11 країн, 23 міста, 32 концерти

Британський музикант і композитор, лідер гурту Porcupine Tree Стівен Вілсон — чи не найбільш цікавий та впливовий у світі серед виконавців, які грають прогресивний рок. Однак за свою більш ніж 30-річну кар’єру він жодного разу не виступав в Україні. Із огляду на ситуацію очікувати на його приїзд найближчим часом також не доводиться. Українським шанувальника творчості Вілсона залишається вдовольнятися записами або ж вирушати за кордон. Зрозуміло, що організовувати таку подорож спеціально для вас ніхто не буде — все доведеться робити самому. Однак це не зупинило Ігоря Романова, телеоператора за професією — за останніх десять років він відвідав 32 концерти улюбленого виконавця в одинадцяти країнах світу й не збирається зупинятися. Його історія надихне багатьох.

«ТЕПЕР МЕНІ ЦІКАВО РОЗШИРЮВАТИ ГЕОГРАФІЮ»

— Ігорю, як ти вперше зрозумів, що замість того, щоб сидіти й чекати, можна самому поїхати на концерт, навіть якщо він відбувається за кордоном?

— Уперше я поїхав на концерт Porcupine Tree 2005 року до Кракова, але сама ідея виникла значно раніше — завжди хотілося послухати їх наживо. Раніше вже їздив на концерти до Москви, бував у Латвії, але серйозного досвіду мандрів за кордоном не мав. Це була моя перша самостійна подорож — я сам відкривав візу, їхав потягом до Львова, потім довго шукав потрібний рейс на автовокзалі, зрештою поїхав до Перемишля, а звідти — поїздом до Кракова.

— Під час останнього туру Стівена Вілсона також були концерти у Польщі, але натомість ти поїхав до Італії та Швеції. Тобто побачити нові країни для тебе також важливо?

— Звісно, після всіх концертів, які я відвідав, виник певний азарт. Тепер мені цікаво розширювати географію. У кожній країні — інша аудиторія, тому й самі виступи різняться між собою. В Німеччині публіка стримана, в Іспанії навпаки — експресивна. Пам’ятаю, у Більбао аудиторія була дуже активна, але мені не сподобалось — здалося, що вони більше зайняті собою й пивом, ніж музикою. У Польщі натомість завжди відчувається віддача від залу. На концертах у Британії, які я відвідав, глядачі були спокійнішими й дуже уважними, але як на мене, свою роль тут відіграла атмосфера велетенських концертних залів (Royal Albert Hall та Royal Festival Hall). Незадовго до цього, 2012 року я був на сольному виступі Стівена Вілсона у швецькому місті Мальме у маленькому клубі. Зрозуміло, що це — зовсім інший досвід.

«РАДЖУ ПЛАНУВАТИ ВСЕ ЗАЗДАЛЕГІДЬ»

— Концерт — єдина мета чи знаходиш час також подивитися місцеві пам’ятки?

— Усе залежить від ситуації. Наприклад, під час останньої поїздки до Італії вдалося взяти відпустку на тиждень й між концертами ще трохи помандрувати країною — завжди цікаво побачити якомога більше. 2010 року я прилетів на концерт Porcupine Tree до Лондона. Того разу запланував собі три вільні дні, але з’ясувалося, що якраз у цей час у них був також виступ у Белфасті, столиці Північної Ірландії. Не вагаючись, полетів також туди. Перевага таких подорожей — конкретна дата. Маючи квитки на концерт, на літак, ти не можеш відкласти все до кращих часів, як це часто буває з абстрактними планами «кудись поїхати».

— Щоб ти порадив людині, яка вперше вирішила сама поїхати за кордон?

— Раджу планувати все заздалегідь й не залишати нічого на останній день. Одного разу мені вдалося, перебуваючи за межами України лише три дні, побачити два концерти, хоча один був у Лондоні, а інший наступного дня — у німецькому Касселі. Дістатися з одного міста в інший було дуже важко. Словом, маршрут був непростий, але я вивчив його, розпланував собі все наперед й зрештою встиг побачити, що хотів. На щастя, досі зі мною не траплялося якихось неприємних інцидентів, на зразок затримки літаків, але до цього варто бути готовим. Накладки можуть статися, якщо переліт того ж дня, що й концерт. Краще вилітати принаймні за день, адже може підвести погода. Крім того, в Європі доволі часто відбуваються страйки транспортників. Коли я на початку минулого року був у Лондоні, саме розпочався страйк працівників метрополітену. Здавалося б, це лише міський транспорт, але Лондон — велике місто, й деякі мої знайомі запізнилися через це на концерт. Я ж заздалегідь проклав маршрут й дійшов до зали пішки.

«ВСЕ РЕАЛЬНО — БУЛО БИ БАЖАННЯ»

— Зрозуміло, що такі подорожі — не найдешевший різновид туризму. Чи доступні вони для людини із середнім рівнем заробітку?

— Найбільше, звичайно, доводиться витрачати на дорогу — на жаль, лоукости літають далеко не всюди. Я намагаюся максимально економити гроші на готелях, комфорті — це для мене не так важливо. Досить того, щоб був дах над головою й чашка кави вранці. Насправді, все це реально — було б бажання. Зазвичай знайомі дивуються, як мені не страшно самому їхати за кордон. Насправді, в Європі все відбувається набагато спокійніше й чіткіше — потяги не запізнюються, а необхідний маршрут знайти навіть легше, ніж в Україні.

— Як реагують у візових центрах і на паспортному контролі, коли говориш, що їдеш на концерт?

— Абсолютно спокійно. Пам’ятаю, якось співробітник німецького посольства почав з інтересом розпитувати мене про Porcupine Tree — казав, що обов’язково потім послухає їхню музику. Жодних проблем з візами у мене, на щастя, поки що не було. Нещодавно річний шенген мені видали голландці. Зараз маю вже доволі велику візову історію. Але  до цього питання завжди ставлюсь відповідально, збираю всі необхідні документи, адже відмова може створити потім багато проблем. 2008 року їздив до Фінляндії. На кордоні було багато людей, усі із сумками, заклопотані. Прикордонник серйозний — запитує про мету поїздки, а я кажу: «Рок-фестиваль у місті Турку». В нього одразу змінився вираз обличчя: «Так! — каже. — Я теж там був!» Почав одразу розповідати про свої улюблені гурти. Зазвичай прикордонники — люди відкриті й позитивні. Така мета поїздки, як у мене, зустрічається нечасто, але, з другого боку, вона дуже конкретна — завжди можна показати квиток. Мені подобається такий небанальний туризм — крім, власне, музики, це завжди новий та цікавий досвід.