть по всьому світу. Час від часу чіфтан проголошує збір свого клану й запрошує додому своїх «кланзменів» звідусіль. Це чудова зустріч під звук волинки, різноманітні конкурси, міні-вистави, лекторії, бесіди і, звичайно ж, застілля із хагісом та віскі. Те ж стосується і, наприклад, клану Маклауд, голова якого Хью Магнус Маклауд (1973 р.н.) є тридцятим чіфтаном Маклаудів після смерті свого батька. І хоча він не такий титулований, як герцог Аргайл Іен Кемпбел, його родовід починається також у ранньому Середньовіччі. І тартан (кольори клану), і гасло, і герб у кожного клану свій. Усе це нині зберігається ними — шотландською знаттю.

ЗАМОК ГАНТЛІ, ЯКИЙ СВОГО ЧАСУ БУВ ОДНИМ З РОДОВИХ МАЄТКІВ КЛАНУ ГОРДОН

Наведу цікаву статистику. В Лондоні проживає понад 10 мільйонів людей, а по всій Шотландії — лише 5 мільйонів. Та по всьому світу живе 50 мільйонів шотландців за походженням. Такі прізвища, як Макдональд, Макінтош, Макензі, Грант, Камерон, Гордон, Скотт, Еліотт, Кенеді та інші, вказують на це. Вони живуть у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, але хоч би де шотландці жили, вони завжди створюють свій осередок і продовжують традиції своєї історичної Батьківщини. Кажуть, два шотландці — це дует волинок, три шотландці — це клуб Роберта Бернза.

РЯТІВНИЙ... ЧОРТОПОЛОХ

— У ваших дописах Шотландія нерідко постає як країна легенд. Цікаво, що деякі з них навіть закарбовані у символіці — наприклад, чортополох на гербі... Наскільки поширеними є ці історії серед населення?

— Так, це земля неймовірної нордичної краси, чистих бездонних озер, бурхливих річок, повних форелі та лосося, це край загадкових лісів, де живуть феї, високих гір, де ходять велетні, неосяжних вересових долин, де маленькі гноми виготовляють свій мед... Справді, це зачарована земля легенд і майже потойбічного світу. Древні предки шотландців — кельти, залишили по собі якусь таємницю, яка збуджує фантазії і відбивається в усній та пісенній народній традиції. З VI століття йде до нас легенда про Лохнеського монстра, в якого люди продовжують вірити й донині. Міфічним персонажам встановлюють навіть пам’ятники. Найяскравіший із них — коні «кельпі». Коли ви їдете з Единбурга до Стерлінга, то по дорозі їх і зустрічаєте. 30-метрові голови коней, виготовлені з металевих пластин, ніби виростають із глибини річки Карон, і ви тамуєте свій подих від цього видовища. Кельпі — це небезпечні духи річок та озер, які піднімаються з глибин і перетворюються на прекрасних сірих коней, аби привабити подорожнього й затягнути його на дно. Тому й досі, якщо хтось потонув, то кажуть, що його забрав кельпі.

Легенда про чортополох прийшла пізніше, з часів навали вікінгів. Кажуть, що вікінги хотіли атакувати шотландців вночі й, підпливши до берега, не помітили густого заросту колючого чортополоху. Гострі голки встромилися у ворогів, і ті видали себе криками. Шотландців було врятовано. І взагалі, цей маленький колючий будяк із ніжним фіалковим цвітом — ніби уособлення самих шотландців: з виду мила квітка, а спробуй зірви — поранишся до крові. Недаремно гасло лицарів «Ордену Чортополоху», який є одним із найвищих королівських орденів Британії, — Nobody can touch me without punishnemt (Ніхто не торкнеться мене безкарно). Це гасло викарбовано також на гербі Шотландії.

ЕКСКУРСІЯ — УРОК ІСТОРІЇ В ШОТЛАНДІЇ

Чудова легенда схована за прапором країни, the Saltire, який являє собою білий Андріївський хрест на синьому небесному тлі. Кажуть, що древній король Ангус вишикував перед боєм своє військо, сам зійшов із коня, впав на коліна й почав пристрасно молитися святому Андрію — небесному захисникові та покровителю Шотландії, аби той послав їм перемогу в бою. Коли молитва стихла, сталося диво — завжди хмарне шотландське небо прояснилося до прозорої блакиті й на ньому намалювалася біла діагональна смуга, яку навхрест перетнула друга. Це був Андріївський хрест і символ майбутньої перемоги. З того часу Андріївський хрест став прапором Шотландії. Додам, що Святий Андрій є і покровителем України, таким чином, наші країни є «сестри по батькові».

