Юрій БОБАЛО: Лише двадцять відсотків вступників чітко усвідомлюють, якої професії хочуть набути

Національний університет «Львівська політехніка» лідирував цього року в Україні за кількістю заяв абітурієнтів про вступ до вищих навчальних закладів. Їх до приймальної комісії «ЛП» надійшло 25 тисяч. Про підсумки вступної кампанії, держзамовлення, Закон про вищу освіту, реформи в освітній галузі говоримо з ректором «Львівської політехніки» професором Юрієм БОБАЛОМ.

— Чи таке лідерство за кількістю заяв абітурієнтів стало для вас, пане ректоре, несподіванкою?

— Ні. Ми завжди були у трійці — четвірці найкращих університетів України за кількістю поданих заяв. Це, з одного боку, приємно. З другого — спричинило тривогу: а раптом не виконаємо державне замовлення? Тому та кількість заяв, що їх подали абітурієнти, стимулювала до активної роботи впродовж усього періоду після 1 серпня, щоби виконати держзамовлення. Хоча, скажу чесно, в нас не було підстав сумніватися, що виконаємо. 10 серпня я підписав усі накази на зарахування. В нас на держзамовлення було 2230 місць. До нас подали оригінали документів 3150 осіб, тобто 920 абітурієнтів мають бажання навчатись у «Львівській політехніці» на комерційних засадах.

— Які найбільш популярні спеціальності?

— Цього року переорієнтації вступників не відбулося. Наприклад, 33 заяви на одне місце припадало на документознавство, 53 — на міжнародні відносини, 57 — на соціологію, 39 — на соціальну роботу, 15 — на комп’ютерні науки. Звичайно, хотілося б, щоби на технічні спеціальності було більше охочих.

— До «Львівської політехніки» приєднано Інститут новітніх технологій та управління імені В’ячеслава Чорновола і, напевно, інститут від цього виграв, адже, як показала вступна кампанія, близько 20 вишів взагалі не отримали жодної заяви на вступ. Як ви ставитеся до укрупнення вишів?

— За останні три роки до нас на добровільних засадах приєдналися шість коледжів і два інститути — підприємництва і приватних технологій та імені Чорновола. Попередньо мали з колективами цих установ ѓрунтовні перемовини. Питань для обговорення завжди багато, бо зрозуміло, що входження в нову структуру — це певні ризики: працевлаштування, зарплати, прийом студентів тощо. Отже, спільно проговорюємо ці питання, а потім учасники зібрання від закладу освіти, що хоче приєднатися до «Політехніки», голосують. І не було жодного разу, щоби хтось проголосував проти. Далі подаємо документи в міністерство. Тобто механізм у нас відпрацьований.

— Отже, ви зацікавлені в укрупненні?

— Так. Всі коледжі, котрі ввійшли до структури «Львівської політехніки», мають ті самі напрями навчання, що й «Політехніка». Зрозуміло, що система вступу, якою б ідеальною на перший погляд не здавалася, має низку недоліків. У частини абітурієнтів, котрих ми зараховуємо, — слабка шкільна підготовка, вони не витримують університетських вимог. Ми кожного року відраховуємо доволі багато першокурсників за неуспішність. Відтак нам потрібно поповнювати не тільки бюджетні, а й комерційні місця. Тому ми працюємо з коледжами за так званими інтегрованими навчальними планами. Що це означає? Зараховуємо рішенням приймальної комісії випускників коледжів до нас відразу на другий курс, і вони стають нашими повноцінними студентами. Тому ми й зацікавлені, щоби коло таких коледжів було якомога ширшим. (До речі, у нас є такі коледжі, де академічної різниці зі студентами «Політехніки» взагалі немає, оскільки вони залучають до роботи наших викладачів.) Маю зазначити, що число охочих вступити до коледжів значно зросло у зв’язку із входженням їх до структури «Львівської політехніки».

— Цього року чимало галасу було навколо формування держзамовлення для університетів. І хоча Дмитро Табачник запевняє, що упередженості в цьому формуванні не було, все ж дивним чином збіглося значне скорочення державних місць у тих вишах, які не погоджувалися з міністром у тих чи інших питаннях. Як у «Львівської політехніки» складаються відносини з міністерством?

