Цього тижня Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка, що у Києві, відзначатиме 80 років. Перед ювілеєм ми завітали до закладу, щоб дізнатися, чим можна милуватися там восени. Розраховували на щось квіткове — айстри та жоржини, але старший науковий співробітник Ботанічного саду Володимир Кваша показав ще й унікальні дерева і навіть город — справжній зелений оркестр.

КВІТКОВІ СКРИПКИ

Спершу відшукали осінні квіти — вони ростуть на ділянці «Пори року». Вже цвітуть канни, айстри, жоржини, до них підтягуються хризантеми. «Айстри цього року трохи затримуються. Вважається, що пік їх цвітіння у наших умовах — серпень. Називаю їх «зорями серпневого саду». Колекція нашого ботанічного саду — десь 150 сортів», — розповідає Володимир Кваша. Назви деяких сортів айстр звучать грізно: «Золотий дракон», «Фіолетовий дракон». Деякі, навпаки, ніжні: «Анюточка» або «Шоколадка» — густого вишневого кольору. Щось взагалі витончено-мистецьке, як пишні білі квіти сорту «Лебедине озеро». 

Поруч — урочисті канни: оранжеві, червоні, жовті. Ці рослини родом із Південної Америки, вони багаторічні, й на зиму їх треба викопувати — колосальна робота. Неподалік від канн їхні «земляки» з Америки — жоржини. У колекції ботанічного саду аж 350 сортів цих рослин. Щоправда, в експозиції відвідувачам показують лише 120. Прості і з тисячею пелюсток, схожі на помпони, махрові — цим розмаїттям можна милуватися годинами. Кольори також різні: від білого до  насиченого фіолетового. Зараз селекціонери захопилися зеленими квітами. Володимир Кваша розповідає, що вже вивели салатові жоржини.

Незабаром розкриються  уповні хризантеми. І визначити, хто у цьому багатстві форм і фарб грає першу скрипку, важко. Справді, на колір та смак товариш не всяк.

МАЙЖЕ ЯПОНСЬКИЙ САД І ФРАНЦУЗЬКИЙ ГОРОД

Щоб охопити всю красу осіннього саду, треба уважно дивитися під ноги. Малі вереси густо всипані рожевими і білими квітами, схожими на дзвоники. У колекції ботанічного саду з півсотні сортів цих рослин. Поруч ростуть карликові сосни, ґрунт присипаний корою. Виникають асоціації з японським садом. Хочеться медитувати і тягне на надзвичайно філософські розмови.

Раптом натрапляємо на город у прованському стилі. У білих ромбах грядок ростуть різні капусти, прянощі, лаванда. Город створили до ювілею королеви Франції Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого. Така собі партія народних інструментів серед випещених квітів.

ЯКОЮСЬ МІРОЮ СИНЯ ТРОЯНДА

Трояндами можна милуватися з травня по вересень. Пік цвітіння — червень, але на початку осені встигнете вхопити поглядом останні квіти, які, як і все решта, мають особливу чарівність. До розарію йдемо знаменитою алеєю: її посадили 1972 року — під час суботника за участю Петра Шелеста, Володимира Щербицького та інших важливих осіб із ЦК КПУ, певно, майстрів із саджання, хоч і не рослин.

Колись у ботанічному саду було майже дві тисячі сортів троянд. Але не всі прижились у місцевому кліматі, отже у колекції залишилося десь 500 сортів. А загалом у світі не менше 25 тисяч сортів троянд. Природні кольори цих квітів — кольори «предка», шипшини. Тобто, рожеві, білі. Втім, троянди Персії та Ірану — жовті. З запахами -також ціла наука. За словами Володимира Кваші, виділяють 25 різних типів запаху, які поділяються на силу-силенну видів. Є навіть троянда вонюча. «Цілком відповідає своїй назві», — каже Володимир Кваша. Тому, можливо, й добре, що її у нетрях саду ми не знайшли.

Проте побачили майже синю троянду. Дивний ефект: квітка зовсім не синя, якась блідо-лілова, але у тіні чи в сутінках видається синявою, наче підсвіченою кольоровим ліхтарем. «Речовини антоціану, яка б дозволила створити квітку синього кольору, у цих трояндах немає. І поки селекція безуспішна у цьому напрямі», — пояснює Володимир Кваша. Тривалі спроби створити синю квітку можна порівняти з написанням електронної музики. Специфічна, не всім до вподоби, вона відкриває шалений простір для експериментів.

