1970 року президент Франції Жорж Помпіду придбав дві картини мисткині для Єлисейського палацу та одну на подарунок президентові США Річарду Ніксону. Її називають першою художницею, котра мала прижиттєву виставку в Луврі. І нині виставки її робіт регулярно відбуваються у світових столицях: Парижі (2014—2015), Лондоні (2015), Лісабоні (2016), Мадриді (2017). Усе це про Соню Делоне — мисткиню родом із України, котра більшу частину свого життя провела у Франції. Дізнатися детальніше про цю визначну постать з українським корінням можна на виставці «Соня Делоне: ритм кольору», яка нещодавно відкрилася у столиці й організована Французьким інститутом в Україні та агенцією культурного менеджменту Port.agency.

«ДІАЛОГ МІЖ ЖИВОПИСОМ І ДИЗАЙНОМ»

Така назва виставки не випадкова. Колір мав надзвичайне значення для художниці. Вона вважала, що він живе власним життям, має власну мову вираження. І саме ці думки стали осердям нового напрямку в мистецтві, який Соня Делоне разом із чоловіком назвуть «симультанізм», а згодом так буде названо й бренд мисткині, під яким вона представлятиме свої роботи.

Як пояснено на виставці, симультанізм походить із теорії Мішеля Ежена Шевреля, автора книжки «Про закон одночасного контрастування кольорів». «Картини Делоне складалися із переплетених або накладених одна на одну контрастних кольорів. Вони створювали картини в «абстрактних форматах», щоб відтворити ритм, рух та глибину, накладаючи ділянки різних яскравих відтінків», — зазначено на виставці. Це мистецтво уособлювало тогочасне життя, яке з технологічними інноваціями ставало дедалі більш динамічним і непевним.

Симультанізм проявлявся у Соні Делоне не тільки в художніх творах. Після Жовтневого перевороту вона більше не змогла отримувати грошову допомогу від родичів, і подружжю потрібно було «знову повернутися до суспільства» і спробувати «застосувати [свої] художні відкриття до ремесла декорування», як пояснюється на виставці.

Це їм успішно вдалося. Декорування інтер’єрів — меблі, текстиль; театральні замовлення (робота над костюмами до балету Сергія Дягілєва «Клеопатра», прем’єра якого відбулася 1918 року в Лондоні; декорації та костюми для концертних танців на музику Ігоря Стравинського); книжкові обкладинки, друк на тканині (Соня Делоне навіть відкрила для цього власну майстерню, яка проіснувала близько дев’яти років і зробила художницю популярною на весь світ); створення костюмів до фільмів «Маленький парижанин», «Запаморочення», а також монументальних панно для павільйонів авіаційного і залізничного транспорту, за які одержала золоту медаль...

Окреме місце в її кар’єрі посідає дизайн вбрання. «Я хотіла показати різноманітність жіночих ліній, як вони стають рухомими на тілі. Мені сподобалося не просто створювати сукні або шарфи, а цілком нову людину, через новий образ. Я наче вивільнюю жінку з банального образу, коли створюю модель...» — розповідала художниця. Серед її клієнтів були представники паризької еліти, а видання l’Officiel удостоїло її таких відгуків: «Симультанності» — це нові принти, які мають величезний успіх. Вирізняються оригінальністю й незвичністю. Вони формують ритм кольору. Це нові композиції, і щоб їх описати, необхідне нове слово».

Але, як слушно зазначено на виставці: «Соня Делоне ніколи не була дизайнеркою у класичному сенсі слова. Її дизайн ніколи не належав моді. Вона була міждисциплінарною художницею-дослідницею, якою керували пошуки сили кольору. Вона налагоджувала діалог між живописом і дизайном, візуальним та ужитковим мистецтвом».

«КОЛЬОРИ МОГО ДИТИНСТВА, УКРАЇНИ»

Ця любов до кольору має давнє коріння, ще з дитинства. У своїх спогадах Соня Делоне писала: «Я захоплена чистим кольором. Кольори мого дитинства, України. Спогади селянських весіль моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали в танці». Це визнає і Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Етьєн де ПОНСЕН, який розповів на відкритті виставки: «Вона поїхала з України, коли була ще дитиною, спочатку до Санкт-Петербурга, потім до Франції, але вона завжди зберігала кольорові спогади про своє українське дитинство. Завжди зберігала ці кольори, які бачила на сільських святах, на народних гуляннях, відлуння яких можемо бачити на її картинах».