— Звичайно, в українській освіті є речі, котрі треба виправляти. Це однозначно. Але... Навіть якщо ми розглянемо закон про вищу освіту Англії, Франції, Німеччини, то і там аж ніяк не все ідеально. Але навіть якщо вважатимемо, що там все ідеально і впроваджуватимемо все це в Україні, то вийде каламбур, отож ми не зведемо кінці з кінцями. Тобто треба враховувати наші реалії... Я ось про що хочу сказати. Чому вступна кампанія в Україні перетворюється на загальнонаціональну гру? Чому, коли починається тестування, вся країна живе вступом? Про це говорять усі засоби масової інформації, цьому приділяється надто велика увага на всіх рівнях! Чому? Це ж звичайна, пересічна річ. У жодній країні світу з цього не роблять проблеми, і ЗМІ навіть не згадують про це! Отже, нам і в цьому напрямі треба працювати, бо доти, доки триватиме навколо вступу ажіотаж, порядку не буде. Ажіотажу також додає те, що в Україні дозволено подавати документи у п’ять вишів і на три напрями.

— На вашу думку, — це правильно?

— Ні. Бо це дезорієнтує вступників. Я би взагалі сказав, що через це губиться профорієнтація. Мені здається, що лише відсотків двадцять вступників чітко усвідомлюють, якої професії хочуть набути. Мене, наприклад, дивує, коли випускники подають документи й на стоматологію, й, припустимо, на будівельні спеціальності чи комп’ютерні науки. Тобто вступна кампанія відбувається під гаслом «Аби вступити». Це ж хибний шлях! І така «всеїдність», великою мірою, руйнує сенс вищої освіти.

— Чи плануєте ви викласти цю думку в Міністерстві освіти?

— Так. Коли подаватимемо пропозиції до міністерства щодо змін умов прийому на наступний рік, обов’язково включимо й це питання. Загалом, у нас із міністерством нормальні, прагматичні, ділові відносини. І з міністром, і з його заступниками, і з начальниками департаментів. Жодних конфліктів немає. Якщо говорити про держзамовлення, то ми жодних пільг від міністерства не мали. Нам зменшили держзамовлення так само, як й іншим вищим навчальним закладам. Загалом, держзамовлення нам зменшили на 430 осіб. Це суттєво. Але є нюанси. Коли тільки почалися заходи по складанню наших пропозицій до міністерства, ми підрахували, що у Львові число випускників зменшилося на 30 відсотків. Отже, переглянули наші цифри й самостійно зменшили цифру на 350 осіб (це стосується тільки нетехнічних дисциплін). Міністерство зменшило нам цю цифру ще на вісімдесят осіб. Ми це сприйняли нормально, бо розуміли, що головне — виконати державне замовлення. До речі, цікаво, чи виконали інші виші державне замовлення? Тобто чи не сталося такого, що було багато галасу з нічого? Повертаючись до вашого запитання щодо наших взаємин з міністром освіти, не було жодного випадку, щоби міністр не прийняв мене з того чи іншого питання. Не було випадку, щоби міністр не вирішив нашої проблеми.

— Ми з вами — випускники ще радянських вищих навчальних закладів і добре пам’ятаємо, що всі випускники вишів отримували скерування на роботу, які зобов’язували молодого спеціаліста відпрацювати після закінчення вишу три роки в певній установі, організації, на певному підприємстві. Також молодий спеціаліст мав деякі пільги. Чи не вважаєте ви, що зараз, коли молоді важко знайти роботу, держава має повернутися до системи організованого працевлаштування? А тим паче, що країна наша тепер не така велика, як СРСР, тобто не доведеться так далеко їхати від рідного дому, як колись.

