Субота. Ранок. На вулиці сіро і періщить холодний дощ. Є всі законні підстави взагалі не вилазити з ліжка, а провести день у компанії книжок, чаю і хорошого фільму. Але ні. Саме сьогодні біля озера Радунка, що на Райдужному масиві (Дніпровський район Києва), небайдужі мешканці проводять суботник – збирають сміття. Поки йду безлюдними доріжками парку понад озером, розмірковую, чи хтось взагалі в таку погоду прийде прибирати і якщо прийде, то хто. Чим живуть ці люди, за що так люблять свій район та як знаходять сили робити його кращим навіть за таких погодних умов.

Доходжу до місця зустрічі і бачу, що таки з десяток людей з граблями і великими сміттєвими пакетами в руках уже збирають сміття, перегукуються, усміхаються. Це мешканці Райдужного масиву і працівники комунального підприємства «Плесо». Дощ не став їм на заваді.

Наталя Індульська у великому синьому дощовику несе пакет, повний сміття.  Зібрала його на березі водойми. Питаю, чи дощ не налякав її вранці. Вона сміється: «Однодумці дуже мотивують майже у всьому. Це велике натхнення, коли поряд люди, які підтримують і готові зробити разом з тобою якусь гарну справу. І погода в такому випадку вже не перешкода. Ми просто домовилися і просто прийшли».

Частково від дощу ховають великі верби – тут прекрасна вербова алея. Густі гілки, що вже випустили дрібні світло-зелені листочки, створюють єдине «полотно» і схожі на припідняту театральну завісу. З-під неї раз у раз виринають учасники толоки. Якби було сонце, тут би було не проштовхнутися – люди вийшли б на пікніки, смажили б шашлики, відпочивали. А зараз –  жодного відпочивальника. Лише учасники толоки в гумових чоботах і дощовиках.   

«Я пам’ятаю це озеро такою зовсім калюжкою: свого часу воно дуже занепало, коли Райдужний масив тільки почав розбудовуватися, була калюжка і низка козячих болітець, – згадує Наталя. –  Але потім масив добудували, озеро привели до ладу, розширили й углибили, майже не порушивши його природної форми. Я добре пам’ятаю суботник, який був у нас в 10-му класі. Оці верби садила наша паралель. Бачите, як вони виросли за 17 років!». Наталя милується  й додає: «Я це озеро перепливала, часто відпочивала тут з батьками… Я люблю це озеро, воно поруч зі мною, я тут живу».

За кілька кроків від берега великим граблями орудує Олександр Гашенко, який теж живе недалеко від озера. Поруч зеленою дитячою лопаткою щось вигрібає його п’ятирічний син Роман у яскраво-червоній курточці. «Дощ нас не злякав, він не заважає працювати й отримувати від роботи задоволення», – усміхається Олександр. Малий Роман із власної ініціативи вирішив допомогти батькові. «Я просто йому сказав, що буде такий суботник, на якому люди збиратимуть сміття біля озера, і він сам захотів долучитися, він у нас дуже активний», –  говорить Олександр. Чоловік розповідає, що живе тут вже років десять і дуже любить і цінує це місце. «Але бачу, що багато людей, які живуть поруч із озером, не цінують його. Знаю, що є в планах міста побудувати через озеро естакаду, але мені дуже не хочеться, щоб зникла така прекрасна рекреаційна зона – з деревами, качками, їжаками. Не хочеться, щоб все це пропало», – додає він.

П’ятирічний Роман – не єдиний представник наймолодшого покоління мешканців району, що вийшли на толоку. Біля очерету маленькими дитячими грабельками працює п’ятирічна Аня Багнюк, поряд з мамою і татом. «Ми з дружиною свідомо взяли сюди доньку. Я думаю, вона повинна змалку розуміти, навіщо прибирати і навіщо любити своє місто», – розповідає Олексій Багнюк. Він називає озеро «перлиною району».

«Дощ, не дощ – раз домовилися, то взяли граблі і прийшли, – продовжує чоловік. –  Бо ніхто, крім самих жителів району, наші права не відстоїть. Тільки мешканці найкраще знають проблеми і можуть домогтися справжніх змін. Ми живемо в цьому районі, ми зацікавлені, щоб тут зберігся чистий куточок, куди можна прийти з дітьми, подихати, погуляти. Я бачу, що люди стають більш активними. Думаю, нам всім набридло жити у смітті, люди хочуть жити в чистоті і порядку. Тому і починають самі приводити все до ладу».

ВІД ПРИБИРАННЯ ДО СПІЛКУВАННЯ

Такі суботники на березі озера Радунка відбуваються вже п’ятий рік поспіль. Цього року їх заплановано два. Перший – це прибирання берега озера, зокрема витягування сміття з води. За зиму і з початком весни під самим берегом у воді можна виловити автомобільні шини, пляшечки від ліків, пляшки від алкоголю, пакети від чіпсів та інше сміття. А це місця, де гніздяться качки і лиски, живуть видри й ондатри, земноводні, комахи.

