Чотиривекторна стратегія Кремля

Через два десятиліття після розпаду Радянського Союзу Росія починає впливати на європейські справи набагато активніше, ніж у будь-який інший період, починаючи з царської епохи столітньої давнини. Відповідь Європи на посилення Росії — це одна з-поміж тих подій, що відбуваються на світовій арені, яка найбільше витвережує.

Фінансовий стан у Європи відчайдушний, і Москва бачить у цій кризі зручну можливість для себе. Тому Кремль використовує всі наявні у нього засоби для самоствердження Росії і для відновлення її колишніх геополітичних позицій. Мета Росії — створення Євразійського союзу. Цю ідею висунув у жовтні колишній і майбутній президент Володимир Путін. Сьогодні Москва зацікавлена в участі Білорусі, Киргизстану, Таджикистану і Казахстану, проте з часом вона захоче ввести до складу цього утворення інші країни, які є на її периферії, зокрема східноєвропейські.

Аби заявити свої права на східноєвропейську частину цієї території, Росія розробила чотиривекторну стратегію.

По-перше, Москва намагається представити Росію як острів економічної і політичної стабільності посеред світу, що стрясається кризами. По-друге, вона запрошує до себе європейські компанії, які прагнуть закріпитися і розвиватися на російському ринку. По-третє, Росія сподівається запропонувати фінансову підтримку для виведення Європи з кризи. Офіційно розмір валютних резервів Кремля складає 580 мільярдів доларів, але джерела Stratfor повідомляють, що у нього в інших фондах приховано ще 600 мільярдів. Такі колосальні запаси валюти дають Росії можливість пропонувати допомогу Європі, не душачи при цьому власної економіки.

Четверте і найважливіше: Росія скуповує активи по всій Європі, особливо у центральноєвропейських країнах таких, як Польща, Італія, Чехія і навіть зубожіла Греція, аби дати Москві важелі впливу. Stratfor пояснює це явище таким чином. Кремль прагне «купувати європейські активи, доки вони дешеві. Москва вже почала скуповувати по всій Європі фірми, які постраждали від кризи. Основну увагу Кремль зосередив на банках і енергетичних компаніях; за ними йдуть стратегічні активи такі, як порти і аеропорти. Він не шукає власність, яка може дати Росії максимальну фінансову вигоду; він розглядає ті компанії, які можуть дати Росії важливі важелі впливу в Європі, особливо у Центральній Європі.

У Німеччині, яка є найбільшим у Європі споживачем енергії, Москва основний тиск робить на створення спільних підприємств в енергетичній галузі.

Такий чотиривекторний підхід дозволяє Москві знаходити вплив у Європі в умовах фінансової кризи, не підпадаючи при цьому під серйозні звинуваченням у безпосередньому втручанні. «Коли криза в Європі мине, стане більш зрозуміло, що саме вдалося зробити росіянам, доки європейці не помічали їхніх дій», — пише Stratfor.

ВІДПОВІДЬ ЄВРОПИ

Але Німеччина, насправді, не дуже-то відволікалася і розуміє, що відбувається. Ні, рішення Берліна про налагодження взаємодії з Росією обдумане, і це — погана ознака. Історія Німеччини і Росії — це історія потужних зіткнень, які змінювалися періодами співпраці. Періоди ці були недовговічні, основані на спільній стратегічній необхідності перед великим конфліктом. Приклад тому — пакт Молотова-Ріббентропа. Історія доводить, що Росія Німеччині не товариш, а коли вони починають удавати, що близькі, чекай війни.

Східна Європа, яку 1939 року поділили між собою Радянський Союз і Третій рейх, пам’ятає історію і спостерігає за потеплінням у відносинах між Москвою і Берліном з тривогою, що посилюється. Stratfor у зв’язку з цим пише: «Безумовно, спільні підприємства і газопроводи не рівноцінні відтворенню пакту Молотова-Ріббентропа, але цим державам доводиться враховувати можливість появи у майбутньому більш серйозної загрози».

Stratfor продовжує: «Особливо стривожена Польща, і Варшава судорожно намагається протистояти зміцненню взаємин між Берліном і Москвою. ...Польща хоче обмежити російсько-німецькі зв’язки або принаймні брати участь у них у форматі ЄС. ...І хоча Росія прагне використовувати свою пропозицію про створення альянсу для посилення власного впливу і хоче показати Німеччині, що може допомогти їй пережити складні часи, Берлін не має наміру діяти за російським графіком і зуміє знайти свої важелі впливу на Москву».

Страх перед відродженням Росії і готовністю Німеччини взаємодіяти з Москвою примушує деякі країни Східної Європи працювати над створенням військового альянсу. У травні Джордж Фрідман із Stratfor писав про «нову європейську військову силу», що носить назву Вишеградська група, куди входять Польща, Словаччина, Чехія й Угорщина.

«Важлива не сама бойова група, — написав Фрідман. — Важливе стратегічне рішення цих країн про створення «субальянсу», якщо хочете, про те, аби узяти на себе відповідальність за власну національну безпеку...». У свій аналіз він також включив міркування про те, як і коли Вишеградська бойова група розширюватиметься, вводячи до свого складу інші європейські країни, і назвав створення нової бойової групи «розділовим знаком в історії Європи».

У 2009 році оглядач Trumpet Бред Макдоналд написав наступне про пакт між Росією і Німеччиною:

«Історія із цього приводу висловлюється однозначно: Німеччина і Росія не близькі друзі, і будь-яка видимість того, що вони такими є, провіщає війну... Правду кажучи, створення російсько-німецької осі зараз є одним із найбільш значимих і недооцінених процесів на світовій арені!... Історія підказує нам, чим все це закінчиться. Створення мирного пакту між Росією і Німеччиною — це ознака того, що одна або обидві країни готуються до імперіалістичних і насильницьких дій».

Поки заклопотаність з приводу міцніючої осі Росія-Німеччина висловлюють лише країни Центральної і Східної Європи, які пам’ятають, як ці держави панували над ними у недавньому минулому. Але у міру продовження цієї тенденції все нові країни почнуть помічати небезпеку потепління цих стосунків. Аби зрозуміти, куди це веде і як це пов’язано з найбільш надихаючими і жахаючими новинами ЗМІ, прочитайте книгу «Germany and the Holy Roman Empire» (Німеччина і Священна Римська Імперія).