Одразу кілька Павлів Альошиних дивляться на мене зі світлини 1916 року — на ній відображення архітектора множиться у дзеркалі. Здається, у цьому й полягає сутність таланту Альошина.  Неокласицизм, неороманський стиль, необароко, конструктивізм — він працював у кожному з усіх можливих архітектурних стилів першої половини ХХ століття. Палац зітхань у неороманському стилі, що на розі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної, і сьогодні захоплює усіх, хто його бачить. А так званий будинок лікаря на Великій Житомирській, 17/2 навіть потрапив до Британської енциклопедії як зразок конструктивізму. Втім, найвідоміший киянам проект Альошина — Будинок вчителя на Володимирській, 57.

«Улюбленець долі чи її Творець? Архітектор Павло Альошин» — так називається виставка, що триває у музеї «Будинок митрополита» на території Національного заповідника «Софія Київська» до 26 лютого 2017 року. До речі, у цьому приміщенні Альошин працював, починаючи з 1920-х років. Спочатку — в Київському архітектурному інституті, потім — в Академії мистецтв, згодом — в Академії будівництва і архітектури, які розташовувались у нинішньому музеї. Тож не дивно, що у «Софії Київській» зберігається 62 проекти Павла Альошина дореволюційного і радянського часу. Взагалі експозиція вийшла ґрунтовна — у її підготовці також взяли участь Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Музей історії міста Києва, антикварний салон «Епоха», онуки архітектора Вадим і Оксана Альошини. 

«ВИРІС СЕРЕД БУДІВЕЛЬНИХ РИШТУВАНЬ»

Цього року минає 135 років від дня народження Павла Альошина і 55 — від дня смерті. «Проте не ці дати послужили для нас приводом влаштувати виставку. Давно хотілося зробити таку подію, але просто виставляти проекти нам видалося не зовсім цікавим, бо Альошин сам по собі є дуже незвичною особистістю. Хотілось більше розповісти про нього як про людину», — каже Ірина Абрамова, завідувач музею «Будинок митрополита» і координатор виставки.

ЦЕЙ БУДИНОК І СЬОГОДНІ МОЖНА ПОБАЧИТИ НА ВУЛИЦІ ЛЮТЕРАНСЬКІЙ, 28, МАЙЖЕ НАВПРОТИ ЗНАМЕНИТОГО «ДОМУ ВДОВИ, ЯКА ПЛАЧЕ». ПРОЕКТ СТВОРЮВАВСЯ У 1934 РОЦІ ДЛЯ «УПОВНАРКОМЗОВНІШТОРГУ» — ВІДОМСТВА, ЯКЕ ЗАЙМАЛОСЬ ЗОВНІШНЬОЮ ТОРГІВЛЕЮ. НАД НИМ АЛЬОШИН ПРАЦЮВАВ РАЗОМ З ОЛЕКСАНДРОМ КОЛЕСНИЧЕНКОМ І ГРИГОРІЄМ ЛЮБЧЕНКОМ. ПРОЕКТ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У ФОНДАХ ЗАПОВІДНИКА «СОФІЯ КИЇВСЬКА»

Павло Альошин походив з простої родини. Предки його батька Федота були селянами, які переїхали до Києва з Курської губернії. Тут Федот Альошин став відомим підрядником, тож його син буквально виріс на будівництві. «Як він сам казав, серед будівельних риштувань», — додає Ірина Абрамова.

ПРАЦЮВАВ ІЗ МИКОЛОЮ РЕРІХОМ

Велика частина життя Павла Альошина розгорталась навколо Софійської площі. Тривалий час він з батьками жив у будинку на вулиці Софійській, 23, який донині не зберігся. Вчився у Київському реальному училищі на Великій Житомирській, 2. До речі, хлопчиком Павло Альошин любив малювати і відвідував Київську рисувальну школу Миколи Мурашка. Там його вчителем був художник Іван Селезньов, через багато років вони підтримували тепле спілкування.

Після училища Альошин поступив до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів. У цей період архітектор бував за кордоном, куди його відправляли на навчальну практику. В експозиції виставки у «Будинку митрополита» є звіт Альошина про практику — великий талмуд, за який він отримав вищу нагороду і премію.