Владислав Степаненко, 23-річний студент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» і член ГО «Воскресенська слобода», розповідає, що цього року вирішили прибрати берег озера раніше, а сам парк – трохи пізніше. «Раніше ми проводили прибирання ближче до травня. Але поспілкувалися з комунальним підприємством «Плесо» і дізналися, що в цей час у воді активно відкладають ікру земноводні. І таким чином ми втручаємось в їхнє особисте життя. Тому цього року прибираємо раніше. Щоб не нашкодити».

Загалом за кілька годин учасники толоки зібрали 30 великих мішків сміття. І це без парку, лише невелика частина берега озера. Знайшли, зокрема, 50 використаних шприців і зараз шукають, де і хто їх міг би правильно утилізувати. Не обійшлося і без сумного випадку: у спаленому кимось очереті люди знайшли загиблого їжака, очевидно, він тікав від вогню, але задихнувся.

«У 2013 році ми започаткували ці суботники, –  розповідає Владислав Степаненко. –  Є така всеукраїнська акція «Зробимо Україну чистою». Ми долучилися до неї  і вже п’ять років щовесни прибираємо тут. Поступово наші суботники еволюціонували від просто прибирання до спілкування однодумців і залучення людей до спільного розв’язання проблем нашого району».

Владислав розповідає, що люди стають активнішими. Але все одно, на його думку, більшість лишається пасивною. Він наводить приклад, як щоразу кличе своїх сусідів на толоку і ті щоразу погоджуються, що це потрібна і правильна справа і треба йти, але… жодного разу ще не приходили.

«Я думаю, треба більше розмовляти з людьми, пояснювати їм, що ми робимо і для чого, знайомитись. Але це дуже трудоємна справа: це ж до кожного треба підійти і розповісти, в чому проблема і як її вирішити. Тому треба більше людей, які зможуть це робити. І так невеликими кроками ми зробимо наш світ краще», – усміхається Владислав.

Сам він почав активно цікавитися долею району у 2012 році. Тоді ще ходив до школи. Якось, розповідає, бігав вранці біля озера і побачив, що тут планується будівництво, що кожного дня завозяться будматеріали.

«Мене зацікавило, що там може будуватися. Тоді ж я побачив біля свого будинку оголошення, що, мовляв, збираймось і врятуймо наше озеро від будівництва моста. Як виявилося, тут хотіли побудувати дві естакади через озеро. Ці естакади мали бути лівобережними виходами з Подільсько-Воскресенського мостового переходу. Тоді ми, мешканці масиву, як ініціативна група говорили з будівельниками і пробували виходити на міську адміністрацію. Потім ми вирішили, що просто ініціативною групою бути мало і треба вже документально листуватися з міськрадою, на офіційному рівні – і створили громадську організацію. До неї входять переважно жителі нашого Райдужного масиву. Це неполітична організація. Не має бути жодних прив’язок до політичних сил або рухів, лише активні мешканці району», – розповідає Владислав. 

Молодий чоловік зазначає, що поки що жителям вдається розв’язувати проблеми масиву шляхом запитів, звернень тощо. Це діє. Єдиний випадок, коли такий шлях боротьби не допоміг, – боротьба за сквер, на місці якого планували побудувати дві багатоповерхівки.  

«Всі документи нібито підтверджували законність будівництва тих двох будинків, але громадськість була категорично проти і зрештою відстояла сквер. Були там і барикади, і акції протесту», – підсумовує Владислав.

«УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ТОГО, ЩО ЛЮДИ СТАЛИ ВІТАТИСЯ В ЛІФТІ»

«Попри дощ у всіх присутніх тут гарний настрій. Ми прийшли, бо ми домовилися, ми є однодумцями, ми живемо у цьому районі, здружилися, спрацювалися і дуже серйозно налаштовані на те, щоб привести озеро до ладу. Щоб серйозно взятися за розвиток території, за брендування району», – розповідає ще одна учасниця толоки Наталія Баландіна. Вона активна мешканка району і має досвід у тому, про що говорить. За фахом Наталя перекладач, володіє чотирма мовами, зараз займається розробкою державної стратегії розвитку малого і середнього бізнесу, 18 років працює в проектах міжнародної технічної допомоги щодо активізації громадянського суспільства.

Наталя вивела для себе простий рецепт успішних змін: «Замість чекати покращень від когось іншого, треба починати з себе. Якщо хочеш, щоб щось змінилося, – зміни це сам».  Саме так свого часу вона і зробила – просто пішла знайомитись з сусідами.

 «Ти живеш у будинку і знаєш тільки людей на своєму поверсі, і то не всіх. Тож ми із чоловіком вирішити зробити в будинку акцію «Від сусіда до сусіда», познайомитись. І люди спочатку якось дуже цуралися нас, і перше запитання, яке вони нам ставили, було: а хто вам за це платить, чия партія, кого ви представляєте? А ми ще з чоловіком купили кошик яблук, хотіли пригощати всіх сусідів, я надрукувала анкету для того, щоб дізнатися, хто в будинку чим займається, в чому є фахівцем. І запитання: «За чиї гроші куплені яблука?» - спочатку дуже сильно витвережували.

