Лідер групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук йде на парламентські вибори зі своєю партією «Голос». Про це заявив сам Вакарчук у четвер на Старокиївській горі в Києві. В офіційній заяві його партії повідомляється, що до її складу вже входять екс-заступник міністра юстиції Юлія Клименко, колишній в.о. голови Одеської ОДА Соломія Бобровська, активіст Ярослав Юрчишин, ветеран та учасник оборони Донецького аеропорту Андрій Шараскін, а також професор Юрій Соколов.

Варто пригадати, що як політик Святослав Вакарчук заявив про себе ще за часів помаранчевої революції. Тоді він потрапив до парламенту, який зрештою залишив разом із іншою співачкою Русланою Лижичко. Такий крок викликав неоднозначне ставлення суспільства — з одного боку, повагу, а з другого — відчуття розчарування, адже виборці очікували, що так звані нові обличчя, які потрапили до Верховної Ради на буремних хвилях помаранчевих подій, продемонструють активну боротьбу зі старою системою.

Останні роки в Україні неодноразово обговорювали тему можливого балотування Святослава Вакарчука на посаду президента. Його поїздки за кордон із лекціями в Стенфордському університеті, навчання в США, розлогі лекції в Україні явно натякали, що він прагне повернутись у політику.

У четвер під час презентації своєї політичної сили Святослав Вакарчук заявив, що його партія «Голос» хоче зробити українську політику орієнтованою на потреби простої людини та прибрати олігархів від політики.

«Інтереси громадян України    — понад усе, екзистенційний вибір України — Європа, один закон для всіх, вільна економіка без олігархів, влада, яка підзвітна громадянам України. Це все    — ідеї, деталі цих ідей ми розкриємо згодом, ви побачите їх у нашій програмі», — наголосив Вакарчук.

Тут варто зауважити, що раніше Вакарчук особисто заявляв, що не бачить у олігархаті нічого поганого для країни (стаття «Без драйву...» від 23   серпня 2016 року в газеті «День»). Саме тому така непослідовність у заявах примушує засумніватись у щирості Вакарчука. Тому залишається відкритим питання впливу олігархату на політичний ландшафт, зокрема й через такі проекти як «Слуга народу», «Голос» та інші, які будуть розкручувати під наступні парламентські вибори. 

Останні президентські вибори довели, що українці готові масово голосувати за тих, хто начебто не пов’язаний зі старою системою. Олігархат цей запит усвідомлює й саме тому намагатиметься всіляко «збити оптику» виборця для того, щоб у обгортці чогось «свіжого і нового» побудувати владну конфігурацію зі старими ляльководами.

«УСЕ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД МОЖЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ВАКАРЧУКОМ ПОВНОЦІННОЇ ПЕРЕДВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ»

Iрина БЄКЄШКIНА, соціолог:

— Те що Вакарчук не пішов на президентські вибори, можливо, пов’язано не з тим, що він був досить нерішучим і втратив свій час, а навпаки очікував час для інших виборів і сам просто не був готовий до президентства та такої відповідальності. Хоча, враховуючи стан суспільства і протестний електорат Порошенка, який і вилився в 73% голосів за Зеленського, то й у Вакарчука були непогані шанси вийти хоча б у другий тур, а можливо, й стати президентом. До того ж мені здається, що сам Зеленський не підозрював, що переможе. Результат на виборах залежав навіть не стільки від олігархів, які стоять за тими чи тими прізвищами кандидатів, а від кон’юнктури виборців, а саме від кількості тих, хто був вкрай невдоволений результатами правління Петра Порошенка. Звичайно, велику ставку в цьому плані було зроблено на «Слугу народу», яку розкрутили ім’ям Зеленського, як актора й успішного менеджера в шоу-бізнесі. Пригадаємо, що в Зеленського до певного моменту були хороші відсотки і його партія без особливих витрат могла забезпечити собі в парламенті певну кількість депутатів. Його рейтинг почав стрімко зростати після того, як він чітко заявив про свій намір балотуватись на посаду президента країни, в той час як Вакарчук навпаки відмежувався від подібних заяв. Це зорієнтувало в потрібний момент відповідний електорат у напрямі конкретного кандидата. Спочатку він підібрав молодь, а потім і інших.

Щодо нинішніх шансів Вакарчука на виборах у парламент, то тут говорити про це важко. Все залежатиме від того, наскільки він матиме доступ до суспільства. Для цього його повинні розкручувати провідні телеканали. Для цього треба пояснювати, що він пропонує і хто з ним іде в парламент. Адже одне — це президентські вибори, де вирішальну роль має довіра або симпатія до конкретного кандидата, а інше     — парламентські, коли йдеться про цілу команду, яка має посісти своє місце у Верховній Раді. Багато чого залежатиме від позиції самих олігархів, яким належать зокрема й телеканали. Тобто все залежатиме від можливості ведення Вакарчуком повноцінної передвиборчої кампанії. Для цього йому потрібен час, а отже, Вакарчуку сьогодні зовсім не потрібні дострокові парламентські вибори. Дострокові парламентські вибори потрібні тим, хто має вже сформований електорат і боїться його втратити до осені. Нині за партію «Слуга народу», про склад якої більшість взагалі не має уявлення, віддають голоси 25%. І, якщо вибори в парламент відбудуться за два місяці, то ніхто інший просто не встигне розкрутитись.

«ВАЖКО НАЗВАТИ ПОЛІТИКА, ЯКИЙ БУВ БИ НЕЗАЛЕЖНИМ ВІД ОЛІГАРХІВ»

Роман РУКОМЕДА, політичний експерт:

— Варто пригадати, що Святослав Вакарчук уже був народним депутатом і виявився одним із небагатьох парламентарів, який добровільно склав мандат. Можна сказати, що він не новачок. Але все залежить від його цілей із якими він іде до парламенту. Що він зрештою хоче отримати? Очевидно, що він не бажав боротися за посаду президента. Чому саме нам невідомо. Поки що він не хоче про це говорити. Але не можна виключати факт розчарування частини виборців, які щиро вірили в те, що Вакарчук піде в президенти. Це може вплинути й на результат виборів партії Вакарчука «Голос» до парламенту. Згаданий сегмент виборців не шукатиме глибинні причини його відмови від участі в президентських перегонах, а просто вбачатиме у Вакарчуку нерішучість, слабкість. Таким чином політичний проект Вакарчука вже певною мірою постраждає від згаданої відмови.

Безумовно існує серйозний запит на нові обличчя та величезний протестний потенціал проти політиків старої системи. Ці чинники будуть зберігатись незалежно від того, які успіхи чи невдачі демонструватиме новий президент Володимир Зеленський. Тобто навіть якщо люди розчаруються в його політиці, то це не значить, що вони перестануть бажати змін системи в цілому і запит на нові обличчя. Інша річ, що ми маємо величезну небезпеку, яка пов’язана з тим, що за новими обличчями як правило стоять старі олігархічні сили. Важко назвати політика, який був би незалежним від цих сил у тій чи іншій мірі.