Цій сторінці біографії Соні Делоне на виставці присвячено окремий стенд. Цікаво порівнювати кольори, скажімо, однієї з перших робіт «Філомена» (1907) з кольорами української плахти — подібність вражає. Як стає відомо з виставки, в роботах мисткині часто прослідковувалося її східноєвропейське походження. У дизайні, наприклад, цей зв’язок був помітний в апелюванні до слов’янської традиції, яка передбачала оздоблення підлоги, меблів і стін домівки текстилем насичених кольорів.

«БІЛІ ПЛЯМИ» ЖИТТЄПИСУ

«Хоч Соня Делоне — всесвітньовідома постать, її біографії виходять ледь не щороку, щодо її ранніх років залишається ще багато «білих плям», і на цій виставці представлено низку документів, які ці «плями» висвітлюють», — розповідає документаліст виставки Євген ДЕМЕНОК, який також здійснив у цій справі значний внесок. Саме він опублікував статтю про художницю, де вперше навів виписку із книжки Равіната, яка підтверджує, що мисткиня справді народилася в Одесі. Також на виставці представлені листівки, власноруч розмальовані Сонею Делоне, й листи до неї.

Це листування пов’язує її з великою кількістю визначних діячів того часу. Це й не дивно, оскільки, як зазначив Етьєн де Понсен: «Соня Делоне надихала багатьох митців, наприклад Гійома Аполлінера і Сергія Дягілєва. Цей процес не зупиняється й досі, вона надихає багатьох митців як у Франції, так і в Україні. Частинку цього натхнення ви можете побачити також і на цій експозиції».

ІНСТАЛЯЦІЇ ТА КОЛЬОРОВА ПИСЕМНІСТЬ

Детальніше про це розповіла кураторка виставки, засновниця і СЕО Port.agency Катя ТЕЙЛОР: «У нас є ще дві зали, які є свого роду метафоричним, а не буквальним продовженням виставки, оскільки ми працюємо з сучасними художниками та художницями, які в той чи інший спосіб дотримуються традиції авангарду, навіть якщо не говорять про це прямо. І коли ми дивимося на європейське мистецтво упродовж усього ХХ ст., то бачимо, що кожне наступне покоління брало щось від попереднього, навіть якщо радикально змінювало те, що робить. З українським мистецтвом цього не відбулося з низки причин. Тим не менш, ті клітини ДНК, які були закладені авангардом, залишилися, і ми спробували знайти їх і зрозуміти, що художники сьогодні роблять із цією спадщиною».

Тож в іншій частині виставки будуть представлені роботи шістьох митців, які також долучилися до творчого підходу Соні Делоне і працюють на перетині індустрій. «Це роботи прекрасного архітектора, музиканта й художника Флоріана Юр’єва та Оксани Левчені, яка спеціально зробила для цього простору інсталяцію; Еви Толуа — прекрасної французької художниці, котра працює з текстилем і так само цікаво, як і Соня Делоне, працює з кольором. Це також сестри Яся і Леся Хоменко. Яся — дизайнер, Леся — художниця, вони дуже цікаво працюють у тандемі. Є ще два твори. Інтерактивна робота Альони Науменко, яка доволі давно працює з магнітами й, по суті, запрошує гостей створити власний твір із форм Соні Делоне. І Маша Рева зі своєю творчою студією, до якої не кожному вдасться потрапити, а тут можемо хоч одним оком зазирнути».

Цікаво спостерігати за тим, як трансформувалися ідеї Соні Делоне. До прикладу, Флоріан Юр’єв працює з особливим видом мистецтва — фонетизацією поезії. Митець демонструє втрату звучання вірша під час перекладу завдяки спеціальній кольоровій писемності, яку він створив. Вона «складово-ударна», як її визначає сам автор: приголосна в ній зображена формою, а голосна — кольором. Відвідувачі виставки зможуть переконатися в цьому, побачивши, яких барв і форм набуває вірш у перекладі різними мовами.

ПЕРШИЙ КРОК «ДЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ»

Прикро, що попри таку відомість у світі, Україна мало що знає про Соню Делоне. Як зауважила Катя Тейлор: «У мене викликало неабиякий подив те, що в Україні немає публічних колекцій, на яких була б представлена Соня Делоне, — тоді як у Франції майже в кожному музеї ви знайдете якийсь невеликий її твір, не кажучи вже про центр Помпіду, де зібрано майже увесь спадок. Звісно, з цим щось потрібно робити. І я думаю, що ця виставка, невелика, але детальна, стане першим кроком для повернення історичної правди». Тож, прогулюючись Ярославовим Валом, зверніть увагу на напис «Софі Делоне. Ритм кольору» на одній із галерей, щоб дізнатися більше про видатну постать, котра поєднує українську і французьку культури.