ПІД ЧАС СТВОРЕННЯ ПАЛАЦУ ЗІТХАНЬ (ЩЕ ОДНА НАЗВА — «АРАБСЬКИЙ БУДИНОЧОК») РОЗГОРІЛИСЯ НЕАБИЯКІ ПРИСТРАСТІ. МАЄТОК ДЛЯ ЧИНОВНИКА МИКОЛИ КОВАЛЕВСЬКОГО ЗВОДИВСЯ У 1911— 1913 РОКАХ. КОЛИ ПАВЛО АЛЬОШИН, ВЖЕ ВІДОМИЙ АРХІТЕКТОР, ПОЧАВ ПРАЦЮВАТИ НАД ПРОЕКТОМ, ВОНИ З ЗАМОВНИКОМ СТАВИЛИСЬ ОДНЕ ДО ОДНОГО ЛЕДЬ НЕ З ПІЄТЕТОМ. АЛЕ ЗГОДОМ СТОСУНКИ ЗІПСУВАЛИСЯ. ГОЛОВНА ПРИЧИНА У ТОМУ, ЩО НАВІТЬ ЗАМОЖНОМУ КОВАЛЕВСЬКОГО БУДИНОК ОБІЙШОВСЯ ДУЖЕ ДОРОГО: ОСТАТОЧНИЙ КОШТОРИС У ДВА З ПОЛОВИНОЮ РАЗУ ПЕРЕВИЩИВ ПОЧАТКОВИЙ. ОДНОГО РАЗУ КОВАЛЕВСЬКИЙ НАВІТЬ НАПИСАВ АЛЬОШИНУ, ЩО ХУДОЖНІ ВИМОГИ АРХІТЕКТОРА ПОЗБАВЛЯЮТЬ ЙОГО СНУ ТА АПЕТИТУ, І ЦЕ ШКОДИТЬ ЙОГО ЗДОРОВ’Ю. ТАК ЧИ ІНАКШЕ, МАЄТОК ЗБУДУВАЛИ, А ЛЮДИ, ЩО ЗАХОПЛЮЮТЬСЯ НИМ СЬОГОДНІ, НАВРЯД ЧИ ЗАМИСЛЮЮТЬСЯ ПРО ПЕРИПЕТІЇ НАВКОЛО ЙОГО ПОЯВИ

У Петербурзі, ще у 1900-х роках, Павло Альошин розробив архітектурне рішення для будівлі Торговельно-промислового товариства Бажанова і Чувалдіної. Фасад будинку виконаний у стилі модерн. Оформлювати інтер’єри будинку запросили Миколу Реріха — згодом між ним та Альошиним зав’язалась переписка. А один з камінів у домі зроблений за ескізами Михайла Врубеля.

Альошин мріяв про освіту архітектора — і отримав такий фах у 1917 році в петербурзькій Академії мистецтв. І одразу після цього... поїхав до Мурманська, де разом з Григорієм Дубеліром розробляв проект планування міста. У 1918 році Павло Альошин повернувся до Києва і переміг у конкурсі на посаду головного архітектора міста, яку обіймав до 1920 року.

РЕІНКАРНАЦІЇ БУДИНКУ ВЧИТЕЛЯ

Київський міський будинок учителя, до революції — Педагогічний музей, став знаковим для Києва. І за роллю в архітектурному ландшафті, і тому, що тут свого часу працювала Українська Центральна Рада. Меценатом проекту став громадський діяч і підприємець Семен Могильовцев, з яким Альошин подружився.

ФРАГМЕНТ БАРЕЛЬЄФУ НА КИЇВСЬКОМУ МІСЬКОМУ БУДИНКУ ВЧИТЕЛЯ. БУДІВЛЯ МАЄ БУРХЛИВУ ІСТОРІЮ: ТУТ РОЗМІЩУВАЛИСЬ ПЕДАГОГІЧНИЙ МУЗЕЙ, РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ — ЦЕНТРАЛЬНА РАДА, МУЗЕЙ ЛЕНІНА... ПРИЧОМУ, ПРОЕКТ ПЛАНУВАННЯ ОСТАННЬОГО У 1930-ТІ РОКИ РОЗРОБЛЯВ САМ АЛЬОШИН

Урочисте відкриття Педагогічного музею імені цесаревича Олексія відбулось 1912 року. До цієї події ювелір Йосип Маршак виготовив срібний макет споруди, який зараз експонується у Будинку вчителя. У 1934 році почався капітальний ремонт будівлі, який тривав до 1938 року, після чого тут запрацював Музей Леніна. У переплануванні брав участь і Павло Альошин.

«АЛЬОШИНСЬКИЙ КВАРТАЛ»

«Один з кварталів між бульваром Тараса Шевченка і вулицями Богдана Хмельницького, Терещенківською і Володимирською отримав назву «альошинського». Архітектор почав його забудову у 1900-ті роки, продовжив у 1920-ті та після Другої світової — проектував, неодноразово змінюючи свої споруди», — зауважує Ірина Абрамова.

