«Україночка» в гирлі Єнісею
Музикознавець із Києва Оксана Добжанська в містечку Дудінка, за сотню кілометрів від Норильська, створила надпопулярний у місті ансамбль української музики і танцю
Почув про цікаву людину — і поїхав у місто Дудінку, яке знаходиться у гирлі Єнісею за 100 кілометрів від Норильська... Саме тут заступником директора «Міського центру народної творчості» працює дуже відома в Таймирському (Долгано-Ненецькому) автономному окрузі наша землячка, доктор мистецтвознавства Оксана Добжанська.
Я вперше у своєму житті зустрів корінну киянку, яка після закінчення Київського музичного училища імені Глієра поїхала ще у 1986 році працювати в Новосибірськ, а пізніше (після закінчення музичної консерваторії) отримала запрошення і переїхала у Дудінку. Там вийшла заміж, народила сина... І — захистила докторську дисертацію на тему «Шаманська музика самодійських народів в синкретичній єдності обряду», а також написала дослідницьку книгу про музичну культуру нганасанів — однієї з корінних народностей Таймирського округу.
— Але не думайте, що, захопившись музикою народів Крайньої Півночі, я забула нашу рідну Україну, — сказала мені під час нашої зустрічі пані Оксана. — Там, у Києві, живуть мої батько й мати — вони обоє закінчували географічний факультет Київського університету. Там багато моїх родичів і друзів. А тут, в Дудінці, ми створили ансамбль «Україночка». Керівник нашого колективу Лариса Томашевська, а душа «Україночки» — староста Ірина Машталер. В ансамблі є також й інші голосисті землячки — Надія Байлук, Тетяна Феофанова, Галина Касаткіна, Тетяна Кузнєцова, Ірина Ємець, Алла Бондарчук... Ну і я, Оксана Добжанська, завжди разом з ними. Запрошую вас на сьогоднішній концерт у «Міський центр народної творчості», послухаєте пісень «Україночки», а також побачите танець Хейро, який виконують самодіяльні артисти багатьох національностей Дудінки. Цей танець передає захоплення і радість від першої зустрічі сонця, яке з’являється на небі після довгої полярної ночі. Танець Хейро закликає до дружби всі народи, щоб вижити разом у суворих умовах Півночі. Він символізує також єдність людей і природи...
На тому концерті виступали прекрасно всі самодіяльні артисти, але тільки «Україночці» весь зал аплодував стоячи. Якась магічна сила є в українських піснях і танцях.
У такі хвилини, коли переповнений зал людьми різних національностей аплодує стоячи, проймає справжня гордість і за Державний Прапор України, і за наших земляків, які живуть на узбережжі Північного Льодовитого океану...
З журналістського проекту «Українці за Уралом»
