У міжвоєнний період Україну в Європі презентувало мистецтво

1920—1930-ті роки стали періодом розквіту творчості українських художників в Європі, зокрема в Парижі. У міжвоєнний період почало відкриватися більше індивідуальних і групових виставок майстрів з України. Одними з перших свої персональні виставки представили художники О. Грищенко та М. Глущенко, за ними — К. Редько, І. Рибак та інші. Зважаючи на інтернаціональний характер Паризької школи, групові виставки зазвичай поєднували представників різних країн, але час від часу проводили і презентації національних «філій».

1931 року, відчуваючи потребу об’єднати зусилля для просування українського мистецтва в Європі, група художників — Святослав Гординський, Павло Ковжун, Ярослав Музика — створюють Асоціацію незалежних українських митців у Львові. Варто нагадати, що Західна Україна на той час ще не належала до складу Радянського Союзу, і, відповідно, Львів, будучи європейським містом, підтримував тісні культурні зв’язки зі столицями Європи. Таким чином, створена Асоціація співпрацювала з українськими художниками, що жили в Парижі чи в Празі. Усього за дев’ять років (1939 року, з початком Другої світової війни, Західна Україна ввійшла до складу СРСР) ініціаторам створення організації вдалося досягти відчутних результатів, презентуючи світові українську культуру та її найкращих представників, серед яких Михайло Андрієнко (Париж), Микола Бутович (Прага), Лев Гец (Сянок-Перемишль), Микола Глущенко (Париж). Наприклад, твори Михайла Андрієнка, який належав до Асоціації незалежних українських митців і спробував себе у багатьох течіях і методах образотворчого мистецтва (кубізм, конструктивізм, сюрреалізм, абстракціонізм), що, однак, не сховали українського змісту його творчості, зберігаються в музеях Парижа, Лондона, Відня, Нью-Йорка.

Загалом за дев’ять років свого існування АНУМ провела 14 виставок, де експонували твори українських митців із США та Європи, зокрема української «паризької групи», краківського «Зарево», варшавської мистецької групи «Спокій», празької «Студії пластичного мистецтва».

Асоціація сприяла відкриттю багатьох персональних виставок українських художників — Л. Геца, О. Кульчицької, М. Глущенка, О. Грищенка.

Вагомим внеском у становлення українського мистецтва стала видавнича діяльність АНУМ. Силами організації було видано 11 детальних каталогів виставок, сім монографій про українських художників а також журнал «Мистецтво» (1932—1936 рр.), який об’єднав довкола себе талановитих критиків та мистецтвознавців.

«Спроби українців об’єднатися свідчили про усвідомлену необхідність такої дії, про бажання художників допомогти одне одному і загалом сприяти долученню української культури до загальноєвропейського контексту, — пише Віта Сусак у своїй праці «Українські мистці Парижа. 1900—1939». — Романтичний патріотизм, зацікавлення політикою і аполітичність, залежність від радянської ідеології і протистояння їй, релігійність і цілковита секуляризованість, поруч з усім цим пошук власного стилю у мистецтві — у такому широкому діапазоні оберталися настрої мистців міжвоєнних часів».

Один із засновників АНУМ, Святослав Гординський, учасник міжнародних виставок у Римі, Берліні, Парижі, відомий не тільки як український художник, графік, а й як мистецтвознавець, поет, перекладач, журналіст, після припинення роботи Асоціації продовжував гуртувати навколо себе українських художників. Під час війни йому вдалося об’єднати близько 400 митців та видавати каталог, який тривалий час був чи не єдиним енциклопедичним довідником про життя і творчість українських митців. Трохи згодом у Мюнхені Гординський заснував Спілку праці українських образотворчих митців, а коли переселився до США, — «Об’єднання митців-українців Америки». Там він також організував велетенську виставку українських митців-американців і опублікував її каталог — своєрідну енциклопедію українського малярства в Штатах. Тому «День» цілком слушно писав про нього як про митця, що «невимушено ввійшов до світової панорами мистецтва, зберігаючи український характер».