Автор ідеї – польська художниця Ельжбєта Яблонська. Майже два роки тому мисткиня завітала до Києва, гуляла містом і побачила дуже незручний підйом до вулиці Ярославів Вал. За пару місяців Ельжбєта Яблонська надіслала концепцію мистецького поручня Польському Інституту у Києві. Організація підтримала проект разом з Інститутом Адама Міцкевича і однією українською компанією.

На поручні довжиною 112 метрів вигравірували тексти шести українських авторів: Софії Андрухович, Леся Белея, Тетяни Малярчук, Дзвінки Матіяш, Остапа Сливинського та Сашка Ушкалова. Це – роздуми про життя та смерть, прогулянки пішки та пошуки любові. «Тексти для цього проекту написала у травні 2013 року. Тобто, до Майдану, до окупації Криму, до війни на Донбасі. Зараз зовсім інша епоха у моєму житті. Цей рік дуже мене змінив. Мабуть, сьогодні я би написала зовсім інший текст, - зізнається письменниця Дзвінка Матіяш. – Те, що на поручні – наївне, романтичне. Ці тексти цікаві, але довоєнні. Може і добре, що є проекти, які починаються у мирний період і по завершенні контрастують з реальністю навколо».

Задум втілив архітектор Іван Мельничук. Через бюрократичні і технічні труднощі митець порівняв цю роботу із романом «Замок» Франца Кафки. Зараз сталевий поручень можна тільки читати. Якщо перило підключать до мереж «Київенерго», за мінусової температури воно буде розігріватися до +30 градусів за Цельсієм. «Всередині поручня є два сертифіковані трубчасті електронагрівники, як у чайниках та прасках. Також є датчики температури на поверхні. Струм до поручня подаватимуть з шостої ранку до опівночі за температури від -10 до -30 градусів за Цельсієм, десь так. Можливо, ці показники зміняться. При експлуатації побачимо оптимальні витрати енергії для міста, щоб це не було надто дорого», - пояснює Іван Мельничук. 

Дата приєднання до теплових мереж невідома. «Київенерго» видала ініціаторам проекту технічні умови для підключення. Тепер треба скласти бюджет процедури і знайти спонсорів. Автори прагнуть зробити це до найближчого опалювального сезону. Розраховують, що мистецький поручень буде на балансі комунального підприємства Шевченківського району Києва. За словами Івана Мельничука, розробники проекту знають декілька ноу-хау для зниження витрат енергії, але спочатку треба запустити підігрів, щоб зрозуміти, як все працює. 

З мистецьким поручнем контрастує старе червоне перило через дорогу. На вулицях української столиці багато чого ще можна вдосконалювати. «У Польщі існує багато проектів, як робити міста зручнішими для людей. Проектом з поручнем ми показуємо киянам, як допомагати жителям різних районів, - ділиться Ева Фігель. – Коли ходжу по Києву, бачу, що ніхто не піклується про людей з обмеженнями. Інвалідам підніматися по деяких вулицях неможливо. Війна, врешті, має закінчитися і треба думати про майбутнє, про зміни у просторі Києва».