Бій із тінню
Їх чути за гриманням барабанів.
Щодня після обіду в наметовому містечку руху «Окупуй Волл-стрит» розпочинається концерт: збирається дюжина музикантів і б’ють у тамтами, барабани, бочки, до них приєднується ще хто-небудь із саксофоном, поруч танцюють кілька дівчат. Барабанщики зіграні, виходить у них досить непогано. Гуркіт відбивається від стін хмарочосів, що оточили нью-йоркський Цуккотті-парк (він же площа Свободи — стара назва, що вживається протестувальниками), але вже за пару кварталів губиться в шумі будівництва — через дорогу до 9 вересня 2001 року стояли «близнюки», тепер там зводять новий діловий квартал.
Сам парк, до речі, є одним з показових проявів верховенства права в США, наскільки б пафосно це не звучало. Якщо хтось споруджує висотну будівлю, то він просто зобов’язаний залишити перед нею простір для публічного користування, щоб не перекривати світло прилеглим будинкам. Судячи з великої кількості сквериків і парків, різнокаліберних площ і майданчиків навіть у найбільш багатоповерхових частинах міста, закону дотримуються всі.
«Окупанти» живуть на площі за домовленістю з її власниками. Склад воістину строкатий: неформали всіх мастей — від найзапеклішої панкоти до сяючих чистою аурою волохатих людей, які наче втекли сюди з 1960-х, професійні вуличні політики, бадьорі пенсіонерки, студенти, ветерани іракської й афганської воєн. У містечку є і «народна бібліотека», і кухня, і інформаційний центр з комп’ютерами та говірким персоналом. Дуже чисто. Клумби, що опинилися в містечку, доглядають. Усюди сміттєві баки й доступно намальовані інструкції з утилізації відходів.
Кожен виготовляє власні плакати на картонках і ватманах з інколи найхимернішими вимогами. По периметру кілька ораторів вигукують промови. Оскільки гучномовці заборонені, то регулярно включається «народний мікрофон»: якщо хтось робить важливе оголошення, то кожна фраза підхоплюється десятками голосів — так інформація доходить до всіх. На дальньому від барабанщиків розі стихійний ансамбль під акустичні гітари співає рок-класику на кшталт протестного гімну «We Shall Overcome» і пісень Джима Моррісона. Поряд з бібліотекою засідає цілий гурток плетіння. Хтось за допомогою простенького трафарету робить за доступною ціною футболки «Окупуй Волл-стрит» або «99%» (частина гасла окупантів «99% простого люду та 1% корпоративних надбагатіїв). При тому що кілька осіб з відрами з-під фарби збирають пожертвування (а ньюйорківці ці пожертвування охоче дають), майдан помітно обріс дрібними бізнесами. З лотків і столиків продають значки, наклейки, магніти з протестною символікою; усередині табору красується фотосилует Обами в натуральну величінь у комічній чорній перуці, але персонаж, який сидить поруч, помітивши фотоапарат, одразу ж закриває своє творіння та вимагає винагороду. Що з виручки йде на підтримку руху — важко сказати.
Почуття залишаються мішані, настільки ж, наскільки строкатою є сама «окупація». Багато світлих, розумних облич, багато інтелігентних людей, у позитивному сенсі нестандартних осіб. Надзвичайна самоорганізація, чудова бібліотека, де можна мінятися книгами, професійно зроблена газета, купа фантазії та творчої енергії в музиці, вбраннях, перформансах, гаслах.
З іншого боку, нікуди не втечеш від невгамовних крикунів, яких площа приваблює до себе з усього величезного міста, від діячів з антиізраїльською формою й антисемітською за духом агітацією, які почуваються привільно, від неввічливих і неуважних волонтерів у прес-центрі, від незрозумілої торгівлі, що розростається довкола.
Утім, це дрібниці порівняно з тим, що називається мудрованим словом цілепокладання.
Корпорації нерідко бувають жадібними та безконтрольними. Але коли до влади приходять харизматичні безсрібники, їхня жадібність і владолюбство залишають далеко позаду всіх капіталістів разом узятих. Корупція — явище, на жаль, повсюдне. Проте мені смішно чути міркування «окупантів» про уряд США, корумпований корпораціями, і про підконтрольність американських ЗМІ певним темним силам, але сумніваюся, що протестувальники мою посмішку зрозуміють, оскільки послати їх усіх хоча б на піврічне проживання до України чи Росії для ознайомлення з реальною корупцією та цензурою навряд чи можливо.
Ці хлопці багато й правильно говорять про безлад у американській політиці та економіці, але пропозиції щодо поліпшення становища — попри всю пишномовність — у результаті зводяться до старого недоброго «відібрати й розподілити». Щоправда, нічого нового.
Власне існування табору на площі свідчить проти самих окупантів. Бо суспільство до них толерантне й доброзичливе — раз. І те, що їх самих при всьому ажіотажі дуже небагато — два. У нас, гадаю, все буде інакше. Більш розгорнуту статтю про рух «Окупуй Волл-стрит» читайте в найближчих числах «Дня».
