Україна наближається до Європи. Але дуже повільно

I

Київ відвідала «трійка» ЄС — міністри закордонних справ Німеччини, Фінляндії, держсекретар МЗС Австрії та комісар Європейської комісії у зовнішніх справах. Результат бліц-візиту — демонстрація незадоволення Києва темпами розвитку відносин з ЄС, незадоволення ЄС розвитком та бажаннями України — читався на обличчях міністрів. «Ми є свідками процесу», — заявив з цього приводу український міністр Борис Тарасюк. За його словами, тепер в ЄС принаймні немає більшості, яка б виступала різко проти розвитку відносин з Україною. Тобто — й на тому спасибі.

Чого добивається Україна — відомо давно. Створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, підтримки (дієвої, а не словесної) свого вступу до Всесвітньої торговельної організації, асоційованого членства в ЄС тепер і повного — в перспективі. Усе це, як вважають у Києві, мало б бути виписане в стратегії ЄС щодо України (власне, стратегія має стосуватися не лише України, а й Росії та балканських держав), яку Україна хотіла б бачити ухваленою вже в червні під час кельнського саміту Євросоюзу. Нічого цього ЄС не обіцяє — принаймні нині й уголос. Йошка Фішер, міністр закордонних справ Німеччини, головуючої нині в Союзі, просто заявив пiсля переговорiв, що спершу Україні потрібно провести демократичні зміни, більш дбайливо опікуватися правами людини, скасувати смертну кару — тоді, мовляв, можна про щось говорити. І взагалі, за його словами, ЄС — то союз 15. Із цих п'ятнадцяти держав країни нинішньої «трійки» — Австрія, Німеччина, Фінляндія — за поглиблення відносин з Україною, Італія, Іспанія, Португалія — за аналогічний розвиток відносин з країнами Середземномор'я. Ні про який вступ України в перспективі й навіть про асоційоване членство Фішер на прес-конференції навіть не заїкався — що просто свідчить, наприклад, про оцінку європейцями нашої ситуації. Хоча німецький міністр не згадав про інші країни — а, наприклад, Бельгія, згідно з даними опитувань, найменше з усіх бажає приєднання до ЄС нових членів.

Очевидно, для того, щоб не складалося враження, ніби київські переговори взагалі нічого не вирішили, комісар Ганс ван дер Брук оголосив, що перший транш з давно обіцяного кредиту ЄС Україні на покриття дефіциту платіжного балансу (тоді це було 150 млн. екю) ось-ось надійде. А Йошка Фішер гречно подякував Україні від свого та «європейського» імені за намагання посередничати між Югославією та НАТО. І навіть пообіцяв, що посередницькі зусилля України й надалі будуть вітатися. А чиї саме миротворчі сили буде направлено до Косово — натовські чи ОБСЄ — не має значення, за його словами. Важливим є результат. Україна, сказав Тарасюк, може взяти участь у цій миротворчій операції якщо вона буде під егідою ОБСЄ або ООН. Можливо, такий підхід (який явно відрізняється від російського) буде помічено й адекватно оцінено. А можливо, й це не наблизить Україну до так званої цивілізованої Європи, навіть за умов, коли об'єктивно її роль на континенті на тлі косовського протистояння зростає.

І про це, і про очікувану Україною стратегію ЄС ще йтиметься — спочатку в Люксембурзі засідатиме рада співробітництва, потім у Києві пройде вже третій саміт Україна—ЄС.