— Тепер це робити нереально. Всі нормативні документи, які регламентують працевлаштування випускників і участь у цьому процесі вишів і міністерства, — двадцятирічної давності, коли всі підприємства й організації були державними. Тепер — 2011 рік. Назвіть мені бодай кілька великих підприємств, які є державними... Отже, вимагати працевлаштування випускників за скеруванням у державних структурах — нереально. Нехай молоді спеціалісти працюють там, де їм подобається. У «Львівській політехніці» є відділ працевлаштування, працівники якого розробили й відпрацювали власну систему працевлаштування, зміст якої — втілення комплексу заходів, котрі допоможуть студентові під час навчання визначитися з місцем подальшої праці, а також готувати фахівців відповідно до вимог виробництва. Для цього в нашому університеті запроваджена інформаційно-аналітична система «Випускник — працевлаштування», призначена для опрацювання документів та аналізу рівня фахової підготовки та кар’єри випускників, а також зв’язків із потенційними роботодавцями. В минулому навчальному році зібрана інформація щодо 3706 робочих місць на підприємствах та в організаціях для студентів і випускників «Львівської політехніки». Укладена 2381 угода. Відповідно до цього випускникам видано скерування на роботу. Ми живемо в ринкових умовах, а це означає дуже нетривалий термін чинності вакансій. Отже, повсякденно запрошуємо студентів до участі в конкурсах, презентаціях, ярмарках, відтак орієнтуємо на пошуки роботи. Близько сорока відсотків наших студентів, які навчаються на старших курсах, поєднують науку з роботою, працюючи за трудовими угодами. В нашому університеті створено відділ зв’язків із виробництвом, який не лише вивчає ринок праці, а й співпрацює з обласним Центром зайнятості, а також організовує ярмарки кар’єри у «Львівській політехніці». Зазвичай на таких ярмарках представлено понад сто підприємств, у тому числі — транснаціональних корпорацій. Я озвучив тільки частину заходів із профорієнтації та працевлаштування наших випускників. Зазначу, що минулого навчального року ми працевлаштували понад 94 відсотки випускників, що відповідає вимогам Міністерства освіти до вищих навчальних закладів 4-го рівня акредитації. І результати нашої роботи рік тому відзначені золотою медаллю на виставці «Інноватика в освіті України». Тобто питання працевлаштування як такого немає. Є питання внесення змін до нормативних документів, які визначають механізм. І Кабінету Міністрів треба найближчим часом внести зміни у нормативні документи — згідно з вимогами часу.

— В інтерв’ю «Дню» ректор Острозької академії Ігор Пасічник сказав, що до сьогоднішньої редакції проекту закону про вищу освіту в них уже немає претензій. Чи стежите ви за змінами до цього законопроекту? І чи маєте претензії чи побажання до останньої редакції закону?

— І представник Острозької академії, й наш перший проректор Володимир Павлиш були в робочій групі, котра розробляла проект закону про вищу освіту. Всі наші пропозиції в цьому проекті враховані. Тому ми не маємо претензій до останньої редакції закону.

— Чимало експертів відзначають, що академічна спільнота в Україні розконсолідована. Поки одні протестують проти свавільного поводження чиновників з університетами та їхніми ректорами, інші підписують листи на підтримку цих же чиновників. Чи реально, щоб за таких умов університети змогли домогтися широкої автономії й стали університетами в європейському розумінні?

— До того часу, поки Асоціація ректорів вищих навчальних закладів буде просто асоціацією й не зможе впливати на всі ті рішення, які приймаються МО тільки як рекомендаційні, українська освіта страждатиме від чиновницького свавілля. У Польщі, наприклад, є дві структури, без візи яких жоден документ не вийде за межі МО. Так має бути і в нас, бо кому краще зрозумілі проблеми університетів, як не їхнім ректорам? Ми пропонували ввести таке правило в Закон про вищу освіту. Нам відмовили. Сподіваюся, поки що.

— Перебуваючи у травні у Львові, головний редактор газети «День» Лариса Івшина висловила ідею відкриття у місті на спільній базі кількох університетів великого центру вивчення Росії. Це могло би сприяти інтенсивному культурному обміну й убезпечити Львів від псування іміджу через такі штучно нав’язані події, які сталися 9 травня цього року... Як ви гадаєте?

— Я думаю, що «Львівська політехніка» з часом створить центр вивчення Росії. Тим паче, що наші науковці виконують дуже багато програм, пов’язаних із Росією, мають гранти на розробку тем, пов’язаних із Російською Федерацією. Тобто на ниві науки в нас проблем немає — прекрасно співпрацюємо. Мова йде про інше — про проблему «схід — захід». Галичина, Донеччина, Харківщина, Крим, Одещина — якщо ми не налагодимо відносин усередині України, то нас і Росія не сприйматиме. Тут справді є проблеми. Разом із тим, роботу проводимо.

