«Рука допомоги» тягнеться до нареченої в мереживній білій сукні... Ця рука одразу привертає увагу на чорно-білій світлині Філіпа Бертрана. На картині Миколи Білоуса «Вітер» цей самий сюжет стає більш абстрактним — рука майже губиться на тлі сукні, що нагадує квітуче дерево...

Виставка «Інверсії», організована за програмою фестивалю «Французька весна», зараз триває в київській галереї «ЦЕХ». Вона складається із 13 пар робіт — світлини фотохудожника Філіпа БЕРТРАНА заримовуються з картинами Миколи Білоуса. У фото, крім одного — чорно-білих, акцент на сюжеті: діти грають у квача, розлітається накидка в руках пляжника, раптом з’являється кіт перед вічком камери... Ці дрібниці сповнені руху, який називають самим життям. У картинах Миколи Білоуса головне — колір, яскраві спалахи якого розмивають чіткість образів на світлинах. І, наприклад, суворі поліцейські (навіть повітряна кулька в руках одного з них не додає їм ліричності) у Миколи Білоуса виглядають якось святковіше.

Проект висвітлює тему авторства та автентичності, відсилаючи до знаменитого есе Ролана Барта «Смерть автора». У ньому французький філософ критикує прив’язку тексту до особистості автора, стверджує, що сам текст являє собою «багатовимірний простір, де поєднуються і сперечаються один з одним різні види письма, жодне з яких не є вихідним, текст зітканий із цитат, які відсилають до тисяч культурних джерел».

«Коли людина фотографує скульптуру — хто геніальний, фотограф чи скульптор? А тут фотографію переробили на живопис, відбулася така апропріація. Водночас художник «запалив» світлини, «увімкнув» колір», — каже Олександр ЩЕЛУЩЕНКО, засновник галереї «ЦЕХ» та автор ідеї проекту.

Філіп Бертран захоплюється фотографією з дитинства і є самоуком. За освітою він економіст, працює з різними міжнародними організаціями, тож останні 20 років багато перебував за кордоном — на Кавказі, у країнах Магрибу, Західної та Східної Європи, у Сполучених Штатах. А за кілька тижнів до Євромайдану приїхав до Києва, де проживає досі. За десятки років у його архіві назбирались тисячі світлин, майже всі чорно-білі.

ОЧІКУВАННЯ» ФІЛІПА БЕРТРАНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА «ЗУСТРІЧ У ПАРКУ» МИКОЛИ БІЛОУСА. ФОТОГРАФ АКЦЕНТУЄ НА СЮЖЕТІ, ТОДІ ЯК ДЛЯ ХУДОЖНИКА ГОЛОВНЕ — КОЛІР

«Я почав фотографувати у 13 років, — згадує Філіп Бертран. — У нашій школі була фотолабораторія. Тоді ще знімали на плівку, потім ці світлини проявляли, друкували. Коли я спробував проявити фото і побачив, як у воді на папері з’являється моя світлина, то зрозумів, що фотографуватиму все життя. Це виявилося прозрінням, «проявленням» для мене. Навіть було відчуття якогось дива. Потім я багато ходив на різні курси фотографії, також великим навчанням для мене стали відвідини різних виставок, де я купував фотоальбоми. Але в якийсь момент треба перестати брати в інших і творити своє».

Під час Революції Гідності Філіп Бертран насамперед документував протистояння в центрі Києва, зараз переважно працює в жанрі абстрактної фотографії, де проявляються його естетичні пошуки, — саме такі знімки й увійшли до експозиції. Хоч, видається, на його світлинах — спонтанно вхоплені моменти, автор відзначає, що його роботи з часом стали більш продуманими.

Фотографії для виставки обирав Микола Білоус, він передивився сотні робіт Філіпа. Спочатку французький фотограф здивувався вибору митця, але коли побачив експозицію, зрозумів його логіку. «Більшість із цих пар робіт показують людські стосунки, вибір до певної міри прив’язаний до таких сюжетів, — додає Бертран. — У цій експозиції бачу свої роботи по-новому, Микола дає мені змогу відкрити щось у власній творчості. І він сам відкривається для себе в іншому ключі».

До речі, художник Микола БІЛОУС не одразу наважився на такий експеримент. «Мені було складно обрати фото. Але об’єктив Філіпа бачить добре, цікаво, тому зрештою радий, що зробив це й набув нового досвіду», — ділиться враженнями художник. Загалом сюжетами картин Білоуса часом стають кадри з кінофільмів, у яких оператори цитували твори живопису.

Інколи пари робіт вступають у діалог навіть назвами. Наприклад, світлина «Очікування» і картина «Зустріч у парку» із собачниками, які вигулюють своїх улюбленців. Кароліна Рімкуте з галереї «ЦЕХ» звертає увагу також на протилежність у взаємодії твору і назви у фотографа і художника. Точна передача реальності та абстрактна назва у Бертрана, і як певний контраст — розмитий сюжет і назву, яка його окреслює, бачимо у Білоуса.

Отже, у підсумку перед нами постають епізоди з життя, на основі яких Філіп Бертран створює свій образ реальності, потім Микола Білоус — ще один, на основі світлин, і на це накладається особисте бачення глядача. Нагадує гру «зіпсований телефон», але всі реальності рівнозначні та самостійні, ніби паралельні виміри...

Виставка «Інверсії» триває в галереї «ЦЕХ» до 30 червня.