Щоденник

18 жовтня

Не раз розмірковуючи про сьогоднішні проблеми сільської медицини, про лікарську етику, про людські чесноти, згадую добрим словом свого рятівника — колишнього земського фельдшера, інтелігента за станом душі Олександра Хомича Залужного з Полтавщини.

Так сталося, у що в дитинстві (на початку 50-х років) я опинився між життям і смертю. Тяжко захворів на кір. Тоді ми жили в селі. Відстань до райцентру — понад 20 кілометрів. Усе вирішували лічені години... Олександр Хомич швидко запряг коня у бричку (нею він їздив до хворих) і помчав у Лохвицю за пеніциліном.

Я був врятований. Відвідував мене він щодня і обов’язково з якимось гостинцем. А одного разу приніс том енциклопедії Брокгауза і кілька чисел журналу «Нива» (виходив до революції), щоб я розглядав ілюстрації і не сумував на самоті. Мати майже цілий день була зайнята у школі, де працювала вчителькою.

Уже пізніше, ведучи краєзнавчі дослідження, більше довідався про Олександра Хомича. Він походив зі шляхетного роду, брав активну участь у громадському житті краю. У роки війни вберіг багатьох хлопців і дівчат від примусового вигнання до Німеччини, видаючи їм довідки про «небезпечні хвороби».

А скільки разів побував Олександр Хомич у навколишніх селах, де допомагав людям долати недуги, часто рятуючи їм життя! Завжди у своєму саквояжі віз цукерки для дітей, ліки, які роздавав хворим. А ще вмів лікувати мудрим словом і надзвичайно чуйним ставленням.

Вічна пам’ять Олександру Хомичу Залужному і всім тим, хто в ті далекі нелегкі роки жертовно служив людям і робив це безкорисливо, за велінням честі і високого обов’язку!