Перші креслення нових приміщень Ольгинської жіночої гімназії, де нині розміщається Національний науково-природничий музей НАН України, датуються 1900-ми роками. На одному з них є присвята майбутній дружині Ользі, з якою Павло побрався у 1910 році. Зведення великого додаткового корпусу перервала Перша світова війна, будівництво завершили тільки у 1928 році. За словами Ірини Абрамової, у 1920-ті роки у цьому кварталі Альошин запроектував реконструкцію будинку Ольгинської гімназії і ще кількох споруд, які пристосовували для адміністративних установ Всеукраїнської Академії наук.

СТОЛИЧНІ ЕКСКУРСОВОДИ РОЗПОВІДАЮТЬ БАЙКУ, ЩО ЦЯ ГОЛОВА КОТА НА СТІНІ МАЄТКУ КОВАЛЕВСЬКОГО Є ПРИХОВАНИМ ПОРТРЕТОМ ПАВЛА АЛЬОШИНА

Ключовий стиль «альошинського кварталу» — неокласицизм. Адже поруч — класицистичні «червоний корпус» сучасного Київського національного університету імені Тараса Шевченка і будівля Першої чоловічої гімназії, запроектовані Вікентієм Беретті. Взагалі Павло Альошин ретельно вивчав творчість Вікентія Беретті та його сина Олександра, колекціонував їх креслення, переписувався з нащадками цієї родини.

СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД

Між іншим, щодо спадкоємності. Свого часу Павло Альошин спроектував необароковий будинок на Софійській площі, зруйнований під час Другої світової війни. Цікаво, що генпідрядником проекту був Федот Альошин. І прикладів такої роботи, коли син проектує, а батько будує, є не один: наприклад, будинки на вулиці Олеся Гончара, 74 і на Академіка Богомольця, 5.

Архітектурно-будівельна лінія продовжилась. Одною з учениць Павла Альошина була його донька Ольга, вони робили спільні проекти. Його онук Вадим є кандидатом архітектури, а онука Оксана — будівельник за фахом.

МАЄТОК, ЯКИЙ ПОЗБАВИВ АПЕТИТУ

Певно, чиновник Микола Ковалевський багато зітхав, коли Павло Альошин створював його маєток, відомий як Палац зітхань. Хоча ця назва, звісно, з’явилась з романтичніших причин. Там Микола Ковалевський оселився з дружиною Ганною, про велике кохання яких люблять розповідати київські екскурсоводи. Як і про кімнату у вигляді купейного вагону — адже пара познайомилась у потязі.

Коли Павло Альошин почав працювати над проектом маєтку, вони з Миколою спілкувалися дуже галантно. Перші проекти будинку, над якими, до речі, довелось ретельно попрацювати реставраторам «Софії Київської», вражають детальністю. Так, на одному з них архітектор зобразив Миколу Ковалевського з дружиною, що під парасолькою прогулюються біля помешкання. Але навіть для заможного Ковалевського будинок обійшовся дуже дорого: остаточний кошторис у два з половиною рази перевищив початковий. Це при тому, що зрештою для фасадів використали штучне, а не натуральне каміння. Ковалевський писав Альошину, що художні вимоги архітектора позбавляють його сну та апетиту, і це шкодить його здоров’ю. Є навіть книга «Замок вздохов», де міститься їхня переписка, опрацьована дослідниками.

ТАЛАНТ ДО ТВОРЕННЯ

Доля берегла талановитого архітектора. «Є протокол обшуку 1927 року, який проводили у його квартирі на вулиці Софійській. Але страшна доля якось оминула Альошина. Попри те, що у період окупації він жив і проектував у Києві, потім його не репресували, він продовжив працювати», — розповідає Ірина Абрамова.

У 1930-ті роки Павло Альошин спроектував багато відомчих і кооперативних будинків. Один із найвідоміших — «будинок лікаря» для медичної професури. До слова, у ньому тривалий час, до смерті у 1961 році, жив сам архітектор. Є й другий будинок житлового кооперативу «Радянський лікар» — він розташовується на вулиці Заньковецької, 5/2.

У післявоєнний час Павло Альошин займався відбудовою «червоного корпусу» університету імені Тараса Шевченка, допомагав відновлювати Маріїнський палац. Павло Альошин був дійсним членом Академії архітектури УРСР, а з 1958 року — почесним членом Академії будівництва та архітектури УРСР. Він мав чимало учнів, серед яких — відомі архітектори Володимир Заболотний, Йосип Каракіс, Петро Юрченко. На виставці у «Будинку митрополита» є вітальні телеграми до 75-річчя та 80-річчя архітектора від захоплених його талантом колег. Сам Павло Альошин писав мемуари, які назвав «Созидание — цель моей жизни». Переконливо.