Казахстан: пастка ескалації

Здавалося б, нічого не віщувало лиха для казахстанської влади. Новий рік – люди святкують, ходять один до одного у гості, хтось слухає промову президента, хтось поїхав відпочивати. І тут ситуація вибухає. 2 січня у західноказахстанському місті Жанаозен, де у 2011 році вже проходили масові протести та були жорстоко придушені владою шляхом розстрілу демонстрантів, через дворазове подорожчання зрідженого газу (з 50-70 тенге минулого року до 120 тенге за літр з 1 січня) на протест вийшли тисячі місцевих жителів. Їх обурив «новорічний подарунок» із центру: скраплений газ тут масово використовують як автомобільне паливо. Далі протести лавиноподібно охопили інші міста Казахстану – спочатку на заході, а потім і по всій країні: Алмати, Уральськ, Актобе, Актау, Тараз, Шимкент, Кокшетау, Нур-Султан (колишня Астана), Караганда, Семей.

Влада країни спробувала купірувати невдоволення громадян, пішовши на поступки протестувальникам, суттєво знизивши ціни на газ, але це не мало ефекту і не заспокоїло людей. Протести ставали дедалі більш масовими. Далі режим відреагував затриманнями демонстрантів, силовими заходами, інтернет-блокадою та режимом надзвичайного стану у регіонах, що бунтують. Силовики, включно з армією, застосували проти протестувальників світлошумові гранати та сльозогінний газ, було зафіксовано зіткнення правоохоронців із мітингувальниками. Все це також викликало зворотний ефект: запалали поліцейські автомобілі та спецтехніка, почалося захоплення та підпал адміністративних будівель.

«Аналіз відео вечора в Алмати показує, що спочатку був мирний несанкціонований мітинг, до якого не вийшов жоден чиновник, жоден із сотень депутатів, - пише у Фейсбуці Єрмек Наримбай, опозиційний казахстанський політик, громадський діяч, політв'язень, який проживає у Києві. - Далі відключення інтернету, силовий розгін мітингу, світлошумові гранати та сльозогінні гранати, і лише потім, згодом підпали машин невідомими особами, та привід для НП із військами та заборонами мирних мітингів, будь-яких. І НП ввели по Мангистауській області, де робітники організованістю не дали провокаторам з влади десь розбити вітрини, підпалити машини. Мета підпалів машин в Алмати – заборонити мітинги та страйки в Мангистау та країні».

Соціально-економічні вимоги людей швидко переросли у демонстрації із політичними гаслами. Учасники протестів виступають проти корупції, безробіття, низького рівня життя та авторитарного політичного режиму. Головне гасло, яке звучить у багатьох містах — «Старий, йди!» («Шал, кет!»). Так демонстранти закликають піти з політики колишнього президента країни, 81-річного Нурсултана Назарбаєва, який у 2019 році формально поступився посадою глави держави Касим-Жомарту Токаєву, проте зберіг за собою вагому роль у житті країни. Вже 30 років Назарбаєв очолює Раду безпеки Казахстану, він також залишається членом Конституційної ради та головою правлячої партії Нур Отан.

Пізніше у соцмережах з'явився чіткий перелік вимог протестувальників, які стосуються і України. Щоправда, тут ще потрібне їхнє підтвердження: 1. Негайне звільнення всіх політв'язнів. 2. Повна відставка та складання повноважень Президента, Голови Ради Безпеки РК, Уряду та Парламенту. 3. Політичні реформи: Створення Тимчасового Уряду з авторитетних та громадських громадян-учасників опору в Казахстані. Проведення силами ВП вільних виборів. 4. Головною умовою політичних реформ є — неухильна відданість цінностям демократії та дотримання прав людини, визнання років правління СРСР злочином проти народів пострадянської імперії, засудження військової агресії проти України та анексії Криму, вихід зі складу СНД, ЄАЕС та інших союзів із Російською Федерацією.

5 січня президент Казахстану Токаєв прийняв відставку уряду та його голови Аскара Маміна, призначивши тимчасово виконуючим обов'язків прем'єр-міністра Аліхана Смаїлова. Члени уряду продовжуватимуть виконання своїх обов'язків до затвердження нового складу. Того ж дня, ближче до вечора, у своєму другому відеозверненні до нації Токаєв заявив, що вступає на посаду голови Ради безпеки. Раніше цю посаду довічно обіймав Назарбаєв. Пізніше головний редактор російської радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов з посиланням на джерело в МЗС повідомив про те, що перший президент Казахстану готовий залишити країну для «лікування».

«Від сьогодні голова Ради безпеки має намір діяти жорстко. Хоч би що я знаходитимуся в столиці», — зазначив президент Казахстану Токаєв і пообіцяв продовження політичних реформ. Щодо протестів, то, за його словами, «натовпи бандитських елементів знущаються з військовослужбовців, серед яких є жертви». Пізніше стало відомо, що є жертви серед протестувальників.

«Насильство стає домінуючим фактором із двох сторін, – пише у своєму Телеграм-каналі Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень. – Те, що ми спостерігаємо зараз, називається ескалацією конфлікту. Вона почалася вчора, а набула виражених ознак уночі після введення надзвичайного стану. Казахстанська влада потрапила в пастку ескалації – коли кожен наступний крок застосування насильства викликає нову хвилю протестів та насильства у відповідь. Для того, щоб це приборкати, потрібно (я тут пишу експертно) застосувати зайву силу. І, схоже, все йде до цього».

