«Люди думають, що я – «Вікіпедія»

«День» уже немало писав про колізії, які виникають у місцевому самоврядуванні через відставання законодавчих змін від децентралізаційних реалій. Одна з них стосувалася позиції старост у селах, щодо яких точилася дискусія, чи вони не перетворяться із представників інтересів населених пунктів на виконувачів волі голів. Нещодавно, 14 липня, Верховна Рада ухвалила законопроєкт №4535 з пропозиціями президента, який покликаний розвинути інститут старост. «Законопроєкт, зокрема, пропонує перед внесенням кандидатури старости на розгляд ради громади, яка його затверджує і звільняє, обов’язково проводити громадське обговорення з мешканцями. Відповідно до законопроєкту, входження старости до складу виконавчого комітету ради громади вже не буде обов’язковим. Водночас, він матиме гарантоване право на участь та виступ на засіданнях ради, виконкому, інших органах ради, – роз’яснюють на сайті decentralization.gov.ua. – Важливо також, що за рішенням органу місцевого самоврядування, за старостою закріплюються окремі завдання адміністратора Центру надання адміністративних послуг».

Тимчасом, не заглиблюючись в адміністративні тонкощі, «День» поцікавився реальним досвідом перебування на позиції старости, мабуть, однієї з наймолодших таких представниць громад в Україні – старости сіл Лози та Кривчики, що входять до Вишнівецької територіальної громади на Тернопільщині, Марії ГОЛОВАТЮК.

«Я ЗАРАЗ РОБЛЮ ТЕ, ЩО В МЕНЕ ЗАПИСАНО В ДИПЛОМІ»

– Чому ви захотіли бути старостою? Як відбувалося ваше призначення?

– Я захистила магістерську роботу 10 грудня 2020 року і того ж дня пішла на роботу. Зранку я онлайн захищала магістерську, а після обіду пішла відносити документи в селищну раду. В якийсь момент я захотіла спробувати, чи мені підходить професія, на яку вчилася п’ять з половиною років. Я навчалася на юридичному факультеті за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність». Тобто те, що зараз роблю, – це що в мене записано в дипломі. Коли навчалася, сама не вірила, що працюватиму за своїм фахом. Але наразі мені моя робота подобається, моментами важко, навіть дуже. Але я, як кажуть, на те підписалася і маю йти впевнено уперед.

З іншого боку, мені хотілося, можливо, зламати стереотип, що староста – це якийсь «перший чоловік», пухленький, що сидить у себе в кабінеті і керує всіма. Коли мої одногрупники на випускному після завершення магістратури дізналися, що я староста двох сіл, у них одразу були дуже великі очі! Їм це просто не вкладалося в голові. І кому зі знайомих я не скажу, для них це просто шок. Але потім кажуть: ну, так і треба – мають бути молоді старости, ініціативні, прогресивні.

У нашій Вишнівецькій територіальній громаді одне селище (центр громади) та 27 сіл і 13 старост. Один староста має одне село у своєму підпорядкуванні, дехто – три, а переважно  – два. Певне, я наймолодша не лише серед них, а й у Тернопільській області. Я з ними всіма спілкуюся, вони вже мають досвід, тож підказують, що за чим має бути. Але, наприклад, у роботі з комп’ютером я почуваюся впевненіше.

Щодо мого призначення, то я пішла на співбесіду – вона мала відбуватися з головою громади, але його тоді не було і виконувала його обов’язки секретар ради. Під час нашого спілкування вона поділилася, що виступає за те, щоб були такі молоді кадри. Водночас вона сказала: «З документацією ти впораєшся, але я не знаю, чи впораєшся з господарською частиною роботи: там щебінь привезуть, там дорогу будуть робити…». Ця посада справді має дві сторони: робота з документацією і господарська частина. Тобто там, якщо мислити традиційно, треба мужчину.

Та за певний час після співбесіди мені зателефонували із селищної ради. Кажуть: «Маріє Володимирівно, приносьте свої документи». Так я і пішла на роботу. Нас затверджував на сесії голова селищної ради. Не було ніяких виборів.  

«ПРОБЛЕМИ – ДОРОГИ І СМІТТЯ»

– У чому ви вбачаєте свої основні завдання як старости?

– У мене в підпорядкуванні село Лози і село Кривчики. З Лозами проблем немає, бо це село при трасі, а Кривчики віддалені від траси, серед полів, і там узимку постійні перемети. Минула зима в цьому сенсі була дуже «вдалою» – я їздила і в тракторі, і в грейдері... Горнули день і ніч, та все рівно не догодили, у фейсбуці люди написали, що «про нас забули, ми не люди». Але було багато і свідомих та вдячних жителів, які не могли надякуватися. У цю зиму мене з рожевих мрій університету вкинули в таку жорстоку реальність.

Найперше треба дати раду з дорогами. Зараз у нас у громаді рік доріг. Але громада утворилася ще 2016 року, спочатку до неї увійшли, здається, п’ять чи шість сіл. Наша сільська рада була проти. А потім 2020 року добровільно-примусово ми до неї приєдналися . І зараз робляться ці дороги поступово, в тих селах, які раніше доєдналися, та і в тих, які доєдналися нещодавно. Але в нас люди як реагують: «о, там робиться, а в нас нічого!». Та всюди буде помаленьку робитися. Просто 28 сіл, і добре, якщо село таке, як Лози – вони при трасі, там дві вулички, то не проблема її підсипати і порівняти. А от село Кривчики і хутір від нього – Малі Кривчики, то їм їхати кругом до села, до церкви, до школи 12 кілометрів, а там є дорога через поле, десь три кілометри, але її робити – масу грошей треба вкласти.

І майже в кожному селі та проблема з дорогами. Але голова Володимир Васильович Кравець – це дійсно справжній господар, який старається та хоче покращити ситуацію. У нас дуже гарна громада, за ці роки відбулися просто разючі зміни на краще завдяки насамперед голові та його команді.

Також є питання сміття.

– Це, в принципі, загальноукраїнська проблема. Хтось знаходить рішення, хтось ні. Як у вас?

– Це дуже болюча проблема. У нас у громаді є інспектор із благоустрою. Я підійшла до нього і запитала, як накладати штраф на людей, які вивозять сміття в несанкціоновані місця. Він каже: від 300 до 1700 гривень, якщо є два свідки або знято на відео, хто саме і куди вивозить. Ми разом із ще одним жителем, активістом, розклеїли відповідні таблички. І бачу, що вже не вивозять, а мене запитують: а куди вивозити сміття, якщо туди не можна? Я кажу: у нас є сміттєзвалище громади, будь ласка, туди вивозьте.

Те сміттєзвалище громади на території, що входить у моє підпорядкування. Там картина сумна. Але є в планах його обгородити, поставити там людину, яка буде приймати і, може, частково сортувати те сміття.

Також я в Лозах борюся за те, щоб люди укладали договори з комунальним підприємством «Комунгосп «Вишнівець» на вивезення твердих побутових відходів. Кілька разів на місяць їздитиме машина і під кожним домогосподарством забиратиме сміття. Ця послуга вартує 11,67 з дійсно проживаючої людини. Я вважаю, що це не такі вже захмарні гроші. За все треба платити, це комунальні послуги. Але є люди, які вже не зміняться. Коли ти їм робиш зауваження, і це твої близькі знайомі, а потім я того не бачу, а мені переказують: от він вивіз сміття до річки. Питаю: – Ну нащо ти таке робиш? – «А що такого? То потече». – А куди ж воно потече?!

«ЛЮДИ ЩЕ ПЛУТАЮТЬ ПОСАДИ ГОЛОВИ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ І СТАРОСТИ»

– Що вас розчаровує і що надихає в роботі з мешканцями округу?

– Бувають різні люди, є конфліктні, такі, як не знають, що і до чого, але винна я. Це розчаровує. Але надихає таке: я люблю робити добро, і якщо бачу, що зробила щось корисне для людей, я цим тішуся, мені приємно.

Я люблю бути в русі, і та робота мені підходить. Якби я сиділа просто секретаркою і видавала довідки, то була б нецікава рутинна робота. А так у мене то дах зірвало на адмінбудинку, то на городі межу перекопують, то вже б’ються, поліція приїхала… (усміхається) Приміром, зараз ми організовуємо День села. У мене на території є агрофірма, яка орендує 900 гектарів землі, і вони виділяють соціальний пакет на розвиток села. Гроші вони дають, кажуть: використовуйте, на що ви хочете, але це все не так – просто це купа договорів, актів, адже ніхто не дає гроші в конверті, це все відбувається по перерахунку. Тож усяке буває.

Але я працюю з людьми і навіть і на вихідних не можу бути вдома. Не те що хочу керувати, я просто хочу бути корисною для когось. Наприклад, у селах живе багато пенсіонерів, вони не можуть до мене дістатися, бо немає прямого сполучення з тим сусіднім селом. Вони мені телефонують, просять щось заповнити і передати – без проблем, мені то не важко. Хто до мене звернувся, я всім по можливості чимось допомогла. Бувало таке, що це просто було не в моїх силах, то я підказала, куди звернутися. Я ніколи не обіцяю, бо знаю, що від мене залежить не все.

Чомусь люди ще плутають посади голови сільської ради і старости. Це зовсім різні речі. Голова сільської ради має закладений бюджет і може виділяти кошти на певні потреби села. А староста – це представник села, тобто я представляю інтереси своїх жителів.

Що мене ще непокоїть у моїй роботі, що в мене не виписані чітко мої обов’язки. До мене можуть звертатися із просто неймовірними питаннями!

– З огляду на ваш досвід, досвід колег, чи схвалюєте ви нещодавно затверджені зміни, які передбачають, що призначення старости має відбуватися після проведення громадських обговорень?

– Може, то і краще. Я знала, що я подала свою кандидатуру, але не знала, чи ще хтось це зробив. Як виявилося, більше ніхто не проявив ініціативи. Мені було б, може, і цікавіше, якби був ще хтось. То, з одного боку, це краще. А з іншого – є всякі люди і всім, як кажуть, не вгодиш.

– Чи вважаєте ви цю позицію першою сходинкою у вашій, можливо, майбутній кар’єрі в системі місцевого самоврядування?

– Можливо, я йшла на ту роботу з перспективою, що тут наберуся досвіду, перейду на іншу роботу, не зациклюватимуся на ній. Бо ж, як уже казала, я йшла спробувати, чи це моє.

Можливо, так – це перша велика і важлива сходинка. Бо як для першої це дуже хороша робота, і я тут набираюся дуже багато досвіду. Працюю сім місяців і знаю вже все (усміхається). Колись у сільській раді був голова, секретар, землемір, бухгалтер, техпрацівник. Я бухгалтерії не веду, а веду деяку роботу секретаря, землеміра і голови сільської ради, тобто якісь організаційні моменти і господарська частина. І я маю знати все, тому що люди приходять до мене і думають, що я «Вікіпедія». То мені подобається, бо це дає різновекторний розвиток. Але трошки важко – що я одна і 1200 людей населення. Бо ж діловоди є тільки в тих старостів, у кого понад 1500 населення, у нас таких два старостинські округи.