Батальйон помічників

Війна, як їй і належить, проявила в суспільстві як найгірше, так і найкраще. Про найгірше наразі не говоритимемо, а от серед найкращого — волонтери, які допомагають армії. З Іваном Трушкіним я познайомилася випадково, намагаючись з’ясувати, яка допомога потрібна харківському військовому шпиталю, яким опікується в тому числі Волонтерський батальйон «Допомога», до нього належить Іван. Взагалі історії волонтерів теж мають бути колись описані, бо вони є невід’ємною частиною історії цієї війни. Наприклад, Іван — шеф-кухар із юридично-економічною освітою, учасник двох сезонів популярного кулінарного телешоу. Але протягом останніх кількох місяців головним своїм завданням вважає забезпечення потреб армії та допомогу пораненим. Разом із трьома харків’янами-однодумцями (у мирному житті це підприємці, які займаються холодильним устаткуванням, поліграфією та приладдям для манікюру) вони взяли собі за гасло відомий девіз ВДВ «Якщо не ми, то хто?» На момент нашого з Іваном спілкування у харківському військовому шпиталі перебувало більше ста осіб.

«Переважно це важкі поранення. Військові сюди потрапляють із усіх ключових точок протистояння. З того, що можу пригадати одразу: Іловайськ, Луганський аеропорт, Семенівка, Хрящувате, Попасна, Мелове. Тут вони перебувають дві-три доби, а далі їх відправляють до інших лікарень: Київ, Одеса, Вінниця, Львів, Дніпропетровськ, — розповідає Іван. — Завдяки зусиллям волонтерів харківський військовий шпиталь став одним із найкращих в Україні — і з точки зору ставлення до поранених, і забезпечення. Протягом останніх кількох місяців у приміщенні поставили нові вікна, кондиціонери, привезли нове медичне обладнання, закупили ліжка, милиці, крісла-каталки. Якби не волонтери, цього всього не було б», — переконаний він.

ТРИ ВІЙСЬКОВІ ІСТОРІЇ

У харківському шпиталі лежать бійці з усієї України — від Львова до Луганська. Серед тих, хто пройшов крізь ці медичні палати, є люди з унікальними історіями.

«Наприклад, нещодавно ми опікувалися хлопчиною з Луганської області, який разом із батьком годував українських військових. Він розповів (а підстав йому не вірити я особисто не маю), що після того як приїхали кадировці і почали вирізати людей тільки за те, що вони їм відмовилися підкорятися, вони з батьком не витримали і взяли зброю до рук. Брали участь у боях в районі Луганського аеропорту, коли хлопець отримав серйозні осколочні поранення. А ще дехто каже, що там немає українських патріотів», — обурюється волонтер.

Ось іще одна історія, яку вже доводилося чути і від київських волонтерів, оскільки її героя після Харкова перевезли до київського шпиталю.

«У 25-й десантній бригаді є легендарний майор (прізвища не називатиму). Під час одного із розвідувальних завдань він кермував «Уралом» із військовими, коли терористи відкрили стрілянину. Йому влучили спершу в одну руку, яку практично відірвало — вона трималася тільки на нервових закінченнях. Потім йому прострелили другу руку та обидві ноги. Але навіть в такому стані він зміг кермувати і в підсумку врятував 20 хлопців, вивіз їх з-під обстрілу. На щастя, його руки та ноги вдалося врятувати, хоча реабілітація потребуватиме ще дуже багато часу», — констатує Іван.

Третя історія — про ще одного легендарного бійця з батальйону «Айдар». Ця людина прийшла в АТО вже з солідною біографією — афганець, він був серед тих, кому вдалося врятуватися під час пожежі в Будинку профспілок на Майдані. Під час бойових дій на сході йому в щелепу влучила куля 14-го калібру з крупнокаліберного кулемета. «Цим кулеметом зупиняють БТРи, вона проходить наскрізь», — уточнює Іван. Так-от, ця куля застрягла в горлі айдарівця. Лікарі кажуть, що це унікальний випадок.

«Ми щодня спілкуємося з цими героями, зідзвонюємося з ними, підтримуємо, — розповідає волонтер. — Вони відчувають і дуже цінують цю підтримку».

ЯК ДОПОМОГТИ?

Ініціативі Волонтерський батальйон «Допомога» перераховують кошти і росіяни, і європейці, і американці. Передають не лише гроші, а й необхідні військовим речі та медикаменти. Але список потреб за незначними винятками залишається завжди стабільним: гігієнічні засоби, одяг, із похолоданням додалася термобілизна і теплі речі. Завжди потрібен також камуфляж: «Багато хто з поранених приїздить із передової без форми або з формою, яка просто непридатна для подальшого використання, тому маємо подбати і про камуфляж, і про взуття. Особливо якщо боєць одразу повертається до зони АТО».

Попри різнобій у настроях самих харків’ян місто активно бере участь у допомозі військовим. Наприклад, є кілька таксистів, які постійно доправляють поранених — в будь-який час і туди, куди буде потрібно. «У мене радіє душа», — каже Іван про своїх земляків. 

Щоправда, людям, які приходять і пропонують свою допомогу з прибиранням, доглядом за пораненими, доводиться переважно відмовляти. «Треба розуміти, що в госпіталі перебувають специфічні люди — військові, десантники, які ніяковіють, коли їх бачать у такому стані. Їм комфортніше, коли за ними доглядають військові медсестри, які вже все бачили, аніж просто дівчата-волонтери, — пояснює Іван Трушкін. — Якщо люди хочуть допомогти, то можна збирати та передавати необхідні речі».

Для тих, хто хоче допомогти

Фейсбук-сторінка Волонтерського батальйону «Допомога»: http://on.fb.me/1m7QRU4 або «Допомога Волонтерський Батальйон» у ФБ-пошуку