Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Біль... 25 років по тому

Чому Україна щороку втрачає міжнародну допомогу, призначену для «чорнобильців»?
9 лютого, 2011 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Світ не без чуйних до чужого горя людей. Але, на жаль, доброта, як і будь-який інший ресурс, вичерпується. І тим паче коли вона не доходить до тих, кому призначається. Одразу після Чорнобильської трагедії допомогу постраждалим українцям надавала приблизно тисяча громадських організацій Німеччини. Тепер ця річка помітно обміліла — залишилося всього п’ятсот. А активно працюють в Україні — 230. Це свідчить про те, яку частину іноземної допомоги Україна щороку втрачає, зазначає Любов Негатіна, представник Дортмундського освітнього центру (Німеччина) в Україні. На її думку, ці втрати зумовлені тим, що в Україні немає зацікавленості держави в тому, щоб цю допомогу отримувало громадянське суспільство.

Ліквідатор аварії на ЧАЕС, автор інтернет-проекту «Чорнобильський слід» Олександр Наумов згадує: «1986 року, аби працювати на дуже забруднених ділянках, європейські країни, Сполучені Штати, Японія пропонували Україні робототехніку. Ця техніка буквально вмирала на даху (четвертого енергоблока. — Авт.), де мала працювати». Але там, де не пройшли роботи, відповідно до рішення генштабу Радянської армії, почали працювати люди — терміново покликані резервісти, «біороботи», як називає їх О. Наумов.

«Минулого чи позаминулого року до України надійшов вантаж — лікувально-діагностичний комплекс, — продовжує він тему, — але влада ніяк не могла вирішити, є він чи ні гуманітарною допомогою. Тож його охоче забрали білоруси». «Люди збирають гроші, купують дороге й складне устаткування, а тут їм, наче на подяку, дають цілий перелік платежів — мита, податки», — обурюється чорнобилець.

І чи потрібна взагалі сьогодні українцям — громадянам великої європейської держави — так звана гуманітарна допомога? У цьому ліквідатор, який гостро відчуває душевний біль, образу й через 25 років після Чорнобиля, сумнівів не має. Він хоче, щоб про людей, яким випало стати жертвами й героями цієї трагедії, знали й пам’ятали, а наша держава та світова спільнота робили все можливе, щоб у них було нормальне й, бажано, здорове життя. Тим часом у нашій країні виросло ціле покоління, яке майже не чуло про цю трагедію. Втім, і старші покоління знають далеко не все про те, як наш «мирний атом» завойовував Європу та світ. І це не в останню чергу тому, що керівництво СРСР намагалося всіляко приховувати інформацію про те, що сталося. «Уже другого травня, — згадує колишній міліціонер, який опинився в епіцентрі тих подій, — з’явилися інструкції про те, які документи мусять іти під грифом «таємно» або «цілком таємно».

Наумов зачитує уривки з різних документів того часу. «У зв’язку з телеграмою Всесвітньої організації здоров’я з пропозицією щодо допомоги — дати ввічливу відмову». «Це рішення політбюро ЦК, — каже ліквідатор і додає: — Тоді вже півтори тисячі людей, потерпілих від опромінення, потребували термінової медичної допомоги». Напередодні з грифом «таємно», згадує ліквідатор, до Москви відіслали інформацію: «За останню добу 817 дорослих і 153 дитини доправлено до лікарень Києва та Київської області, 158 дорослих та 11 дітей перебувають у тяжкому стані з проявами променевої хвороби». А ось розпорядження третього головного управління Міністерства охорони здоров’я СРСР: «Засекретити відомості про аварію, про результати лікування, про ступінь радіоактивного ураження персоналу, що бере участь у ліквідації наслідків аварії». Ще один страшний папір — роз’яснення центральній лікарській комісії Міністерства оборони СРСР: «Наявність гострих соматичних розладів, а також ознак загострень хронічних захворювань у осіб, яких залучали до ліквідації наслідків аварії, не повинна ставитися в причинний зв’язок з дією іонізуючого випромінювання». І далі: «При складанні медичних висновків про хворобу на осіб, які раніше залучалися до роботи на ЧАЕС і не перенесли гостру променеву хворобу, в пункті 10 не відображати факту перебування у згаданій зоні й факту участі у згаданих роботах». А це телеграма, надіслані в уражені райони України, Білорусі та Російської Федерації: «Не допустити виїзду (за кордон. — Авт.) на лікування громадян, щоб ці поодинокі випадки наші вороги не використали в антирадянській пропаганді».

Своє 25-річчя відзначає цього року також Дортмундський освітній центр. Негатіна розповідає, що основна ідея фонду — «пам’ять для спільного майбутнього» дуже співзвучна чорнобильській проблематиці в Україні, а діяльність спрямована на те, щоб допомогти громадським організаціям України, Росії й Білорусі знайти партнерів, розвивати зв’язки, що вже склалися. Один з успішних проектів фонду — виставка про Чорнобиль. Вона вже побувала в трьох містах Німеччини, а всього її хочуть побачити понад 50 німецьких міст, а також Австрія та Голландія. Виставка характерна тим, що в її роботі візьмуть участь і безпосередні очевидці тих подій, «свідки», як їх називають у Німеччині... Саме це забезпечує їй успіх. Як відзначає Негатіна, громадяни Німеччини вважають чимось надприродним, що люди, котрі брали участь у ліквідації Чорнобильської аварії, живі й досі». Виставка, яка відкрилася 14 січня в Дортмунді, має великий успіх, каже Негатіна.

Один з розділів виставки присвячено міжнародній солідарності. Чорнобильська катастрофа, з усіма її страшними наслідками, за словами Негатіної, мала один позитивний аспект: завдяки цій трагічній події виник рух європейської солідарності. Але виставка дивиться не лише в минуле — вона розширяє горизонти і малює енергетичне майбутнє нашої планети, розповідає про поновлювані й альтернативні види енергії та енергоефективні технології.

А тоді в Радянському Союзі ніхто не розповідав людям, що треба робити, як захищатися. Цю функцію, згадує Наумов, узяли на себе так звані ворожі голоси, і його підлеглі жадібно ловили цю інформацію. А він, заступник начальника політвідділу, їх соромив, мовляв, що ви робите — це все ворожа провокація. Та коли він побачив жахливі руйнування на ЧАЕС, які радянська пропаганда називала незначними, як його погляди почали змінюватися.

«День» запитав у Наумова, чи поставить, на його думку, крапку в чорнобильських проблемах «новий безпечний конфаймент», що будується над зруйнованим четвертим блоком ЧАЕС? «Я не технічний фахівець і не можу давати такі оцінки. Але, наскільки я пам’ятаю, старий саркофаг будували на 20 років. Скоро має бути його 25-та річниця. Новий конфаймент будують на сто років. І це вже буде проблемою наступних поколінь. Але ніхто не знає, що може статися в новому укритті, коли почнуть розбирати старе...»

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments