Страшно...

Нещодавні події з установленням пам’ятника Сталіну в Запоріжжі та хода з портретами Сталіна Хрещатиком навіюють сумні думки. Байдуже спостереження за ходою з боку міліції, незважаючи на судову заборону, з посиланням на те, що людей похилого віку краще не чіпати, — нехай ідуть, а «старі» здебільшого в розквіті сил, від 40 до 60 років і молодше. З внутрішнім болем хочеться спрогнозувати подальший перебіг подій.

Але спочатку — більш ніж на 50 років назад. 1952—1953 роки. Ми, студенти архітектурного факультету КІБІ під керівництвом викладачів-художників на величезних полотнищах малюємо портрети Сталіна й інших вождів. Ці — для розвішування на фасаді, а ці — нести на демонстрації. Минає всього 2—3 роки, й мені «пощастило» побувати в Мавзолеї, де Сталін лежить поряд із Леніним. І ось — крутий розворот — на дворі інституту валяється пошматований величезний портрет Сталіна. Зносять грандіозні монументи з фігурами «вождя всіх народів». Пам’ятаю такий пам’ятник десь близько 12 метрів заввишки на центральній вулиці Дніпропетровська, біля входу до парку, гігантську фігуру на повний зріст на Волго-Донському каналі. А незабаром вождя виносять з Мавзолею. Міняють назви міст, площ і вулиць, викреслюючи ім’я Сталіна. Це відлига й великі надії. Ми починаємо розуміти, що це він винен у смерті наших рідних і близьких від голоду, арештів з подальшими засланнями й розстрілами.

Але повернімося до песимістичного прогнозу. Що далі? Донецьк знову стане Сталіно? Щоб донецькі, котрі окопалися в Києві, називалися «сталінськими», а донецький «Шахтар» — сталінським «Шахтарем». Європейській площі в Києві повернуть ім’я Сталіна, щоб нові покоління назавжди забули про Європу. Щоб усіх інтелектуалів можна було кинути за ґрати. У нас немає Сибіру, але можна укласти міжнародний договір із сусідньою державою. І нехай усі ці націонал-патріоти пропадають там!

Коли бачиш молодих людей з червоними прапорами та портретами вбивці й тирана, стає страшно за їхнє майбутнє, та за долю всієї країни. Тим паче коли влада, нібито байдуже, а я упевнений — свідомо, спокійно дивиться на таку ходу й пам’ятник.

«Наша мета — комунізм!», «Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму!». Пам’ятаєте такі гасла? А поки «нинішнє покоління живе за ідіотизму». Ідіотизму влади.

З повагою