— Дуже важливо, що пам’ять передається у легендах. Водночас важливою є і роль освіти. В одному з дописів ви розповідали, як дітей привозять до пам’яток історії не на екскурсію, а на урок, про костюмовані заняття, що «оживляють історію». Наскільки це поширено?

— Відомо, що навчальний матеріал найкраще засвоюється на практиці. У цій країні є щаслива змога не тільки розповісти учням про час, місце й подію, а й показати, де саме це відбувалося, як, хто брав участь, буквально на очах дітей та з їхньою участю реконструювати подію. Я сама як гід, працюючи зі школярами, дуже люблю застосовувати такий «метод втілення». Це завжди складає враження і запам’ятовується надовго. Наприклад, біля Каменю Долі, коронаційного місця давніх шотландських володарів, я пропоную дітям поділитися на клани та запропонувати свого претендента на посаду короля. А так і справді було в історії — короля обирали з найсильніших. Або у маєтку Верховного Лорда Правосуддя ми розігруємо розгляд судової справи, наприклад, над дівчиною, яку звинувачують у ворожінні. Адже «полювання на відьом» також було однією з темних сторінок історії Шотландії.

«ОДНА З ПЕРШИХ ВИЗНАЛА ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ»

— Нашу державу нерідко порівнюють із Шотландією. Які, на вашу думку, є подібності?

— Україна за радянських часів зазнала руйнації своєї особистої та неповторної національної ідеї, козацького вільного духу, шляхетної ментальності працьовитого та гордого народу з великим добрим серцем та прагненням до спокійного незалежного життя у рідному краї, у мирі й добросусідстві. За часів насильницької «англізації» у середині XVIII століття Шотландія також почала втрачати риси самобутньої нації, якій притаманні такі ж устремління, що й українцям. Навіть рідна назва «Шотландія» в імперському середовищі стала поступово замінятися на знеособлену «Північну провінцію». І саме так, як свого часу залунає поетичне слово Тараса Шевченка, на всю Британію прозвучать вірші Бернза, написані на шотландському діалекті.

Велике відродження шотландської національної ідеї, самоідентифікації, самобутності почалося за часів Вальтера Скотта і за його величезного впливу. У своїх творах, написаних соковитою художньою мовою, Скотт розповів світу про Шотландію, її неповторну красу, її героїчну історію, і нехай деякі, найбільш криваві сторінки з неї письменник романтизував, та все ж справа була зроблена. 1822 року під враженням від творів Скотта до Единбурга приїхав тодішній Британський король Георг Четвертий. Це був перший майже за 200 років візит короля до Шотландії, і він мав величезне значення. Результатом чудового прийому в Единбурзі стала амністія вигнаних із Шотландії «бунтарів», дозвіл на носіння кілтів та гру на волинках. Більше того, у великосвітських англійських колах почався бум на все шотландське. Клітинка стала наймоднішим орнаментом в одязі та інтер’єрах.

Нове відродження поняття scottishness прийшло із поверненням свого парламенту в 1999 році. Шотландський парламент має найбільшу політичну самостійність порівняно із Асамблеями Північної Ірландії та Вельса. Шотландці знову відчули себе більшими господарями на своїй землі. 2014 року в країні пройшов референдум з питання остаточної і повної незалежності країни, та більшість людей висловила бажання не руйнувати Великої Британії і залишитися у союзі з іншими країнами королівства, у союзі, якому виповнилося 300 років. Але історія на цьому не закінчується. Можливо, і прийде той час, коли нащадки Вільяма Воллеса і Роберта Брюса знову піднімуть прапор, під яким їхні великі предки здобували свободу своїй країні.

Шотландці поважають вільнолюбних українців і їхнє стремління до справедливості, до чесності й порядку в своїй країні. Нас із чоловіком більше ніхто не перепитує про те, де ж це Україна і що ж це за місто Київ. А слово «майдан» стало вживаним і зрозумілим шотландцями без перекладу. Шотландія однією з перших визнала Голодомор в Україні. В Единбурзі є пам’ятник київському князю Володимиру-хрестителю й українська уніатська церква. У Шотландії є український клуб, який існує з післявоєнних часів і об’єднує українців, є групи у «Фейсбуці». Ті, хто живе тут, ніколи не втрачають зв’язку зі своєю Батьківщиною і дуже вболівають за все, що відбувається в Україні. Група українців у Глазго збирала кошти, речі, коли необхідна була допомога для АТО. Цей зв’язок ніколи не втрачається.