Наразі в Казахстані відключено телеканали, інтернет та зв'язок. Введено режим надзвичайного стану та комендантську годину. Події можуть розвиватися за декількома напрямками. Перший – після підготовки силового блоку, включаючи армію, яка наразі триває, відбудеться наступальна, жорстка та швидка зачистка міст від протестувальників. Другий – незадоволені казахстанською владою дотиснуть ситуацію та захоплять владу у столиці, що призведе до падіння режиму. Не виключено, що це може статися також через внутрішні протистояння і розкол владної команди, коли один із кланів здасть владу. Третій – протистояння протестувальників із владою може затягнутися і перерости у серйозні зіткнення з подальшими жертвами та можливим розколом країни. Четверте – не виключено і зовнішнє втручання. Як відомо, Росія завжди готова «допомогти» братам-казахам, ось тільки закінчитися це може сумно для суверенітету та територіальної цілісності Казахстану.

Свою версію також пропонує політтехнолог Олег Постернак, який пише у ФБ: «У Казахстані президент Токаєв майстерно зачищає владу від людей Назарбаєва. Президент заявив, що готовий обговорити питання про розпуск парламенту, в якому більшість – у руках партії Назарбаєва, та проведення позачергових виборів. Токаєв ще може утримати владу, якщо вийде публічно із назарбаєвської партії Нур Отан».

Що може допомогти у небезпечній ситуації в Казахстані? «Влада, репресуючи опозицію, забороняючи партії, фальсифікуючи вибори, будуючи кривосуддя, - сама загнала себе в глухий кут, їй нема з ким вести діалог, переговори про вихід країни з політичної та економічної кризи, - пише Єрмек Наримбай. – Тисячі фальшивих депутатів та призначенці-акими не вийшли на вулиці, не спробували заспокоїти народ, і отримали бунт народу. Влада має розпочати негайні переговори про процедуру та дорожню карту дострокових виборів на прозорій та чесній основі. Я готовий при цьому повернутися негайно до країни, не просячи жодних гарантій безпеки та пільг щодо судимостей, готовий допомогти групі представників від народу. Опозиція має сьогодні організуватися швидко та об’єднатися у Громадський парламент для єдиної позиції перед владою. Потрібні переговори».

Що призвело до вибуху протестів у Казахстані, адже ситуація в цій країні видавалася досить стабільною? Що відбувається зараз і як може розвиватись ситуація далі?

«ОПОЗИЦІЯ У КАЗАХСТАНІ НЕ ОРГАНІЗОВАНА І НЕ ГОТОВА ДО ЗМІНИ ВЛАДИ»

Ігор СЕМИВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:

- На цей момент справді складалося враження абсолютної стабільності в Казахстані. І можу сказати, що це не просто враження, а так і було. Однак протест – це явище, що накопичується. І невдоволення у казахському суспільстві вже давно виявлялося. Можна згадати і події 2011 року та 2016 року. Люди неодноразово виходили на вулиці, але влада тоді досить легко зачищала протести. Цього разу влада цього зробити не змогла, бо незадоволення соціально-економічним становищем стало надто критичним. Була у певний період надія на Токаєва, який міг стати відносно незалежною фігурою, здатною запустити процес трансформації. Але останнім часом можна було спостерігати, що ці надії ні до чого не призвели. Усі могли переконатися, що насправді Токаєв перебуває у тіні Назарбаєва. Як наслідок, зараз ми спостерігаємо кризу довіри до політичного класу в Казахстані та до того формату, який існує у сьогоднішньому Казахстані. Це дуже серйозний дзвінок, і у Токаєва не дуже багато опцій для того, щоб проскочити між Сциллою та Харібдою – зберігши авторитаризм, утриматись при владі. Тому ми не знаємо, чим може закінчитися ця криза.

Насамперед слід зазначити, що зараз опозиція в Казахстані не організована і не готова до зміни влади. Вважаю, що як такої опозиції практично не існує. Звичайно, є певні лідери протесту, і вони навіть не в Алма-Аті, де ми бачимо найбільший рівень насильства, а в інших регіонах, де таку роль виконують і адвокати, і профспілкові діячі, які входили до комітетів з переговорів. Наразі надходить інформація, що їх заарештовують першими. Це стало традиційним методом, коли лідерів намагаються заарештувати насамперед для того, щоб протест втратив керованість.

На сьогоднішній день ми спостерігаємо ескалацію конфлікту, коли по суті немає місця для переговорного процесу. Ті заклики, які звучать із боку влади, не доходять до вух людей. На даному етапі ця енергія протесту повинна у будь-що вилитися. Відбувся вибух, сталося насильство і поки вони не призведуть до якихось результатів, навряд чи можна говорити про щось конструктивне. Далі, певно, мають відбутися переговори. Але питання лише у тому, хто виступатиме від цих людей. Поки що таких легітимних опозиційних політичних сил немає. І це величезна вина уряду Казахстану, який за останні 20 років практично зачистив увесь політичний простір.

При цьому ми маємо Росію, яка успішно експортувала авторитарні методи правління до країн Центральної Азії. Питання в тому, як ці методи працюватимуть у нинішніх умовах. І сам факт того, що сталося, є сигналом іншим авторитарним країнам про необхідність подальшого закручування гайок і може стати приводом для придушення демократичних процесів. Але може статися і зворотний ефект, адже об'єктивно існує потреба у «розрулюванні» авторитаризму, який накопичився за ці 30 років у Центральній Азії.