Тепер все інакше, ми знаємо одне одного, ми зробили кілька фейсбук-груп нашого району, де активно спілкуємось. Просто треба почати товаришувати будинками. От зараз на суботнику зібралися люди з шести будинків, які одного разу просто почали спілкуватись», – розповідає Наталя.

Вона впевнена, що люди, громада можуть змінити багато чого. І наводить приклад. «Всі знають наш багатостраждальний міст, який почали тут будувати з 1993 року за проектом 1986 року. Нам би дуже не хотілося, щоб місце, де ми живемо, переорали, зіпсували озеро. Ми почали дізнаватися, як виглядає ситуація, що тут планують будувати. Ми просто почали ставити питання як звичайні громадяни, і два дні тому я особисто зустрічалася з делегацією німецького міністерства транспорту. Як це відбулося? Я просто написала лист від громади про те, що ми хочемо зустрітися, знаємо, що вони повинні сюди приїхати, щоб поговорити про можливі інвестиції для Києва та виділити кошти на оцінку цього мосту. Я була здивована, що німецька делегація моментально відреагувала. Зі мною зустрічалися шість осіб, головний інженер з німецької сторони, причому зробили вони цю зустріч за день до зустрічі з мером Віталієм Кличком, – розповідає Наталя Баландіна. – Місту потрібен міст, але треба знайти оптимальне рішення. Нам потрібна транспортна розв'язка, щоб ми не мучилися в пробках і могли швидко доїхати до центру, але в пріоритеті має бути громадський транспорт, а не сотні тисяч автомобілів під нашими вікнами».

У планах активістів – розробити стратегію розвитку району на три роки і домагатися її втілення в життя. «Зараз вже з’явилися ці можливості в рамках громадського бюджету участі. Цього року від нашого району було подано 52 проекти на бюджет міських ініціатив, це найбільша кількість по Києву. Ми не можемо чекати змін від когось. Ми почали у себе в будинку з нашого поверху. Своїми силами повністю зробили ремонт. На нашому поверсі поставили діодні пластини замість звичайних лампочок, з датчиками звуку, які дозволяють економити електроенергію. І до нас були абсолютно безглузді запитання, а навіщо ви це робите, якщо будинком займається ЖЕК, вам що, не все одно? Ні, мені не все одно і не все одно людям, які живуть на нашому поверсі», – розповідає про свій досвід Наталя.

Вона згадує, як під час Майдану мешканці району згрупувалися і патрулювали його, щоб не допустити диверсій, бійок, насилля. Це був дуже цікавий досвід, який показав, що люди хочуть і можуть об’єднуватися задля розв’язання спільних проблем. І почати можна з маленьких кроків.

«Усе почалося з того, що люди стали вітатися в ліфті. Для мене це показник. Раніше такого не було, це була дикість. Зараз всі вітаються, притримують двері, ми разом саджаємо дерева, кожен знає, де чия машина, ми просто почали спілкуватись. Ми почали довіряти один одному. Громадським активом ми почали зустрічатися практично кожні вихідні за чашкою чаю. Серед нас журналісти, вчителі, підприємці, екологи. У нас чудова команда, люди, які чогось досягли в житті, і при об’єднанні зусиль у нас може вийти гарна синергія», – підсумовує Наталя.

«ЗНАТИ ІСТОРІЮ МІСЦЯ – ЦЕ ЗАХИСТИТИ ЙОГО»

Більд-редактор газети «День» Микола Тимченко живе на Райдужному масиві все своє життя. Але активно цікавитися його долею почав лише минулого року. «Якось я гуляв біля озера і побачив, як у зоні відпочинку, просто на газонах, паркуються машини. Я написав у КБУ «Контактний центр міста Києва 1551» з проханням встановити шлагбаум. Його поставили. Потім шлагбаум хтось зламав, я знову написав – і його знову поставили. Так я зрозумів, що теж можу щось змінювати і на щось впливати», – розповідає Микола. Згодом він роззнайомився з іншими активними мешканцями району, з представниками комунального підприємства «Плесо», з представниками Комунального підприємства з утримання зелених насаджень…

Микола ходить на толоки, бере участь в усіх важливих обговореннях щодо майбутнього Райдужного масиву і залюбки фотографує і виставляє у соцмережах світлини прекрасного міського озера Радунка. Саме він нещодавно ініціював у ФБ-групі району цікавий проект: запрошує мешканців району і не тільки ділитися старими фотографіями Райдужного масиву і, зокрема, озера, а також історіями старожилів про цей масив і життя у ньому. «Важливо знати історію місця, в якому живеш. Це не лише цікаво, це дозволяє захистити це місце, не дати йому нашкодити. Зараз часом можна почути, як чиновники переконують, що те чи інше міське озеро є штучним. А це значить, що його можна за потреби навіть засипати. Про наше озеро теж так говорять, за документами воно проходить як штучне. Але вперше воно згадується кілька століть тому, і важливо це знати і дізнаватися ще більше», – говорить Микола. В руках у нього граблі, а через плече перекинутий фотоапарат. Він прийшов сюди і як фотокореспондент, і як мешканець району – прибрати сміття разом з усіма.