Звуковий літопис країни

22 вересня у Великій концертній студії київського Будинку звукозапису — концерт до 85-річчя від дня народження славетного співака Костянтина Огнєвого. Подія відбувається у рамках проекту «Мистецькі історії», який стартував у липні виступом художніх колективів Національної радіокомпанії України до 20-річчя Незалежності. Ідея належить генеральному директорові НРКУ Тарасу Аврахову. Завтра в заході «Уславлені учні — уславленому Вчителеві» візьмуть участь оперні співаки: Ігор Борко, Петро та Павло Приймаки, Вадим Солодкий, оркестр народної та популярної музики Українського радіо під керівництвом Святослава Литвиненка. Спогадами про Костянтина Огнєвого поділяться: донька Тетяна Огнєва, концертмейстер Любов Бєглєцова. Вхід безкоштовний. Канал «Культура» запропонує у своєму ефірі послухати програму в повному обсязі, а Перший Національний та Перший канал НРКУ підготують теле- та радіоверсії. Про це та багато іншого «День» говорить із ведучою «Мистецьких зустрічей» Галиною БАБІЙ, однією з найцікавіших ведучих Українського радіо.

— Рік тому, обійнявши посаду генерального директора НРКУ, Тарас Григорович Аврахов був приємно здивований нашим творчим арсеналом, — розказала Галина БАБІЙ. — А це — симфонічний оркестр, оркестр народної та популярної музики, хор ім. П. Майбороди, дитячий хор, тріо бандуристок і ще десяток солістів. До того ж маємо велику концертну студію Будинку звукозапису, до речі, найкращу в Європі! Вона будувалася як професійна, тобто з архітектурним урахуванням всіх параметрів акустики. У Аврахова виникла ідея влаштовувати там спільно з Національною телекомпанією мистецькі вечори, присвячені найвизначнішій даті місяця. Назва проекту вказує на те, що таким чином пишемо звуковий літопис країни (він увійде до наших фондів), залучаючи до цього культурного процесу слухачів.

— Яким датам буде присвячено наступні «Мистецькі зустрічі»?

— Хотілося б організувати великий концерт нашого симфонічного оркестру під керівництвом Володимира Шейка, у якому прозвучала б улюблена багатьма класика. До Різдва два наші хори — академічний імені Платона Майбороди і дитячий — могли б представити програму з колядок, щедрівок та духовних творів. А далі — час покаже.

— Галино, ви як заступник директора творчого об’єднання Першого каналу Українського радіо, зокрема, визначаєте музичну політику. Які ваші пріоритети?

— Дуже хочеться Перший канал Українського радіо зробити цікавим. Не секрет, що є багато такого, чого варто позбутися — на вимогу часу. Є програми застарілі. Але якщо вони йдуть сорок років, то, очевидно, мають слухачів. Проблема від таких програм відмовитися. Водночас проблема тримати їх у ефірі. До того ж не всі працівники можуть збагнути, що треба працювати по-іншому: наприклад, не дуже охоче сприймають технічні новинки, не хочуть вчитися монтувати. А не за горами той час , коли редактор повинен буде відповідати за всю передачу — від написання тексту, начитки у студії до цілісного звучання. Так уже працюють провідні радіостанції світу, зокрема, Бі-Бі-Cі. У нас поки що є звукооператори, які з цим справляються. Але модернізації — неминучі, редактори незабаром робитимуть це самі. На мій погляд, автор програми краще бачить її концепцію, відчуває драматургію.

Зараз ми відмовляємося від концертної форми музичних передач. Це колись не всі мали програвачі чи магнітофони, було обмаль записів, тому радіо передавало новини й концерти. Тепер доцільніше пропонувати інформативні динамічні проекти: розповіді про композиторів, виконавців, написання/виконання ними творів, їхню слухацьку аудиторію, звичайно, ілюструвати все це фрагментами гарної музики. Тобто подавати найбільш інтригуючі інформаційні моменти, а зацікавлена людина знайде для себе музику в більшому обсязі. До речі, це буде певне стимулювання до того, щоб українці купували диски, квитки на концерти.