— «День» близько познайомився з «Львівською політехнікою» завдяки Міжнародному інституту освіти, культури і зв’язків із діаспорою. Це потужний гуманітарний центр у вашому технічному виші, який очолює Ірина Ключковська. Які проекти МІОКу?

— МІОК розвиває багато різноманітних проектів, які лежать у гуманітарній площині. Загалом, діяльність інституту відповідає гуманітарній стратегії «Львівської політехніки», встановлюючи тісні зв’язки з українцями цілого світу, адже серед них є багато фахівців, які працюють за напрямами, що їх розвиває «Львівська політехніка». Дуже цікавими є освітні проекти, спрямовані на розвиток українського шкільництва за кордоном і вищих українознавчих студій, а також іноземців, які хочуть вчитися в Україні. Свідченням цього є видання підручника з української мови як іноземної «Крок-1». МІОК розробив його за новітніми європейськими методиками. Зрештою, «День» писав про це. Цікавим проектом МІОКу є «Крок до України», який об’єднує низку заходів. Передовсім говоримо про літню школу української мови, котру працівники інституту проводять уже впродовж кількох років. Варто згадати й про те, що МІОК започаткував освітній проект «Українській освіті у Росії», відтак на замовлення посольства України в Російській Федерації розробив навчальну програму для шкіл з етнонаціональним компонентом. Приємно було отримати лист від Надзвичайного і Повноважного Посла України в РФ із вдячністю та високою оцінкою діяльності МІОКу. Можна багато говорити про проекти інституту, очолюваного Іриною Михайлівною Ключковською. Наприклад, про проведення таких масштабних заходів, як три (!) конгреси «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», форум світового українського жіноцтва, круглі столи з теми новітньої еміграції, проблем соціального й національного сирітства, міжнародні культурно-мистецькі конкурси для шкільної й студентської молоді. Й це я перерахував лише часточку заходів, що їх проводить МІОК. Насамкінець зазначу, що праця МІОКу спрямована не лише на розбудову зв’язків із закордонним українством чи підтримку трудових мігрантів — це важлива частина загального освітнього й гуманітарного простору «Львівської політехніки», а також наша позитивна іміджева частина.

Щодо нашої співпраці з газетою «День», маю наголосити, що це не тільки цікаві спільні проекти — виставки, конференції, круглі столи, дискусії та зустрічі з непересічною особистістю — головним редактором «Дня» Ларисою Олексіївною Івшиною. Важливо, що вже маємо спільний емоційно забарвлений проект «Сад світового українства», який ми висаджували з ініціативи пані Івшиної та за її участю. Прийнялися всі дерева. Сад цвіте й уже почав плодоносити. Для нас це глибоко символічний знак. Віримо, що цвістимуть і плодоноситимуть усі наші добрі починання.

ДОВIДКА «Дня»

Національний університет «Львівська політехніка» — потужний освітньо-науковий центр, один із провідних університетів України та Європи. Попередницею «Львівської політехніки» була Технічна академія, створена 1844 року. Академія була однією з перших академічних технічних шкіл в Європі й першою в Україні. 1877 року академію було перейменовано на Вищу політехнічну школу і включено до академічних шкіл Австро-Угорської імперії. З 1921 року заклад називався «Львівською політехнікою», а з 1939 року — Львівським політехнічним інститутом.

У червні 1993-го, за рік до святкування свого 150-річчя, Львівський політехнічний інститут здобув найвищий — четвертий — рівень акредитації, статус університету й назву Державний університет «Львівська політехніка». 2000-го «Львівська політехніка» отримала статус національного університету. 8 липня 2009 року Кабінет Міністрів України надав Національному університету «Львівська політехніка» статус самоуправного дослідницького національного вищого навчального закладу.

В університеті навчається близько 40 тисяч студентів. Підготовка проводиться за 56-ма напрямами та 106-ми спеціальностями. Навчальний процес забезпечує професорсько-викладацький склад кількістю понад 2000 осіб, з яких понад 200 — доктори наук та понад 1000 — доценти, кандидати наук. До навчального процесу залучено близько 300 науковців із наукових установ НАН України, виробничих підприємств та проектних інститутів.