ЗАТ «Держава Україна» — супермонополіст

В суспільстві завжди відбувається обмін на основі приватної власності. В СРСР в часи «розвинутого соціалізму», коли частка прямого примусу в економіці дуже впала, відбулася приватизація (комерціалізація) державних функцій, яка переросла в 90-х роках в пряму приватизацію власності. Одночасно з цим почав відбуватися також і зворотній процес впливу чистої приватної власності на сферу приватизованих державних функцій. Виникла своєрідна підприємницька структура — ЗАТ «Держава Україна», яка на сьогодні є супермонополістом. Держава, як загальнонаціональний арбітр і регулятор, не була фактично сформована. Корупція стала правилом, а не винятком. Ніякі ринкові механізми не спроможні ліквідувати це ЗАТ. Прблему можуть вирішити або силові дії команди нового рішучого президента, або армії. Зрозуміло, що колгосп під назвою «парламент» на це не спроможний. Але, чи є в української еліти бажання (І вміння) грати за новими правилами публічної політики?

Є.К Марчук, виступаючи в «Епіцентрі» Піховшека, говорив, що кадри для реформ є. Можу впевнено стверджувати, що на районному рівні з цим можуть бути значні проблеми, що це болото внизу може потопити не один хороший задум.

В 1993-99-х роках в нашому колгоспі (точніше — колективному сільськогосподарському підприємстві — КСП) «Колос» урожайність зернових зменшилась з 22—30 ц/га до 6-8(!) , поголів'я ВРХ скоротилось в 5 раз, з близько 2000 га однієї землі засівати стали не більше 500(!). Повністю перестали сіяти цукрові буряки, льон, кукурудзу, садити картоплю. А відповідні набори с.г. техніки вивітрились. Як наслідок — кількість робочих місць значно зменшилась, виплачувати заробітну плату колгосп став не спроможний. Люди вижили тільки за рахунок підсобних господарств (продаж худоби, молока, картоплі, овочів та фруктів) і змушені були в такій ситуації їх розширювати, беручи з мовчазної згоди правління колгоспу і голови сільради вільні землі (до 10 га навіть). Але так робити могли в основному тільки ті, хто мав в своєму розпорядженні колгоспних коней або трактор (треба ж було ту землю чимось обробляти). Сформувався своєрідний клан, який почав дуже швидко приватизовувати (розкрадати) колективне майно, або забирати його «в рахунок зарплати» (худобу, техніку, зерно, добрива, послуги) не тільки вже заробленої, але й майбутньої (на роки вперед!). І це в той час, коли більшість членів колгоспу мла невиплачениої зарплати за 2— 3 роки. Районна адміністрація, прокуратура (навіть обласна!), міліція одержувала від цього свою долю і на всі порушення закривали очі (навіть активно захищали такий стан справ!) Спроби критикувати голову колгоспу жорстоко переслідувалися як владою , так і кланом (людей примушували власноруч копати могили для себе!). Після року відчайдушної боротьби голову колгоспу вдалося звільнити у 1999-му, році і призупинити розпад КСП. Але все це дрібниці і не варто б було за них згадувати , якби «вільний» розвиток колгоспу не вказав на деякі загальні тенденції:

1. Колгоспи не мають майбутнього у теперішньому вигляді.

2. Фермерство не зможе розвиватись в Україні в найближчі роки (суспільна думка ворожа; необхідний досить значний стартовий капітал).

3. Можливим шляхом розвитку села може стати розширення підсобних господарств.