Невідповідності росту

Минулого тижня «День» звертав увагу читачів на те, що, висвітлюючи заходи із вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років, українські медіа майже не згадали імені Джеймса Мейса («Загроза спрощення», «День» № 217 від 29 листопада 2011 року). Ініціатором акції «Свічка у вікні» визнано екс-президента В. Ющенка, хоч насправді її ще 2003 року започаткував саме Джеймс Мейс — один із тих, хто назвав Голодомор саме геноцидом українців.

Однією з тих вад, які дісталися у спадок українському суспільству від радянського, є поверховість у сприйнятті насправді складних явищ і подій. Саме тому до ювілею якогось мислителя чи письменника кладуть квіти до їхніх пам’ятників, але не перевидають їхніх праць. Тому поки що вшанування пам’яті жертв Голодомору зводиться до визнання факту цієї трагедії (що теж є досягненням, яке стало можливим, зокрема, завдяки Мейсу) та співпереживання, але без її глибокого аналізу. Це ж стосується й медіа, які щороку формують інформаційну канву навколо теми Голодомору. Чому українські ЗМІ здебільшого не згадали цього року про Джеймса Мейса, ми запитали у ведучого телемарафону до річниці Голодомору на «5 каналі» Святослава ЦЕГОЛКА.

— «5 канал» — єдиний, який не відбувся програмами минулих років, а присвятив непростій темі Голодомору кілька годин ефіру у форматі телемарафону. Після кількагодинного спілкування з різними людьми про цю трагедію чи вважаєте ви, що суспільство, його інтелігентські кола справді готові до якісної та глибокої розмови не лише про шокуючі факти, а й про політичні передумови Голодомору, про те, якою мірою за цю трагедію відповідальні українські політики 1920-х років, — зрештою, про юридичні аспекти визнання Голодомору геноцидом?

— Українське суспільство розвивається швидше, ніж його керівництво. Остання соціологія засвідчує, що 67 відсотків наших співвітчизників вважають Голодомор геноцидом. Це більше, ніж за часів каденції В. Ющенка, який започаткував у суспільстві традицію вшановувати загиблих. Отже, українська спільнота дедалі більше готова сприймати правду про Голодомор. Проблема в іншому — у нас замало інститутів, які доносять цю правду.

— Цього року ЗМІ, говорячи про Голодомор, не згадали імені людини, яка фактично зробила найбільший внесок у визнання Голодомору злочином проти українців і ще задовго до 2008 року ініціювала акцію «Свічка у вікні», — імені Джеймса Мейса. Зокрема, хоч як це прикро, і «5 канал». Канал багато разів заявляв, що власники не втручаються в редакційну політику каналу, отже, причина не в цензурі. Тоді в чому?

— Ім’я Мейса звучало в нашому марафоні. Лише в моїх студіях кілька разів. Якщо ви запитаєте, чому ми не присвятили окремої студії йому, то скажу, що це не через приховування інформації. Мейс обґрунтував Голодомор як геноцид. 26 листопада найчастіше використовуваними титрами в ефірі «5 каналу» були: «ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ» або «ГЕНОЦИД НАРОДУ». Усі сюжети і розмовні студії будувалися на факті геноциду. Тому ми просто продовжили справу Мейса.

— На вашу думку, чому ім’я Мейса замовчують інші ЗМІ? Чи це пов’язано з тим, що визнати Джеймса Мейса означає автоматично визнати Голодомор саме геноцидом, на чому завжди наголошував учений?

— Переоцінити внесок цього американського вченого складно. Я особисто дізнався про його сміливу діяльність і титанічну працю з газети «День». За це вам щиро дякую. Що ж до інших ЗМІ, то, як на мене, більшість журналістів банально не знають, хто він такий. А ті, хто знає, не завжди впевнені, що трактування вбивства мільйонів українців як геноциду викличе розуміння серед їхніх редакторів. Зверніть увагу, як ігнорували жалобу деякі неукраїнські радіостанції. Я не вважаю себе консерватором, але мрію про той час, коли в день ушанування жертв геноциду мого народу не відбуватимуться розважальні заходи, не працюватимуть нічні клуби, а запалена свічка стане звичним явищем, як подарунок під подушкою на день Святого Миколая. Без пам’яті ми ніхто. Перефразовуючи Оруелла, потрібно знати свою гірку історію, щоб ніхто не вкрав у нас майбутнього.

— Як і кому слід працювати із суспільством, щоб важливі епізоди минулого воно сприймало не на емоційному рівні, як це відбувається з ушануванням пам’яті жертв Голодомору, а дивилися в корінь ситуації, аналізували її причини? Яка роль у цьому процесі «дорослішання» належить саме ЗМІ? І чи виконують її сьогодні українські медіа?

— ЗМІ не використовують усього свого потенціалу для об’єднання країни. Мені соромно бачити культивування двомовності на розважальних ток-шоу. На жаль, рейтингові програми — це, найперше, емоції (люди дивляться сльози, фліртування, сварки). Тому найпопулярніші політичні програми — ті, де сваряться, кричать, забуваючи про аналіз. Кому слід працювати із суспільством? Громадським організаціям, рухам із вшанування, окремим особистостям, які відчувають, що «здавати» історію не можна. Правди про геноцид уже не приховаєш — головне, як сказав в ефірі програми «Час» Євген Сверстюк, щоб ми не «забалакали Голодомору». Тому важливо, щоб з’являлися нові дослідження, нові праці, тоді прийде нове покоління, яке не буде манкуртами.