Хочеться змінити й віковий зріз нашого слухача. Багатьом здається, що Українське радіо слухають тільки люди старшого віку, в селах і ті, в кого є радіоточка. Зараз ми з’явилися і в FM-діапазоні — 105 FM (принаймні в Києві і сто кілометрів довкола столиці). Тож долучаються дедалі більше людей середнього віку. От, наприклад, приходить до мене на прямий ефір Михайло Захарович — генеральний директор Національного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка — і каже: «Я слухаю вас завжди в авто». А я точно знаю, що Українське радіо в автомобілі найкраще слухати на 105 FM. До того ж усі програми Українського радіо звучать тепер і в Інтернеті, тому нас все частіше слухають люди в офісах, які вже життя свого не мислять без світової павутини. Мені б хотілося, щоб Українське радіо повернуло собі позиції шляхетного мовника з грамотним журналістом у ефірі, гарною вимовою, достовірною інформацією і, звичайно ж, хорошою музикою.

— 1995-го і кількох подальших років (ви працювали на FM-радіо і навіть стали першим україномовним ді-джеєм) можна було почути більше української музики, ніж тепер. Коли, на вашу думку, почалося її «вимивання» з радіоефіру?

— Мені здається, що злам тоді й почався. Як сказав мій хороший приятель, до речі, лауреат фестивалю «Червона рута» Сергій Круценко, вже з’явилося слово «формат» — термін не музичний, а швидше геополітичний. До речі, це була дуже тонка дискредитація української сучасної музики. Всім нав’язувалась думка, що чуже — це «формат», бо його слухає весь світ. А українське — неформат, бо хто його, крім українців, слухає? Шукайте себе, приймайте наші правила гри. А ми поки у вас погосподарюємо. Так наші гурти перейшли в андеграунд. І досі так триває. Щоправда, зараз FM-радіо переживають не кращі часи. Їх здебільшого слухають у переповненому громадському транспорті. (Даруйте, не хочу образити багатьох талановитих колег, які там працюють.) Сьогодні FM-ки не так впливають на розум і настрій людей, як всередині 90-х, коли тільки-но зароджувались. Мабуть, вони також будуть шукати нові форми існування. Як на мене, справді форматне радіо — це радіо жанрове: на цій хвилі — джаз, на цій — класика, на цій — рок-н-рол, а вже зовсім фантастична хвиля — автентики. Відразу знайшли б свого слухача. Так у всьому світі. А те, що Кіркоров і Пугачова — формат, а Сашко Положинський і Юрко Журавель — неформат — це не аргумент.

— Українцям впродовж стількох років нав’язується чуже життя, причому низькопробне. Звідси й заниження смаків. Ви ще й ведуча програми «Добридень», де зі своїми гостями обговорюєте наш культурний простір. Тож скажіть, будь ласка, як змінити ситуацію?

— Тільки еволюційним шляхом, пропонуючи іншу — кращу якість. А українці — люди розумні. Просто постгеноцидні, довірливі, пасивні у виборі. Але вже чимало тих, які вирізняються із загалу. До того ж виросло покоління, яке не застало радянської влади, залізної завіси від усього світу: воно не має обмежень у інформації, музиці, книгах, нетравмоване тоталітаризмом.

Ми маємо велику проблему з чужою інформацією. Людям, які не є життєвими локомотивами, по суті, вприскують інформацію-бром для байдужості. Але й до них можна достукатися. Головне — якимсь чином їм привідкрити завісу іншої музики, іншої культури й іншої життєвої філософії загалом. Отак потиху-потиху. Не думаю, що хтось собі ворог чи своїм дітям. Кожному хочеться, щоб принаймні вони були розумнішими, освіченішими, жили краще. Одним словом, це — процес. Працюймо.