КОЛЬОРИ І ЗАПАХИ БЕРЕЗИ

Березовий гайок висадили у ботанічному саду до його 50-річчя, 1985 року. У гаю відкривається зовсім нерадянська панорама на Києво-Печерську лавру. «Віста» — цим італійським словом називають таку перспективу. Галявину з видом на лавру створив ландшафтний архітектор Леонід Рубцов, який любив прийом із фокусуванням уваги на якомусь об’єкті.

n Ми звикли до беріз, стовбури яких білі з чорними цятками. Але існує 140 видів цих дерев (у київському ботсаду знайдете третину з них), і, звичайно, кора у них різних кольорів. От, береза жовта має бурий лапатий стовбур. Якщо знімете кору з її гілочки, відчуєте сильний запах камфори. У «класичних» беріз повислої і пухнастої, що ростуть по Україні, на білому стовбурі з часом з’являються тріщини, кора темнішає. А береза біла, що росте в Америці, завжди відповідає назві — тобто біла. При цьому, такий вид є довгожителем серед родичів, ці дерева дотягують до 300 років.

Проте з беріз можна робити «букети», які, щоправда, не поставиш вдома у вазу. Фахівці люблять створювати композиції з цих дерев: саджають поруч декілька екземплярів, а з часом вони зростаються. У ботанічному саду є така композиція з чотирьох беріз.

ДЕ ЯГОДИ ТИСУ ЯГІДНОГО?

«Трішки отруйна і надзвичайно корисна рослина», — показує Володимир Кваша на тис ягідний. Славетні віденські меблі робили з деревини цієї рослини. Що вкрай згубно вплинуло на популяцію тису, який у природі живе до двох тисяч років. До речі, тис можна зустріти в українських Карпатах. Але замість розкішних плантацій, що колись буяли у горах, залишилося близько 100 гектарів гайків.

Дивно, але у тису ягідного немає ягід. На цьому місці біологи позіхнуть — для них це не секрет, але, оскільки читають нас не лише вони, пояснімо ситуацію. Тис має шишки з насінинами, обгорнуті червоним м’ясистим матеріалом — аріллусом. Це таке пристосовування для розмноження. «М’якуш» тису люблять птахи. Вони скльовують аріллус, ковтають насінину, вона проходить через їх кишківник і лише тоді проростає. Без такої «обробки» насінина лежатиме у грунті десятки років.

Із давніх часів за тисом закріпилася слава «дерева смерті». Нібито дуже отруйна. Овідій взагалі писав у «Метаморфозах», що тисова тропа веде до «пекельних жител». Володимир Кваша розповідає: «Потроху отруйні всі частини рослини, але дія небезпечних речовин залежить від концентрації. Тисову отруту американські фахівці взагалі використовують для лікування раку».

ДЕРЕВО, ЩО «ВОСКРЕСЛО»

Біля хвойних дерев можна оздоровитися. От, ялівець віргінський — чемпіон з кількості фітонцидів. Один гектар ялівців виділяє 35 кілограмів цих речовин, що пригнічують розвиток мікроорганізмів, ділиться Володимир Кваша. Сосна, для прикладу, виділяє лише п’ять кілограмів фітонцидів з гектару. Там, де ростуть ялівці, атмосфера практично стерильна. Тож, ця рослина — ударна установка, що відлякує усілякі бактерії.

І сам по собі ялівець корисний: з його м’якої деревини робили гарні олівці — поки не понищили рослину. Сизі кульки, що дозрівають між лап ялівця, знадобляться на кухні. Їх додають до м’ясних та кондитерських виробів, з них роблять джин. Називаються ці кульки — шишкоягоди. За біологічними ознаками це — шишки, але схожі вони на ягоди.

«Рослина, яка мене дивує, — вказує Володимир Кваша на високу й пишну метасеквойю. — Свого часу посадили це дерево так, навмання. Але воно прижилося і нині — один із кращих екземплярів цього виду на території саду». Метасеквойя — рослина-релікт. На початку 1940-х років знайшли закам’янілі рештки цього дерева, що заполонило Північну півкулю Землі ще у крейдяному періоді, десятки мільйонів років тому. Учені вважали, що рослина вимерла, але, коли 1943 року перевірили китайські провінції Хубей і Сичуань, знайшли 800 цілком живих дерев. У природі метасеквойя росте лише в Китаї, але вирощують рослину у багатьох куточках світу: США, Канаді, країнах Європи. Це хвойна листопадна рослина. М’які хвоїнки метасеквойї, схожі на пластинки, у листопаді стають мідно-червоним і опадають.

Тож, восени змінюють «імідж» навіть релікти. Дивують барвами, а потім йдуть на зимовий відпочинок. І зараз слушна нагода, щоб завітати до ботанічного саду і насолодитися буянням рослин різних континентів — симфонією кольорів і запахів, що оглушує своєю красою.