Посольства допомагають лише порадою
З раннього ранку поруч з посольством України в Польщі знемагає багатогодинна черга. Приймає відвідувачів сувора білява дівчина. "Якщо ви не знаєте, я тим паче не знаю", - сердито каже вона літньому американцеві. Американець, похнюпившись, мовчить. Він не розуміє цю блондинку, котра не знає англійської. У Польщу його пустили просто так, без візи. Україна просто так не пускає, вона вимагає 100 доларів і ще якихось паперів, яких у нього немає.
Черга раз у раз спалахує короткими міжнародними скандалами, перекриваючи шлях нахабним і нетерплячим. Поруч із віконцем вахтера тупцяє розгублений юнак із синцями на обличчі. Сергій потрапив у біду, він каже, що немає грошей дістатися додому, в Україну. Його автобус із Ковеля прийшов у Варшаву, на центральний ринок о 3 годині ночі. "Човники" вивантажилися, збились у купки під відкритим небом. У кожного чимало грошей (подейкують, поїздка буде невигідною, якщо взяти з собою менше 2 тисяч доларів). Поліції немає, небезпека чигає з двох боків - від своїх і від чужих. До світанку ще далеко, різне може статися...
- Що ж із тобою сталося? - запитую Сергія.
Він махнув рукою:
- Який сенс розповідати, сталося - не сталося, грошей немає, добре, що живий залишився. Сьогодні ночував у випадкових знайомих, у битовці будівельників. Кажуть, на в'їзді у Варшаву є якісь бараки, там також можна переночувати. Завтра прийде автобус із Ковеля, можливо, зустріну знайомих.
- А посольство?
- На державу й удома немає надії, а тут...
За офіційними даними, цього року по допомогу в посольство звернулося 850 чоловік. Скільки неврахованих, невідомо. Перед входом - сувора об'ява: "Посольство не зобов'язане". Загалом, нічого не зобов'язане. Приміром, не зобов'язане допомагати грошима, коли вас пограбували; оплачувати рахунки за готель, з якого вас, зубожілих, уже викинули на вулицю; купувати квитки, щоб ви добралися на батьківщину. І не зобов'язане допомогти хоча б безкоштовним телефонним дзвінком. Посольство також не надає позику, яку ви могли б повернути, приїхавши на батьківщину.
"Коли людина потрапляє у справді важке становище, ми стараємося всіляко допомогти, - каже консул посольства України в Польщі Діана Іванова. - Коли ми бачимо, що ситуація вже занадто критична...". Утім, за її словами, навіть "у занадто критичній ситуації" грошей потерпілому не дадуть. Після поневірянь і стояння у чергах можна отримати якусь "довідку на залізницю чи автобус". Яка, у свою чергу, також нікого ні до чого не зобов'язує. За словами Іванової, допомагати співвітчизникам посольству не дозволяє скупе фінансування і брак правової основи. "Це питання потрібно вирішувати на рівні уряду", - каже вона.
Особлива категорія потерпілих за кордоном - ті, хто втратив документи. Додому без документів не пустять, це вже точно. У таких випадках посольство видає так зване свідоцтво на повернення в Україну. Але не відразу. Для початку вам доведеться отримати довідку з поліції про те, що документи справді вкрали. Сфотографуватися. Вистояти чергу перед посольськими стінами (понеділок - середа - п'ятниця, не приведи, Господи, загубити паспорт на Різдво чи травневі канікули!). Заплатити 100 злотих ($30). І приготуватися чекати. Поки не прийде підтвердження з вашої районної міліції, що ви - це ви. Єдина допомога, на яку громадянин Україну може безкоштовно розраховувати в Польщі - екстрена медична. Але серйозно лікуватися доведеться вже вдома. Це передбачено угодою між двома країнами.
У закордонному паспорті громадянина СРСР було надруковано коротке повідомлення про зобов'язання - не держави перед громадянином, а навпаки: "Громадянин СРСР, приїхавши за кордон на постійне місце проживання, зобов'язаний стати на облік у консульській установі СРСР". Громадянину незалежної України повідомляють, що він "повинен" передбачити всі небезпеки, які чигають на нього в зарубіжжі, і самостійно застрахуватися.
Користуючись нагодою, зазираю в паспорт громадянина США. На кількох сторінках щільного тексту викладено докладну інформацію на всі випадки життя про допомогу мандрівникові. Від порад, як зберігати гроші в дорозі, до детальних адрес і телефонів установ США, куди слід звертатись у непередбачених випадках. Держава повідомляє своєму громадянинові навіть таку "дрібницю", що ніхто не вправі вимагати від нього щеплень від будь-яких хвороб, крім жовтої лихоманки. (Цікаво, що громадянину України вказано за обов'язок робити щеплення в усіх випадках від усього на світі на першу ж вимогу).
А стосовно страховок, то така послуга широко розповсюджена в Україні за допомогою приватних компаній. Найбільш передбачлива страховка - міжнародна "assist-card". Вона обіцяє розв'язати за кордоном ваші особисті й мовні проблеми (цілодобово консультувати по телефону російською мовою), відповідає за збереження багажу, і може зробити ще багато корисних речей аж до внесення застави у в'язницю, якщо ви примудрилися туди потрапити. Допомогу нададуть у будь-якій країні аж до екзотичних Свазіленді чи Кюрасао.
Проте, працівники українських туристичних агентств свідчать, що власники полісів скаржаться на серйозні проблеми, які виникають при спілкуванні зі страховою компанією у критичних ситуаціях. Приклад тому - українські "човники", котрі горіли в сумнозвісному турецькому готелі "Тозбей". Вони мали страхові поліси солідної компанії, яка розповсюджує в Україні "assist-card", проте адекватної допомоги не дістали. Імідж компанії дуже потерпів завдяки цій "рекламі", тож, подейкують, їй навіть довелося заручитися довідкою від міністра з надзвичайних ситуацій про те, що в тій трагічній ситуації компанія була на висоті.
Куди податися бідному українцю, котрий потрапив у важке становище за рубежем? Питання залишається відкритим...
