Експозицію розгорнуто у залах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20). На думку куратора виставки народного художника України Любомира Медведя,  Олег Мінько (1938 – 2013) – один із знакових українських живописців другої половини ХХ ст., митець-інтелектуал.

Олег Мінько народився 3 серпня 1938 року в Макіївці. 1959-го вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер –Львівська академія мистецтв) на відділ художнього ткацтва. Його вчителями були Роман Сельський, Карло Звіринський і Данило Довбошинський. Олег Мінько – яскравий представник львівської мистецької школи.

З 1982 року і до кінця життя викладав у своїй альма-матер. Був завідувачем кафедри художнього текстилю, професором, народним художником України. 2002-го в Академії мистецтв відкрито «Клас професора Мінька». 2009-го художник відсвяткував 50-річчя своєї творчої діяльності.

За три тижні до відходу Олега Терентійовича у Засвіти на вшанування його до 75-річчя в Академії мистецтв відкрили виставку. Тепер згадують, що Олег Терентійович був дуже розчулений увагою колег, мав дуже гарний настрій...

«Він першою чергою – естет, естетика якого парадоксальна, – вважає Любомир Медвідь. –  Можна сказати, що Мінько – майстер парадоксальної естетики, особистість, яка сприймала і рефлексії своєї доби, і парадоксальні прикмети вселюдського Вавилону крізь оптику відмінного естетичного налаштування. Це його налаштування не має нічого спільного із естетською позою, манерою, світоглядною маскою – воно в нього вроджене, інтуїтивно прийняте ним як очевидна і природна реакція на бридоту й красу, зло і добро, величне і нице. Світ у чуттєвому об’єктиві Мінька – надщерблений, подряпаний, розкраяний світ первозданної цілісності і небесної досконалості – завжди залишається настільки драматичним, наскільки сповненим особливої цілющої гармонії. Ранимість цього світу воскресна, жива, відкупна; краса, покликана рятувати світ – доречна і необхідна, а гармонія проявляє себе єдиною піднебесною правдою.

Куратор заохочує прихильників живопису відвідати виставку Олега Мінька: «Ви, як глядач, за розхитаною формою – зокрема й особливо – на пізніх полотнах Мінька, за нервозним частоколом ліній, чимсь невідмовно схожих на подряпини, за драматичною відвертістю колірних плям і ламаною рисувальною структурою, неодмінно відчуєте подих розкішної гармонійної сутності буття – єдиносущого, неподільного і величного. Парадоксальність мінькової стилістики проявляється саме в цьому яскравому ракурсі. У міньковому сумному ви помітите не сумне, а веселе, у жорсткому трагічному виявите спокійне й стоїчне, у нагромадженні форм знайдете лад, порядок, виважену благодать».